Особливості подвижницького служіння греко-католицьких священиків Станиславської єпархії в 1946-1989 рр.

у с. Дора. [6, 10-11].

Найсуворішої конспірації греко-католицьке духовенство дотримувалося під час похоронної відправи. Всі необхідні релігійні обряди священики відправляли у хаті, нерідко навіть у сусідній, а на цвинтар уже не йшли. Так, о. К. Когут 1977 р. у хаті відправив чин похорону свого рідного брата за греко-католицьким обрядом. Оскільки ж влада знала про його священицьку діяльність, то він, дотримуючись заходів безпеки, наказав рідним офіційно запросити на похорон православного священика Сидоренка [11, 3]. Через кілька днів після похорону, священик приходив на цвинтар і запечатував гріб. Були навіть такі випадки, що вірні приносили священику грудочку землі з могили і він вдома відправляв Службу Божу та освячував землю святою водою [17, 11].

Уповноважений Ради у справах РПЦ і правоохоронні органи в загальних рисах здогадувалися про діяльність підпільних священиків, але не завжди могли проконтролювати час і місце проведення підпільних відправ. Цей факт свідчить не про непрофесіоналізм радянських спецслужб, а про глибоку вірність, високу моральну стійкість і відданість віруючих греко-католиків. Тому поодинокими були й випадки, коли представники правоохоронних органів зверталися до греко-католиць- кого духовенства для виконання певних релігійних обрядів і попереджали про майбутній обшук. У спогадах Р. Кияк згадував про хрестини дитини дільничного міліціонера у с. Дора Яремчанського р-ну [6, 16].

Спеціальної та систематичної координації роботи греко-католицьких душпастирів у підпіллі не було. Здебільшого, священнослужителі діяли на власний розсуд і зверталися до владики тільки в разі нагальної потреби. Єпископи тільки давали певні настанови. Варто зазначити, що доступ до єпископа в умовах постійної конспірації мали далеко не всі священики, навіть ім’я ординарія знали тільки старші, молодим його не говорили [4, 32-33]. Для прикладу, інформацію про єпископські свячення С. Дмитерка владика Слезюк довірив тільки двом священикам – о. Кияку і о. Винничуку, щоб, у разі його арешту чи смерті, вони знали про неперервну тяглість єпископського служіння єпархії [6, 17]. Перебуваючи в постійному страху, дотримуючись заходів безпеки, священики УГКЦ почали використовувати для підпільного душпастирського служіння псевдоніми. Зокрема, о. Р Кияк був відомий у цей час під іменем «отця Андрія», або «особи Ікс» [6, 18], а о. М. Косило використовував псевдо «Мирон» [17, 11].

Відомо, що радянські органи влади для тиску на греко-католицьких священиків застосовували репресії проти їхній сімей і родин. Щоб не привертати увагу односельчан і державних органів влади, в деяких свяще- ницьких родинах набула поширення традиція відвідування православних храмів для видимості. У своїх спогадах племінниця о. К. Когута – В. Періг згадувала, що святити воду чи паску вони завжди ходили до православного храму (хоча вдома мали все посвячене греко-като- лицьким священиком), щоб менше було пересудів. Отець Когут закликав хоч раз на рік, на Великдень, іти до церкви, «бо від церкви відказуватись не можна», оскільки всі церкви були побудовані задовго до заборони УГКЦ, то вони є греко-католицькими, але забороняв цілувати хреста із рук православного священика [11, 2].

Офіційно вступивши в «Ініціативну групу» і прийнявши православ’я, частина возз’єднаного духовенства не дотримувалася догматів і обрядів РПЦ. Ця ситуація мала свій вплив на релігійне життя єпархії загалом. З одного боку, УГКЦ офіційно не існувала, але в підпіллі жила її релігійна традиція, з іншого – легально діяла впроваджена РПЦ, але реально в храмі відправлялися греко-католицькі служби, оскільки деякі священики де-факто залишалися греко-католиками за своїм духом і за богослужінням. Підтвердженням цього є інформація, що парох с. Вовчинці – о. Василь Гринишин, перейшовши у православну віру, відправляв усі богослужіння за греко-католицьким обрядом. На той час станиславівським православним єпископом був Й. Сафраш, греко-католики ж перебували в підпорядкуванні кардинала Й. Сліпого. Тому досить важко було визначити, кого з них згадує отець на Святій Літургії [18, 16].

