Океан як середовище життя та його біологічні ресурси

Рибальство і видобуток різноманітних морських тварин є найбільш давнім і традиційним видом використання багатств Світового океану. В даний час в його величезних просторах щорічно видобувається близько 80 млн. т. риби, ракоподібних, молюсків та інших морепродуктів.

Таким чином, освоєння Світового океану – це одна з глобальних проблем розвитку людства, що має практичне значення для всіх країн світу. Країни, що розвиваються, більшість з яких життєво зацікавлені в освоєнні багатств Світового океану, справедливо ставлять питання про спільні зусилля всіх держав у використанні ресурсів Світового океану[4].

 

 

Розвиток людства нероздільно пов'язаний з вивченням, освоєнням та нагромадженням знань про Світовий океан. У 17-19ст у багатьох країнах організовують навколосвітні подорожі, проводяться дослідження окремих частин Світового океану, уточнюються обриси берегів, визначаються особливості температури води, її солоність, головні риси рельєфу дна. На цей період припадають перші вагомі узагальнення знань про Світовий океан, застосування нових методів дослідження океану. Важливими були навколосвітні подорожі Івана Крузенштерна і Юрія Лисянського (1803-1806), Отто Коцебу (1823-1826), Джеймса Кука (1768-1779) та ін. [12].

Перша спроба наукового дослідження Світового океану і його дна була зроблена британською експедицією на кораблі «Челленджер», організована Англійським Королівським товариством у 1872 – 1876 рр. її результати були опубліковані в 50-ти томах, які не втратили наукового значення і донині[13]. Це плавання заклало основи сучасної океанології. Експедицією на «Челленджері» було організовано 362 станції. На них вимірювалися глибини, визначалися різні властивості океанічної води, було зібрано морські колекції, що включали тисячі видів рослин і тварин та виявлено одне з найглибших місць Світового океану, яке нині називають западиною Челленджера (Маріанський жолоб)  (район Маріанських островів) [12].

Метод ехолотування, розроблений у роки Першої світової війни, дозволив скласти нові карти шельфу і материкового схилу. Однак справжній прогрес у дослідженнях почався лише після закінчення Другої світової війни (1939-1945), коли у вивченні океану взяли участь військово-морські сили різних країн.

Провідна роль у підводних дослідженнях належала США і СРСР; у менших масштабах подібні роботи проводили Великобританія, Франція, Японія, ФРН та інші країни. Протягом двох десятків років вдалося отримати досить повне уявлення про рельєф океанічного дна. Велике значення мали також дослідження дна океану за допомогою ехозондування, при якому звукові хвилі відбиваються від поверхні корінних порід, захоронених під крихкими осадами[13].

У другій половині XX ст. міжнародні дослідження стають масштабнішими. В 1957-1959 рр. спостереження в різних частинах Світового океану ведуть 70 науково-дослідних суден з різних країн світу. В 1964 р. розпочалася Міжнародна програма глибоководного буріння дна Світового океану. Результати досліджень дали змогу розширити знання про будову дна, розвиток морських організмів, переміщення водних мас, досліджувалися якість води і чинники, що впливають на неї, а також біологічні ресурси, засоби господарського використання ресурсів моря, океанічне дно[12].

Помітним кроком уперед у дослідженні океану була розробка глибоководних апаратів з ілюмінаторами. У 1960 р. Жак Пікар і Дональд Уолш на батискафі «Трієст» здійснили занурення до найглибшої на Землі Маріанської западини в Тихому океані, досягнувши глибини 10 919 м. «Пірнаюче блюдце» Жак-ІваКусто виявилося найбільш вдалим серед апаратів подібного типу; за його допомогою вдалося відкрити дивний світ коралових рифів і підводних каньйонів до глибини 300 м. Інший апарат, «Алвін», спускався до глибини 3650м і активно використовувався в наукових дослідженнях. Глибоководне буріння зробило переворот в уявленнях про геологічну історію[13].

У 80-90-х роках діють міжнародні програми, за якими досліджуються взаємодія океану і атмосфери, розвиток берегів, біологічні та мінеральні ресурси, забруднення морської води, у яких брали участь і українські вчені.

Нині діє міжнародна океанографічна комісія, міжнародна рада з вивчення морів та ін., які об'єднують зусилля вчених різних країн світу, координують їхню роботу з дослідження Світового океану.

На сучасному етапі розвитку суспільства проблема вивчення Світового океану – одна з найважливіших. Вона потребує міжнародного співробітництва, особливо в напрямі використання ресурсів Світового океану, охорони його вод від забруднення[12].

 

 

 

Головне багатство Світового океану – це його біологічні ресурси Біомаса Океану налічує 150 тис. видів тварин і 10 тис. видів водоростей, а її загальний обсяг оцінюється в 35 мільярдів тонн, чого цілком може вистачити, щоб прогодувати 30 мільярдів чоловік[4].

Біологічні ресурси Cвітового океану – це риби, кити, молюски (кальмари, мідії тощо), ракоподібні (краби, креветки, криль), деякі види водоростей, що використовуються для виробництва продуктів харчування і одержання цінних речовин для різних галузей промисловості, сільського господарства, медицини. Найбільше в океані крихітних ракоподібних організмів, званих копеподи, напевно, більше, ніж всіх інших багатоклітинних організмів разом узятих. Копеподи служать джерелом їжі для багатьох риб і морських ссавців[5].

До біологічних ресурсів належать ресурси рослинного і тваринного світу. Біологічні ресурси включають генетичні ресурси, організми або їх