Основи наукових досліджень та принципи інженерної творчості

Такі прийоми дійсно існують. Так, наприклад, добре відомо, як важливо для плідного робочого дня попрацювати хоча б недовго напередодні ввечері. Тим самим ви як би даєте завдання під-свідомості й ранком наступного дня встаєте з ясною програмою дій.

Для  того,  щоб  зрушитися  з  мертвої  крапки  при  рішенні  важкого завдання, необхідно свідомими зусиллями, багаторазово повторюючи міркування й обчислення, довести себе до стану, коли всі аргументи «за» і

«проти» відомі напам'ять, а всі викладення робляться без паперу, у розумі. Така підготовка настільки полегшує роботу підсвідомості, що дуже швидко рішення приходить саме собою.

Можна штучно регулювати співвідношення між роботою свідомості й підсвідомості, між аналізом й інтуїцією. Для збільшення ролі контролю можна

 

 

працювати разом із критично настроєним співавтором, а для збільшення ролі інтуїції - зі співавтором, схильним фантазувати. Згадаємо рецепт Хемингуэя, що пропонував писати, коштуючи в незручній позі, а правити рукопис, розвалясь у зручному кріслі.

Для збільшення ролі інтуїції можна змусити себе на час відволіктися від труднощів і вільно фантазувати. Такий спосіб ?мрій наяву? часто приносить користь при винахідництві, коли важливо видати велика кількість варіантів рішення, забуваючи на час про труднощі технічного здійснення.

Той, хто хоча б один раз робив роботу, що лежить на границі або, здавалося б, за кордоном можливого, знає, що є тільки один шлях, - упорними й невідступними зусиллями, рішенням допоміжних завдань, підходами з різних сторін, відмітаючи всі перешкоди, відкидаючи всі сторонні думки, довести себе до стану, яке можна назвати станом екстазу (або натхнення?!), коли змішується свідомість і підсвідомість, коли свідоме мислення триває й у сні, а підсвідома робота робиться наяву. Це стан небезпечно тому, що близько до психічного розладу, близько до того стану, що описаний Чеховим в ?Чорному ченці?. Як писав Эйнштейн, у період створення теорії відносності він доходив до галюцинацій. На жаль, цей стан буває вкрай рідко.

Для того, щоб цей стан виникло, необхідне з'єднання декількох малоймовірних подій: наявність важкого завдання, що схвилювала до глибини душі, відчуття, що саме ти зможеш неї вирішити, володіння технікою, достатнє для рішення завдання, досвід рішення більше легких завдань подібного роду в минулому, бездоганне здоров'я, щоб витримати тривале безсоння або стат- безсоння, і, нарешті, повне відволікання від сторонніх турбот. Але сам головне, необхідно мати величезну мужність, щоб повірити у свої результати, як би вони не розходилися із загальноприйнятими, щоб не злякатися власних виводів і довести їх до кінця. Скільки чудових робіт було кинуто незакінченими через недолік сміливості!

Стиль наукової праці. Є глибоке споріднення в характері творчого процесу в різних областях. Опис творчого процесу в художників і поетів дуже

 

 

близько   до   опису   процесу   математичної   творчості   в   Пуанкаре.   Багато подібності є й у методах здійснення поставленого завдання. Це подібність дуже гарна сформулював академік Померанчук, уперше потрапивши в майстерню скульптора. Він сказав: ?У мистецтві, так само як й у науці, потрібно знати, чим можна зневажити?.

Разом з тим існує принципове розходження між істиною, що закладена у творі мистецтва, і істиною, до якої прагне наука. Завдання науки - знаходження об'єктивних законів природи, і тому остаточний результат її не залежить від особистих якостей ученого. Завдання мистецтва - це пізнання миру очами художника, пізнання зв'язку природи й людини, що пізнає. Це завдання по необхідності суб'єктивна, і тому твір мистецтва завжди містить у собі риси індивідуальності свого творця. Але об'єктивність науки зникає, як тільки ми переходимо від остаточної мети до способів її здійснення, до способів пізнання істини,   тобто   до   методології.   Кожен   учений   має   свій   власний   стиль дослідження, свій власний підхід до рішення вартих перед ним завдань. Стиль і спосіб підходу визначають також і характер досліджуваних завдань. Тут індивідуальність ученого проявляється так само, як й індивідуальність архітектора, що здійснює своє прагнення до гармонії в рамках утилітарного завдання.

Не дивно, що вчений, якому більш підходить, наприклад, строгий, формально  математичний  метод  дослідження,  залучає  своїми  роботами молодих   людей   теж   математичного   складу.   Так   виникає   група   людей, об'єднаних загальним стилем дослідження й, що випливає із цього спільністю завдань. Так з'являються наукові школи. І хоча представники різних шкіл часто вважають свій стиль єдино правильним, різні напрямку доповнюють і стимулюють один одного. У науці на відміну від мистецтва істина не залежить від того, яким способом до неї наближаються.

?Достовірні? і ?недостовірні? роботи. Чи є стиль або школа для науковця чимсь обов'язковим і незмінним у часі? Характер обираних завдань і спосіб підходу  до  них  повинні