Основи землевпорядного проектування

Крім того, будь-якому землеволодінню, землекористуванню або їхній системі на час землеустрою властива певна організація території — склад і структура земельних угідь, розміщення меж виробничих підрозділів і господарських центрів, сівозмін, полів, робочих ділянок, меліоративної мережі, доріг, лісосмуг тощо. Вона є соціально-економічним явищем, яке можна вивчати, трансформувати і регулювати.

У ході землеустрою на основі проектів здійснюється перехід до нової організації території. Таким чином воно набуває характеру динамічного процесу, об’єктом якого є територія, а предметом наукового пізнання — закономірності її організації.

Отже, предметом наукової дисципліни «Землевпорядне проектування» є закономірності організації території і засобів виробництва, нерозривно пов’язаних із землею, і зумовлені ними методи, способи і прийоми складання, обґрунтування і здійснення проектів і схем землеустрою.

Зміст, методика складання проектів, а також послідовність проектування можуть бути досить різноманітними. Вони залежать від багатьох природних і економічних умов: клімату, ґрунту, рельєфу, розміру і конфігурації земельних ділянок, гідрографії і гідрогеології, природної рослинності, структури, густоти і розміщення населення, рівня спеціалізації і концентрації виробництва, розмірів і поєднання основних і додаткових галузей господарства, його фондозабезпеченості й технічної оснащеності. Таке розмаїття чинників зумовлює необхідність формулювання загальних і окремих вимог, що випливають із закономірностей науково обґрунтованої організації території за тих чи інших умов.

Наприклад, оскільки на продуктивність сільськогосподарської техніки впливають конфігурація і розміри полів, їх робочі ділянки слід проектувати якомога правильнішої форми з рівнобіжними довгими сторонами і досить великою довжиною гону. Залежність ефективності виробництва від форми організації території означає, що при землеустрої сільгосппідприємств мають бути створені належні організаційно-територіальні умови, які сприятимуть розширеному відтворенню, підвищенню культури землеробства, зростанню родючості ґрунтів, упровадженню прогресивних технологій вирощування культур, наукової організації праці і управління.

Іншим прикладом є взаємозв’язок організації території з її ґрунтоохоронними характеристиками. Відомо, що обробіток полів уздовж схилів посилює поверхневий стік води і зумовлює розвиток водної ерозії ґрунтів, тому при землеустрої потрібно запроектувати цілий комплекс протиерозійних заходів і розмістити його окремі елементи (межі робочих ділянок, основні водорегулювальні лісосмуги, лінійні гідротехнічні споруди — вали, канави) впоперек схилу. Це дасть змогу обробляти ґрунти і здійснювати агротехнічні протиерозійні заходи по горизонталях полів або вздовж їхнього основного напрямку, що перешкоджатиме стоку води і концентруватиме її до меж, які не руйнують ґрунт.

Розмаїття видів і форм землеустрою, природних і економічних умов господарювання потребує використання при розробленні проектів землеустрою різних методів.

Розрізняють такі методи землевпорядного проектування:

1. Системно-діагностичний аналіз регіонального, територіального і внутрішньогосподарського розвитку землекористування. 
2. Метод інтегрального економічного районування (зонування). 
3. Метод галузевого економічного районування (зонування). 
4. Методи типології території і класифікації придатності земель. 
5. Методи оцінювання економіко-географічного положення.  
6. Методи оцінювання природно-господарського використання території. 
7. Метод визначення рівнів економічного і соціального розвитку землекористування. 
8. Метод визначення комплексності, спеціалізації, структурних зрушень територіального розвитку. 
9. Нормативний метод землевпорядного проектування. 
10. Балансовий метод. 
11. Метод циклів. 
12. Картографічний метод. 
13. Еколого-ландшафтний метод. 

 

Одним із основних видів землевпорядної документації є загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання і охорони земель. Цей передплановий документ, який використовують для підготовки науково обґрунтованих рішень з організації раціонального використання й охорони земель, перерозподілу земель між галузями економіки України та регіонів, формування сталого землекористування та заходів з охорони земель, розробляють як на всю територію України, так і для областей та Автономної Республіки Крим.

Зокрема, метою загальнодержавної та регіональної програм використання та охорони земель є проведення державної політики, спрямованої на збалансоване забезпечення потреб населення і галузей економіки у земельних ресурсах, раціонального використання та охорони земель, захисту їх від виснаження, деградації, забруднення, збереження ландшафтного і біологічного різноманіття та створення екологічно безпечних умов проживання населення і провадження господарської діяльності.

Основними стратегічними цілями таких програм є забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки у процесі використання земель, раціональне розміщення та оптимальне забезпечення земельними ресурсами виробничих сил, гармонійне поєднання господарської діяльності з охороною довкілля, захист ґрунтів від ерозії та створення на цій основі умов зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції для зміцнення продовольчої безпеки країни.

Основними завданнями Загальнодержавної програми є організація ефективнішого та екологічно безпечного використання та охорони земель в цілому. Зокрема, вона охоплює:

1. аналіз стану використання та охорони земель;
2. виявлення резервів земельних ресурсів, придатних для використання за цільовим призначенням у різних галузях економіки;
3. аналіз намірів і потреб використання земель, визначених у загальнодержавних програмах економічного, науково-технічного, соціального,   національно-культурного   розвитку,   охорони  довкілля, інших програмах, схемах розвитку галузей економіки;
4. перерозподіл земельного фонду України між галузями економіки, зважаючи на придатність земель для використання за цільовим призначенням.

Програма спрямована на забезпечення:

• зменшення розораності земельного фонду;
• збільшення лісистості території;
• здійснення   консервації   деградованих,   малопродуктивних   і техногенно забруднених земель;
• запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву та мінімізації їх наслідків;
• поетапного відновлення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь у зональних системах землекористування;
• резервування земель для природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного використання;
• пріоритетності екологічної безпеки та дотримання екологічних вимог охорони земель у процесі землевпорядкування територій;
• обмеження вилучення (викупу) особливо цінних земель, зокрема сільськогосподарського призначення, для несільськогосподарських потреб;
• здійснення заходів щодо земель, які ще не зазнали деградації чи зазнали її незначною мірою;
• першочергового виділення фінансових ресурсів для здійснення запобіжних заходів на найбільш напружених деградаційних територіях;
• застосування