Організація проектної діяльності учнів у курсі інформатики

 

A. Сутність методу проектів у навчальній діяльності

B. Етапи педагогічного проектування

C. Параметри зовнішнього оцінювання проекту

A. Сутність досвіду “Організація проектної діяльності учнів у курсі інформатики” в Дніпровській ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

B. Результат використання елементів методу навчального проектування на уроках інформатики в Дніпровській ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

 

 

Сьогодні однією з найголовніших завдань сучасної школи є розвиток в учнів самостійності і здатності до самоорганізації. Школяр повинен вміти самостійно отримувати інформацію, обробляти її, аналізувати результати обробки. Сучасне навчання має орієнтуватися на інтереси і потреби учнів, грунтуватися на особистому досвіді дитини. Учень не повинен бути об'єктом педагогічного впливу, а повинен бути суб'єктом пізнавальної діяльності. Саме тому, результатом роботи вчителя повинна бути активна, творча діяльність учня, далека від простої репродукції. А цього можна досягти, використовуючи на уроках метод проектів. І предмет «Інформатика» в цьому плані знаходиться у виграшній ситуації. По-перше, вивчається достатня кількість тем, де учні можуть проявити свою творчість і самостійність. По-друге, на уроках використовується комп'ютери, що викликає в учнів великий інтерес.

Існує кілька видів проектів. Один з видів – творчі проекти, які застосовуються в якості повторення або узагальнення пройденого матеріалу. Основною метою таких проектів є формування креативного мислення учнів. Причому проекти можуть бути невеликими, розраховані на один-два уроки. Або більш тривалими, розраховані на певний термін і виконуються в рамках самостійної роботи вдома.

Творчі проекти не мають детально відпрацьованої структури, вона тільки намічається і далі розвивається, підкоряючись логіці та інтересам учасників проекту. З учнями визначаються бажані, плановані результати, проговорюються деякі вимоги до проекту (наявність певних елементів в роботі, в залежності від досліджуваної теми). Наприклад, при вивченні теми «Створення презентації» потрібне використання в проекті гіперпосилань і анімації.

 

 

 

Однією з альтернатив класно-урочної системи є метод проектів, який дає змогу отримати комплексне знання. Останнім часом у зв'язку зі становленням особистісно зорієнтованої освіти він переживає друге народження, ефективно доповнюючи інші педагогічні технології, які сприяють формуванню особистості школяра як суб'єкта діяльності та соціальних відносин. Проектність – один із вимірів культури минулого століття. Першим увів поняття «метод проектів», науково описав його та спробував класифікувати американський професор В. Кілпатрик [4, стор. 128]. Він проголосив основним завданням школи «виховання вільних громадян», яке має складатися з «системи цільових проектів». Він відокремив чотири типи шкільних проектів: втілення ідеї або плану в зовнішню форму, подолання інтелектуальної перепони, здобуття нових знань та досвіду, отримання естетичної насолоди. 19 столітті в США для навчання сільськогосподарських робітників стали використовувати проект на певну тему (наприклад, «Як стригти овець ножицями»), в ході яких учні отримували не лише теоретичні знання, а й набували практичних вмінь. Джон Дьюї на початку 20 століття використовував метод проектів в прагматичній педагогіці для організації цілеспрямованої діяльності дітей з урахуванням їх особистих інтересів. У 60-70 роках у США розгорнулася критика цього методу, оскільки його масштабне застосування призвело до зниження рівня теоретичних знань учнів загальноосвітніх шкіл. Але, незважаючи на це, вже понад 80 років за проектною технологією працюють педагоги багатьох західноєвропейських країн та США. В 1987 р. виник новий напрямок в освіті – продуктивне навчання, що базується на методі проектів.  

 

Метод проектів, на який покладались великі надії в модернізації української освіти, схвилював українське педагогічне співтовариство на початку минулого століття. Ідеї школи майбутнього Джона Дьюї, реалізовані Вільямом Кілпатриком, були реконструйовані радянськими педагогами-новаторами у вигляді трудового методу навчання.

Метод проектів поширився у педагогіці та практиці української школи у 20-х роках, за часів масштабного реформування шкільної освіти. Подальший розвиток цього методу у вітчизняних школах пов’язано з іменами вітчизняних педагогів (В. М. Шульгіна, А. Ф. Петровича, Л. С. Миловидова, М. В. Крупеніна, В. В. Ігнатьєва та ін.) [5, стор. 3-4]. В 1931 році, метод проекту в Україні було засуджено й заборонено, закрито та відкинуто. В 30-ті роки школа була повністю переведена на традиційне навчання і було зроблено висновок про те, що цей метод не дає глибоких знань з предметів. З того часу у нас не робили якихось серйозних спроб відродити метод проектів в освітянській практиці. Набутий за цей час вітчизняний досвід проектної форми організації освітнього середовища не став предметом вивчення та узагальнення на науково-теоретичному рівні і не отримав поширення на практиці. В українській педагогічній практиці явище проекту з’явилось в останнє десятиліття в результаті діяльності міжнародних організацій, які розробляли і поширювали освітні проекти.

Метод проектів (лат. projectus – спрямований уперед) – технологія організування навчання, за якої учні здобувають знання, набувають умінь і навичок у