Особливості режисури екстремального документального фільму Лейт кадум (франція, ірак)

 

Стаття розглядає обійдену кінознавством тему режисури та кіновиробництва в умовах надзвичайних ситуацій. Наводяться критерії кінотворів, що відповідають жанрові екстремального фільму, критично проаналізовано дві новітні стрічки, зняті в зоні ризику сучасного Іраку.

Ключові слова: екстремальний фільм, виразна специфіка, організація зйомок, жанр.

Статья посвящена рассмотрению ранее не затронутой киноведением темы экстремального документального фильма, специфике режиссуры и кинопроизводства в условиях чрезвычайных ситуаций. Также приводятся параметры, по которым отобраны документальные картины, принадлежащие к жанру экстремального фильма и сделан критический анализ двух недавних лент, снятых в зоне риска современного Ирака.

Ключевые слова: экстремальный фильм, выразительная специфика, организация съёмок, жанр.

This article is about documentary practice in extreme contexts, something new in both history and theory of documentary filmmaking. We will focus on the specific problems arising when directing and producing films in extreme conditions and try to put forward several parameters, which will allow us to categorize this new film genre.

To illustrate this new distinction of filming in extreme conditions, we will analyze two films (documentaries) made in areas with little or no security such as Iraq.

Key word: extreme movie, expressive specificity, organization shooting, genr.

Парадоксально, але кінематограф, що активно використовує екстремальні характеристики в своїй сюжетиці (а в документальному кіно екстремальним досить часто виступає об’єкт зйомки), досі не вважав за потрібне об’єднати екстремальні фільми в особливий предмет дослідження. Ні кінознавство, ні кінотеорія не мають практично жодної спеціально присвяченої цьому питанню праці. Хоча, на наш погляд, як загалом фільм, так і його складові компоненти, а відповідно й використовувані виражальні засоби не можуть бути безвідносними до специфіки матеріалу. Цим обумовлюється актуальність проблеми щодо специфіки режисури екстремального документального фільму.

Вихідним питанням цієї проблеми, дослідження якої становить мету статті, виступає з’ясування якісних характеристик, що зумовлюють типологічні принципи систематизації. Видається можливим іти до вирішення цього завдання у двох напрямках: від загальних характеристик завершених творів до часткових ознак їх складових. і в протилежному напрямку – від осібного використання засад зйомки до загальних особливостей створюваного цілого.

Які ж стрічки з величезної маси світового документального фільмофонду правомірно віднести до екстремальних, виходячи з найзагальніших їх характеристик? Колу цих фільмів притаманні ознаки, що шокують, вражають глядача насиллям і жорстокістю, руйнують застарілі форми та канони кіномистецтва. Це й стрічки, зняті в екстремальних політичних чи соціальних ситуаціях – тобто «фільми, що виходять за межі» (Ж. Бетон) 1. Нижче розглянемо деякі фільми, реалізовані в екстремальних ситуаціях у зонах суспільних конфліктів.

Після загальновідомих подій 11 вересня 2011 року міжнародні політичні стосунки різко загострилися: нові сили, такі як Аль Каїда та інші радикальні ісламські угруповання, що їх раніше в політичному житті ігнорували, набули на міжнародній арені особливої ваги і значущості. Конфлікт двох цивілізацій став антогоністичним і набув гостро релігійного характеру. У результаті постання нової картини світу, його надзвичайно загострених суперечностей, особливо актуальним стало питання роботи документалістів і кінорепортерів у зонах озброєних конфліктів.

Ми не знаємо, чи входила війна в Іраку до планів американських політиків до 11 вересня 2001 р., але те, що репортери, оператори, журналісти засобів масової інформації та комунікації до неї не були підготовлені – це цілком очевидно. Адже за три роки Іракської кампанії загинуло 365 репортерів і журналістів. Зокрема, офіційні дані міжнародної организації «Репортери без кордонів» свідчать: лише в 2012 році в гарячих точках втратили життя 135 журналістів та 6 їхніх помічників. До речі, найчисленніші жертви – в зонах конфліктів на Близькому Сході.

У цих небезпечних зонах робота людини з камерою стає надекстремальною, постійно пов’язаною з ризиком для життя. Ось про що свідчить один з французьких телерепортерів, ангажований у Багдаді 2013 р. : «Краще не перебувати триваліше 20 хвилин на одному місці, бо наступної миті в тому місці, де ви залишилися довше – раптово може статися вибух машини з підкладеною вибухівкою, або вас вистежить один з бойовиків, або оптичний приціл снайпера буде націлено на вашу голову. Тому вам не залишається нічого іншого, як швидко тікати»2.

В останні роки до наявних зон ризику приєдналися колишні тоталітарні арабські держави, де перемогла революція, було скинуто диктаторські режими й почалася боротьба за демократію. Цей процес, символічно названий «Арабською весною», пов’язаний з бойовими діями, збройними конфліктами, численними жертвами. Добувати матеріали в цих точках без ризику для життя стає дедалі важче, але потреба в інформації була, є та й надалі становитиме одну з найнеобхідніших потреб людства.

Коли почалася громадянська війна у Сирії, інформація про події в країні стала практично недосяжною. Арабські телеканали Аль Джазіра й Аль Арабія вирішили найняти місцевих жителів на роль кореспондентів з метою забезпечення оперативної інформації з місця найгостріших подій. У результаті світ побачив перші кадри жахів громадянської війни, зняті очевидцями за допомогою мобільного телефону та цифрової камери.

У цих екстремальних умовах форма телерепортажу або кадри, швидко зафіксовані на мобільну камеру чи телефон, виявилися найбільш прийнятними. Але ці матеріали, що лежать загалом у культурологічному полі, не містять художніх критеріїв, тому