Особливості функціонально-вартісного аналізу в процесі інноваційної діяльності підприємства

Контроль за ходом ТПП передбачає виявлення відхилень, встановлення їх причин і прийняття оперативних управлінських рішень з нормалізації процесу підготовки виробництва.

Документація ТПП включає: технічне завдання; технічний проект – коли приймаються принципові технічні і організаційні рішення, які є основою для робочого проекту. За обґрунтованість технологічних параметрів і якість продукції, що встановлюються у технологічної документації, відповідає головний технолог.

На діючому підприємстві можуть використовуватися різні варіанти організації підготовки виробництва нової техніки: підготовка та освоєння виробництва нового виробу ведеться із зупинкою діючого виробництва або паралельно з ним; організується модернізація що випускає вироби або експериментальне виробництво. Таким чином, створення нової техніки – складний і багатогранний процес. Він тісно пов'язаний з наукою і виробництвом. Від рівня організації підготовки виробництва, від швидкості і точності виконання всіх необхідних робіт залежить тривалість шляху від наукових і технічних розробок до повного освоєння випуску нової техніки. Висока якість і завершеність робіт на всіх стадіях забезпечують досягнення запроектованих техніко-економічних показників.

Вся система організації виробництва нової техніки повинна забезпечувати конкурентоспроможність нової продукції [6, 17].

 

Однією з найактуальніших проблем вітчизняної економіки є підвищення конкурентоспроможності промисловості на основі її технологічного переоснащення й розвитку наукоємних галузей виробництва. Тому виникає гостра потреба в одержанні підприємствами доступу до передових технологій.

Водночас підвищення ступеня відкритості національної економіки поряд із посиленням інтеграційних процесів у світовій економіці супроводжується загостренням конкуренції, що зумовлює необхідність пошуку ефективних шляхів просування продукції вітчизняних товаровиробників на ринку, переважно інноваційної, оскільки традиційні її види здебільшого неконкурентоспроможні [2, 286].

Проблема економіки інноваційного типу привернула увагу дослідників на початку 1980-х років, коли стало очевидним, що діючі механізми «упровадження» результатів досліджень і розробок неефективні, інноваційна активність підприємств низька, а середній вік виробничого устаткування постійно збільшується.

За минулий період вжито низку заходів для регулювання й стимулювання інноваційної діяльності, створено механізми державного фінансування інновацій, зокрема й інфраструктури інноваційної діяльності. Однак головною проблемою залишається недосконалість зв’язків між розробниками й споживачами нововведень, тобто головними учасниками інноваційного процесу, низька мотивація і для розробки, і для фінансування інновацій, що є наслідком інформаційної непрозорості цього процесу.

Нині немає єдиного підходу до визначення інноваційної діяльності, наявні оцінки ґрунтуються на вибіркових обстеженнях окремих груп підприємств, що й пояснює суперечливість одержаних результатів. На підставі результатів досліджень інноваційним визнається підприємство, що впроваджує інновації незалежно від того, хто був їхнім автором, власне підприємство чи зовнішні агенти.

Характерна ознака нинішнього етапу розвитку економічно розвинених країн – пріоритети в галузі технологій. Це етап становлення нового підходу до формування й реалізації національної політики науково-технічного, промислового й інноваційного розвитку з метою швидкого нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції і на внутрішньому, і на зовнішніх ринках [6, 152].

Нині інноваційна діяльність у технологічній сфері здійснюється переважно на промислових підприємствах, а також в організаціях малого бізнесу. Під час вивчення інноваційної діяльності основна увага приділяється дослідженню промислових підприємств, оскільки саме промисловість є основним споживачем створюваних технологічних інновацій.

Нові макроекономічні умови сприяють інноваційній діяльності підприємств, особливо орієнтованих на внутрішній ринок, що різко підвищило конкурентоспроможність їхньої продукції порівняно з імпортною. Підприємства, що працюють на міжнародний ринок, змогли використати нові можливості незначною мірою. У таких умовах виробництва почали здійснювати технологічні нововведення з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Істотно підвищився їхній інтерес до вітчизняної техніки й вони активніше зверталися до вітчизняних виробників.

У дослідженнях, присвячених обговорюваній проблематиці, завжди роблять спроби обґрунтувати зв’язок рівня інноваційної активності з галузевою приналежністю, розмірами підприємств, їхнім територіальним розташуванням, формою власності. Результати досліджень свідчать, що найвищою інноваційною активністю характеризуються підприємства машинобудування й металообробки. Рейтинг їхній за рівнем інноваційної активності залишається незмінним протягом останніх років.

Уплив чинника форми власності, а також розміру підприємства на рівень його інноваційної активності вивчено недостатньо, хоча вища інноваційна активність характерна переважно для великих підприємств, що мають можливості використання оборотних коштів для реалізації технологічних інновацій. У структурі підприємств такого типу зазвичай є власні наукові й проектно-конструкторські підрозділи. Водночас дослідженнями встановлено, що найкращі умови для впровадження інновацій мають підприємства середнього розміру, бо їм легше мінімізувати витрати й регулювати чисельність, домагаючись адекватного обсягу завантаження потужностей.

Аналіз впливу чинника форми власності свідчить, що найбільша інноваційна активність характерна для підприємств іноземної і змішаної форм власності. Загальноприйнятою є точка зору, що державна форма власності мало стимулює впровадження інновацій для одержання прибутку, оскільки значна частина його надходить у дохід держави. Однак державні підприємства краще захищені в умовах політичної й соціально-економічної нестабільності, і, отже, можуть визначати більш довгострокові цілі свого розвитку, які можна реалізувати завдяки інноваційній діяльності. Крім того, державні підприємства, порівняно з новоствореними недержавними, мають великий запас завершених наукових розробок. Отже, форму власності підприємства не можна розглядати окремо від інших його характеристик, таких як галузева приналежність і специфіка виробленої продукції [7, 21].

Територіальний чинник також впливає на рівень інноваційної активності. Цільові опитування показують значну роль місцевих адміністрацій у стимулюванні інновацій. Важливе значення тут мають не лише прямі інвестиції з