Опорний конспект лекцій з дисципліни "Стандартизація та сертифікація"

Будь-яка країна-учасниця зобов'язана повідомляти інші країни-учасниці про те, які угоди, пов'язані з питаннями оцінки відповідності, стандартів або технічних регламентів, вона укладає, якщо такі угоди можуть вплинути на торговельні відносини. Такі заходи необхідні для прийняття іншими органами рішень про участь в угодах для усунення можливих перешкод у розвитку торгівлі.

Так, для зближення законодавств щодо оцінки відповідності європейські країни-учасниці ЄС використовують європейські директиви, які стосуються конкретної продукції, питань оцінки відповідності та є обов'язковими для них.

Нині у світі існує понад 400 тис. відповідних нормативних документів, які умовно поділяються на дві великі групи. Перша — це норми безпеки для споживачів тієї чи іншої продукції як на виробництві, так і у побуті. Друга — охоплює норми техніко-комерційного характеру (ідеться про сумісність різних видів техніки, інформаційні норми, які характеризують вироби та матеріали, з яких вони виготовляються). У практиці ЄС відносно першої групи діє принцип взаємного визнання норм, а стосовно другої — уніфікуються лише основні вимоги до товару, які демонструють його відповідність нормам безпеки та здоров'я людини.

Україна докладає багато зусиль для того, щоб наблизитися до цивілізованих норм і правил, закріплених системою ГАТТ/СОТ, але проблема залишається нерозв'язаною. Досвід роботи випробувальних лабораторій і органів із сертифікації виявляє випадки, коли продукція, яка має сертифікати, видані за межами України, не підтверджує свою відповідність вимогам стандартів, що діють в Україні й гармонізовані з міжнародними, у першу чергу, за показниками безпеки. Результати свідчать, що фактично бракується від 10 до 15% імпортної продукції, яка проходить сертифікацію, а щодо імпортної харчової продукції відсоток ще вищий.

На сьогодні юридичної відповідальності імпортера за безпеку продукції, що ввозиться і вводиться в обіг на території України, ще не існує. Водночас у більшості розвинених країн світу це передбачено законодавством.

Діяльність Держспоживстандарту в галузі сертифікації сприяє забезпеченню рівноправності України в міжнародній торгівлі, усуненню технічних бар'єрів на шляху експорту українських товарів, підвищенню їх конкурентоспроможності. Інші країни вкрай неохоче пускають на свій ринок іноземну продукцію, та й умови імпорту в них дуже жорсткі. Наприклад, у Великій Британії імпортером можна стати, лише зареєструвавши фірму як юридичну особу і поклавши в банк значну суму грошей як гарантію відшкодування можливих збитків, що їх раптом завдала б імпортована заявником продукція. Сертифікація як нетарифний регулятор ринку є інструментом для реалізації торговельної політики. Тому зрозумілим є намагання Держспоживстандарту України розвивати національну систему сертифікації у такий спосіб, щоб забезпечити рівноправність українських підприємств у міжнародній торгівлі.

Безперечно, упровадження міжнародних стандартів дає змогу виробникові не лише підвищити якість своїх товарів до рівня міжнародних вимог, але й забезпечує перебудову виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю до рівня розвинених країн. Наявність сертифіката відповідності міжнародним стандартам полегшить доступ українського виробника на міжнародний ринок. З іншого боку, важливим аспектом є захист вітчизняного виробника від недобросовісної конкуренції на вітчизняному ринку внаслідок надання односторонніх переваг для імпортерів. Цьому має протистояти діюча Національна система сертифікації УкрСЕПРО.

4. Правові засади національної системи сертифікації продукції УкрСЕПРО

Докорінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розвиток ринкових відносин за умов соціально-економічної кризи спричинили необхідність створення нових механізмів державного та ринкового регулювання виробництва в Україні. В цих умовах принципово змінюється роль сертифікації продукції, процесів та послуг (далі — продукції) як засобу нетарифного регулювання та її соціально-правові засади. Нині питання сертифікації продукції регулюються понад 500 законами, декретами і постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України та іншими нормативними актами.

Сертифікація в Україні організується і здійснюється відповідно до законів України «Про захист прав споживачів», «Про підтвердження відповідності», «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення», «Про пожежну безпеку» та низки інших.

Закон України «Про захист прав споживачів», прийнятий у 1992 р., установив низку принципово нових положень: закріпив права споживачів, що визнаються в усіх цивілізованих країнах, — право на безпеку товарів, робіт, послуг; право на належну якість придбаного товару, виконаної роботи, наданої послуги; право на відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами, та право на судовий захист прав споживачів; право на одержання необхідної доступної та достовірної інформації про товари, роботи, послуги.

З метою забезпечення безпеки товарів (робіт, послуг) закон «Про захист прав споживачів» передбачає відповідальність за порушення вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг).

Держспоживстандарт України є органом управління, єдиним національним органом із стандартизації, метрології та сертифікації, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі стандартизації, єдності вимірювань, акредитації органів та випробувальних лабораторій, сертифікації і державного нагляду, створює сприятливі умови для економічного розвитку країни, підвищення конкурентоспроможності українських виробів на світовому ринку.

Забезпечити виконання завдань сертифікації й водночас запобігти реалізації продукції, небезпечної для життя і здоров'я громадян, навколишнього середовища, можливо лише за умов створення та функціонування правових засад Національної системи сертифікації.

Докорінне реформування у сфері технічного регулювання забезпечують положення закону України «Про підтвердження відповідності». Він передбачає модульний підхід підтвердження