Особливості будови та формоутворення довгих кісток під впливом стресорно-шокогенних факторів та їх корекція препаратами антицитокінового спрямування (експериментально-клінічне дослідження)

 

 

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань проведено дослідження на 150 білих безпородних статевозрілих щурах-самцях п’ятимісячного віку масою 100-120 г. Обґрунтуванням вибору тварин для даної роботи служить той факт, що щурі мають порівняно невеликий життєвий цикл, крім того, вони є тваринами безперервного росту. Це дозволило за короткий час простежити закономірності росту та формоутворення скелету. Як показали В. І. Махинько і В. Й. Нікітін (1987), швидкість обмінних процесів у білих щурів в 30 разів більша, ніж у людини, що дає можливість порівняти один день життя білих щурів з одним місяцем життя людини.

Імобілізаційний стрес моделювали шляхом трьохтижневої фіксації всіх кінцівок щура на стандартному станку. Усі тварини були розділені на 5 груп по 30 в кожній. Тварини всіх груп, крім п’ятої пербували в умовах імобілізаційного стресу. Всі тварини отримували харчування, яке включало в себе молоко 2, 5% в кількості 200 мл/добу. Тваринам другої групи, разом з харчуванням давали трентал (пентоксифілін) з питною водою в концентрації 500 мг/л, що відповідає середній добовій дозі препарату 50 мг/кг маси щура. Тварини третьої групи отримували месулід у суспензії разом з питною водою у дозі 5 мг/кг маси. Тваринам четвертої групи вводили одночасно трентал і месулід з питною водою в концентрації 500 мг/л, та месулід – 5мг/кг. Тварини п’ятої групи утримувались в звичайних умовах віварію і були контрольними.

Поряд із з’ясуванням ролі цитокінів у патогенезі шоку та ПОН, з’явились дослідження, які переконливо демонструють антицитокінову направленість деяких препаратів, що використовувались з іншою метою. Це, перш за все, стосується тренталу (пентоксифіліну) і блокаторів фактора некрозу пухлин – месуліду і моваліса – інгібіторів циклооксигенази-ІІ, що попереджає ріст цитокінової активності лімфокінів, ейкозаноїдів та деяких простагландинів, тому ми вирішили використати саме ці препарати (Лисенко Г. І., Матюха Л. Ф., Теслюк Л. В., Бенда Т. М., 2000).

Тварин виводили з експерименту шляхом декапітації під тіопенталовим наркозом з наступним скелетуванням і подальшим виділенням плечових, стегнових і великогомілкових кісток. Кожну кістку зважували окремо, на аналітичних вагах ВЛР-200 з точністю до 0, 01 мг. Остеометрію проводили за U. Duerst з точністю до 0, 01 мм. Вимірювали найбільшу довжину кістки, ширину проксимального епіфіза, ширину середини діафіза, передньо-задній розмір (товщину) середини діафіза і ширину дистального епіфіза. Мікроскопічно вивчали компактну речовину діафіза плечової і стегнової кісток, проксимальний епіфізарний хрящ плечової і великогомілкової кісток, дистальний епіфізарний хрящ стегнової кістки і губчасту речовину сусідніх з даними хрящами метафізів.

Фрагменти кісток фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну, декальцинували у 3, 7% розчині ЕДТА і заливали целуїдинові блоки. Готували гістологічні зрізи товщиною 10-15 мкм, що забарвлювали гематоксилін-еозином і згідно ван Гізона. Експериментальний матеріал систематизовано.

Морфометричні дослідження діафіза проксимального і дистального кінців довгих кісток проводили за допомогою окулярного гвинтового мікрометра (МОВ – 1-15) за прийнятою методикою. Визначали абсолютну площу структур і кількісний підрахунок їх елементів за допомогою проекційної мікроскопічної установки. При характеристиці епіфізарного хряща використовували класифікацію В. Г. Ковешникова (1983).

Морфометрично визначали такі параметри епіфізарного хряща: ширину епіфізарного хряща, ширину зони проліферуючого хряща, ширину зони дефінітивного хряща, кількість клітин у стовпчастій зоні проліферуючого хряща та кількість клітин стовпчастої зони дефінітивного хряща. При цьому, кількість хондроцитів підраховували в стовпчику відповідно до місця вимірювання ширини епіфізарного хряща.

У діафізі морфометрично вивчали такі параметри: площу поперечного перетину діафіза, площу поперечного перетину кістково-мозкового каналу, ширину шару внутрішніх оточуючих пластинок, ширину шару зовнішніх оточуючих пластинок, ширину остеонного шару, діаметр остеонів, діаметр каналів остеонів.

Хімічний склад довгих кісток вивчали згідно запропонованих методик та визначали вміст макро- і мікроелементів на атомному абсорбційному спектрофотометрі С-115, а фосфору – на ФЕК-М згідно методу Брігса.

Статистичну обробку цифрових даних, отриманих при морфометричних дослідженнях здійснювали методом варіаційної статистики. Достовірність різниці середніх величин та їх похибок оцінювали за критерієм Стьюдента-Фішера (Автандилов Г. Г., 1990).

В клінічній частині роботи для вирішення поставлених завдань було обстежено 80 хворих дітей віком від 6 до 15 років (36 хлопчиків, 44 дівчинки) з закритими переломами довгих кісток. Усім хворим були проведені загальноприйняті клініко-лабораторні обстеження. Для кількісної оцінки мінеральної щільності кісткової тканини застосовано подвійну рентгенівську денситометрію поперекового відділу хребта. Місце обстеження вибране у зв’язку з наступним: по-перше, це дозволяють можливості денситометра DPX фірми Lunar. Corp. (U. S. A.) ; а по-друге, в поперекових хребцях від дитячого до похилого віку адекватно віддзеркалюються інтегральні процеси остеопенії та остеопорозу.

Оцінюючи результати денситометричного обстеження, для встановлення рівня порушень кісткової системи, брали до уваги стандартне відхилення від середніх показників для популяції ідентичної статі для молодих та дорослих. Якщо значення відхилення Т < 2, 5, то це вказує на те, що остеопороз виражений. Показники Т від 1, 0 до 2, 5 свідчать про різкі зміни стадії остеопорозу та остеопенії. Значення Т до 1, 0 вказує на варіант норми, до 1, 5 – на остеопенію І ст., до 2, 0 – на остеопенію ІІ ст. і до 2, 5 – на остеопенію ІІІ