Таким чином, всі спроби комуністичного режиму знищити УГКЦ зазнали краху. В тому числі й духовенство Станиславівської єпархії, залишаючись вірним батьківській вірі та католицькому престолу, зуміло вистояти перед натиском тоталітарної атеїстичної системи, започаткувавши період підпільного пастирського служіння. Попри несприятливі політичні умови, відсутність спеціальної релігійної літератури і ритуального посуду, греко-католицькі священики, долаючи десятки та сотні кілометрів, все одно несли до людей Слово Боже.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Андрухів І., Лисенко О., Пилипів І. Станіславська (Івано- Франківська) єпархія УГКЦ крізь призму століть: істо- рико-релігійний аспект. – Надвірна, 2010.
2. Марчук В. Церква, духовність, нація. Українська гре- ко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст. – Івано-Франківськ, 2004.
3. Стоцький Я. Українська Греко-католицька церква і релігійне становище Тернопільщини (1946-1989 рр.). – Тернопіль, 2003.
4. До Світла Воскресіння крізь терни катакомб. Підпільна діяльність та легалізація УкраїнськоїГреко-Католиць- кої Церкви. – Л., 2012.
5. Держархів Івано-Франківської обл., ф. Р-389, оп. 1, спр. 5.
6. Інтерв ’ю з о. Романом (Андрієм) Кияком від 26. 11. 1993, м. Івано-Франківськ. Інтерв ’юер: Б. Ґудзяк // Архів Інституту Історії Церкви (далі – АІІЦ).
7. Інтерв’ю з о. Романом Остап’яком від 02. 06. 1995, м. Івано-Франківськ. Інтерв ’юер: Н. Павликівська // АІІЦ, П-1-1-518.
8. Літургія підпільної Церкви. Спомини. Статті. Інтерв’ю. Фотоматеріали: Збірник / За ред. І. Говери. – Тернопіль, 2014.
9. Інтерв ’ю з єпископом Павлом Василиком від 22. 10. 1996, м. Коломия, Івано-Франківська обл. Інтерв ’юер: Л. Купчик // АІІЦ, П-1-1-455.
10. Інтерв’ю з о. Іваном Качанюком від 14. 05. 2015. с. Фитьків, Надвірнянськийр-н, Івано-Франківська обл. Інтерв’юер І. Гавриш. – Особистий архів автора.
11. Інтерв’ю з п. Василиною Періг від 20. 03. 1994, м. Бу- чач. Інтерв’юер: Я. Стоцький //АІІЦ, П-1-1-301.
12. «Церква потребує добре освічених людей»: Інтерв ’ю з єпископом Володимиром Війтишиним, Правлячим Ар- хиєреєм Івано-Франківської єпархії УГКЦ, членом Вченої Ради та професором кафедри теології Івано-Франківської теологічної академії//Нова Зоря: Всеукраїнський греко-католицький часопис. – Івано-Франківськ, 2011. – Ч. 27. – 17листопада.
13. Інтерв ’ю з о. Миколою Сімкайлом від 26. 08. 2000. Інтерв’юер: А. Кузик // АІІЦ, П-1-1-1160.
14. Як виглядало навчання у підпільних семінаріях УГКЦ? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. credo- ua. org/2012/01/56892.
15. Інтерв’ю з о. Зиновієм Гончариком від 26. 11. 1993, м. Івано-Франківськ. Інтерв ’юер: Я. Стоцький // АІІЦ, П-1-1-238.
16. Інтерв’ю з п. Теофілом Підлисецьким від 04. 04. 1993, м. Львів. Інтерюер: С. Смолюк // АІІЦ, П-1-1-139. 5.
17. Інтрв ’ю з о. Михайлом Косилом від 12. 10. 1999, м. Ярем- че, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл. Інтерв’юер: В. Чуляк // АІІЦ, П-1-1 -1026.
18. Інтерв’ю з п. Володимирою Кандюк від 30. 11. 1993, м. Івано-Франківськ. Інтерв ’юер: Н. Павликівська // АІІЦ, П-1-1-360.