Основні шляхи підвищення ефективності роботи підприємства в умовах ринку

1. Довгостроковий період функціонування фірми - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності.

2. Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.

Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.

Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).

Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами фірми (Total Cost - TC). Тому формулою загальних витрат є:

 

TC=FC+VC

 

де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати.

Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:

 

де  TC - зміна загальних витрат,  Q - зміна кількості продукції, що виробляється.

Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни. Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати: 

 

AC= TC : Q,

 

де AC - середні витрати, TC - загальні витрати, Q - кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи. Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).

Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві. 

В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива. 

Собівартість продукції

Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції. Собівартість продукції виділяється із загальної її вартості як особлива економічна категорія, тому що кожне підприємство незалежно від форми власності повинне відшкодовувати ресурси, що витрачаються ним, в межах собівартості, аби мати можливість безперебійно працювати. Підприємства (фірми), що займаються виробничою діяльністю, визначають витрати виробництва, а фірми, що здійснюють збутову, постачальницьку, торгівельно-посередницьку діяльність, — витрати обертання. Практично у всіх країнах світу конкретний склад витрат, які можна віднести до витрат виробництва і обертання, регулюється законодавчо. Це пов'язано з особливостями податкової системи і необхідністю розрізняти витрати підприємства (фірми) за джерелами їх відшкодування (що включається в собівартість продукції, а отже, відшкодовуваним за рахунок цін на неї, і відшкодовуваним з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів).

В Україні діє Положення про склад витрат виробництва (звороту) на підприємствах і в організаціях. Постановою Кабінету Міністрів України № 473 від 26.04.96 затверджено "Типове положення по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловостіВоно встановлює єдині принципи формування витрат на виробництво для підприємств України незалежно від форм власності.

 Що ж є собівартість? Це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виконання робіт і надання послуг. Оскільки собівартість відображає лише поточні витрати на виробництво і збут продукції (робіт, послуг), то цим вона принципово відрізняється від одноразових капітальних вкладень (інвестицій), що створюють основні фонди. Це означає, що за рахунок собівартості не можна поповнювати запаси, створювати ресурси. Собівартість продукції є узагальнювальним показником, який відображає стан техніки і рівень організації виробництва, раціонального, економічно обгрунтованого господарювання на підприємстві. Для планування, обліку і аналізу господарської діяльності, виявлення джерел зниження і прогнозування собівартості витрати класифікуються на групи