Оцінка продукції підприємств громадського харчування

Собівартість центнера живої маси худоби і птиці визначають діленням їхньої вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули). 

На підставі розрахованої собівартості центнера живої маси обчислюють фактичну собівартість худоби, яка реалізована, переведена до основного стада, забита на м’ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, наприкінці року не уточнюють. 

Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої маси тварин у розрізі партії (реалізованих, переведених до старшої вікової групи, забитих тощо) на підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених із молодших груп, придбаних тощо, та вартість приросту маси тварин цієї партії. 

У м’ясному скотарстві собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включно із масою одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять до основного стада) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції й молока, що оцінюється за реалізаційними цінами). 

Собівартість центнера живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку, та балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року й надійшли до групи впродовж року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули), і тих, що залишилися під матками наприкінці року. Розраховану собівартість центнера використовують для оцінювання телят, що залишилися під матками наприкінці року, та переведених до старших груп.

У молочному скотарстві розраховують собівартість центнера молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання корови. 

Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. 

Для визначення собівартості центнера молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) поділити на кількість центнерів одержаного молока.

Витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок із поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість приросту живої маси й ділового приплоду. 

Собівартість приросту живої маси й однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначають діленням загальної суми витрат на утримання основного стада (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси при відлученні (включно із живою масою одержаного приплоду). 

Собівартість центнера живої маси поросят на момент їх відлучення від свиноматок визначають діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без загиблих) поросят, які відлучені та які залишилися під матками на кінець року. 

Витрати на утримання дорослого поголів’я й молодняка овець розподіляють між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за реалізаційними цінами, а гній — за нормативно-розрахунковою вартістю.

Витрати на утримання овець без вартості побічної продукції та приплоду розподіляють між вовною та приростом живої маси пропорційно до вартості цієї продукції за цінами реалізації вовни й живої маси овець у звітному періоді. 

Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосередньо на собівартість вовни. 

Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається із собівартості приплоду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.

Витрати на утримання основного стада племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої продукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оцінених за нормативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на момент відлучення.

Собівартість продукції птахівництва визначають діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної продукції. За основним стадом птиці калькулюють собівартість 1 тис. яєць, а за молодняком птиці — 1 центнер приросту живої маси й 1 центнер живої маси (кількість приросту живої маси визначають розрахунково). 

Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюють за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності — за реалізаційними цінами. За цими самими цінами оприбутковують яйця, одержані від молодняка птиці. 

Під час інкубації можливе незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодняка птиці слід поділити на тривалість інкубації у днях, і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їхні інкубації у днях. 

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продукцію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкаралупи, тушок півників, забитих у добовому віці, за цінами можливого використання) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняка птиці. 

Собівартість однієї голови приплоду кролів визначають у розмірі 50 відсотків планової собівартості однієї голови молодняка на момент його відлучення. При відлученні приплід дооцінюють на