Облік і контроль лізингових операцій: теорія і практика

В договорах лізингу доцільно обумовити, хто має право власності на об'єкт лізингу, а також порядок переходу цього права. Крім того, важливо в договорах лізингу визначити метод, за яким буде амортизуватися вартість лізингового майна.

При передачі об'єкта лізингу слід оформлювати акт (накладну) приймання-передачі основних засобів, на зворотному боці якого доцільно передбачати: дату, номер, строк початку та закінчення договору лізингу; особу, у якої обліковується майно, надане в лізинг.

До принципів, що повинні бути покладені в основу методики розрахунку лізингових платежів, слід відносити: 1) поєднання економічних інтересів учасників лізингової угоди; 2) встановлення оптимального строку (періоду) внесення платежу; 3) включення до складу лізингового платежу всіх сум, які належать до сплати лізингоодержувачем.

На підставі дослідження практичної діяльності підприємств м. Києва, які проводять лізингову діяльність, розроблено методику визначення лізингодавцем строку корисного використання об'єкта лізингу, а також його ліквідаційної вартості.

На думку дисертанта, строк корисної експлуатації доцільно визначати за кожним об'єктом лізингу окремо. При цьому показником, що використовується при розрахунку, є: 1) накопичений досвід по експлуатації подібних активів; 2) технічна документація, що додається до об'єкта лізингу; 3) єдині норми для визначення амортизації основних засобів, що діяли до 01. 07. 97 р.

В робочому плані рахунків лізингодавця для обліку майна, яке планується придбати і передати в лізинг, доцільно до рахунку 15 “Капітальні інвестиції” передбачити додатковий субрахунок 156 “Придбання об'єкта лізингу”.

Для обліку транспортних засобів, прийнятих в оперативний лізинг, на рахунку 01 “Орендовані необоротні активи” доцільно відкривати субрахунки, аналогічні до рахунку 10 “Основні засоби”: 013 “Будинки та споруди, одержані в лізинг”, 014 “Машини та обладнання, одержані в лізинг”, 015 “Транспортні засоби, одержані в лізинг”.

В залежності від напряму використання об'єкта лізингу необхідно зазначати рахунок або субрахунок, на який будуть відноситись витрати, пов'язані зі сплатою лізингових платежів. Наприклад, для позначення цього напряму можна застосувати шифр того рахунку (субрахунку), на який буде віднесено лізинговий платіж за об'єкт, приєднавши його до основного коду через знак дробу або інший розділовий знак. Таким чином, обліковий код об'єкта буде містити максимум необхідної інформації. Проте, така деталізація доцільна лише при значній кількості об'єктів, одержаних в лізинг, а також в умовах комп'ютеризованого обліку.

Аналітичний облік розрахунків з лізингоодержувачами рекомендується вести у відповідному регістрі за укладеними договорами та контрагентами, в якому повинна міститися інформація про заборгованість на початок та кінець звітного періоду, отримані протягом звітного періоду лізингові платежі із зазначенням номера та дати платіжних документів, суми платежу та його складових.

В дисертаційній роботі зроблено висновок, що при методах зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та податковому методі амортизації ліквідаційна вартість об'єкта до уваги не приймається. Це означає, що названі методи викривляють суму амортизації об'єкта лізингу. Тому для об'єктів лізингу, ефективність використання яких характеризується обсягом виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), рекомендується використовувати виробничий метод нарахування амортизації. Крім того, до рахунку 13 “Знос необоротних активів” доцільно відкривати окремий субрахунок 134 “Знос лізингового майна”.

Автор обґрунтував, що об'єктами обліку лізингових операцій у лізингової компанії є не лише надання послуг, пов'язаних з лізингом, а цілий ряд операцій, облік яких не знайшов відображення ні в захищених дисертаціях, ні в економічній літературі: надання послуг в галузі маркетингу та консалтингу, організація і проведення виставок, семінарів, аукціонів, пов'язаних з лізинговою діяльністю, надання рекламних, торговельно-посередницьких послуг, а також послуг інформаційного та комерційного характеру, пов'язаних з лізинговою діяльністю тощо.

В дисертації визначено перелік елементів облікової політики та розглянуто порядок відображення в обліку лізингових операцій у трьох основних суб'єктів лізингу – лізингодавця, лізингоодержувача та продавця лізингового майна із застосуванням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Дисертантом підкреслюється, що наказ про облікову політику підприємства має містити детальний опис питань процесу ведення обліку лізингових операцій, причому окремо щодо операцій фінансового та оперативного лізингу. Виняток в цьому випадку становить продавець лізингового майна, положення наказу про облікову політику якого будуть залежати від того, чи є він торговельною організацією або виробником цього майна.

Зосереджено увагу на міжнародних лізингових угодах, при укладанні яких важливим є вибір валюти, в якій будуть здійснюватися платежі, врахування системи податків та митних зборів, умов доставки лізингового майна.

При отриманні об'єкта лізингу від іноземного постачальника особливу увагу слід звернути на отримання від Національного банку України індивідуальної ліцензії для здійснення операцій з оперативного та фінансового лізингу. Крім того, щодо монетарної заборгованості за об'єкт лізингу слід проводити перерахунок курсових різниць на дату балансу, а також на дату здійснення операцій. Відображення в обліку курсових різниць залежить від того, чи відносяться лізингові операції до основної діяльності підприємства, що узагальнено на рис. 2.

 

Рис. 2. Порядок обліку курсових різниць при розрахунках між суб'єктами лізингу

 

Якщо передача об'єктів в лізинг є основною діяльністю лізингодавця, то дохід від надання лізингових послуг доцільно відображати по кредиту рахунку 703 “Дохід від реалізації робіт, послуг” з поміткою “Передача лізингового майна лізингоодержувачу”.

В роботі зазначається, що