Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Особливості режисури екстремального документального фільму Лейт кадум (франція, ірак)

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 

не підлягають спеціальному мистецтвознавчому дослідженню. Разом з тим проблема сучасного функціонування засобів масової інформації, особливо аналіз специфіки роботи документалістів, з’ ясування усієї широти закономірностей творчих та організаційних складових екранних способів відтворення явищ життя, стає особливо актуальним саме в мистецтвознавчому аспекті.

Віддаючи данину героїзму та мужності репортерів, журналістів, документалістів, які самовіддано здобували необхідну світові правду, звернемося до тих авторів, яким вдалося створити повноцінні документальні картини про драму людського життя в екстремальних умовах. Це й обумовлює обрання об’єктом дослідження – явища екстремального документального фільму, якого практично не торкнулася сучасна кінотео- рія, а його предметом – специфіку режисури, її творчо-організаційні особливості.
«Фільми, які належать будь-якому жанрові, – це засіб соціального самовираження, дзеркало, що відбиває і містить проблеми суспільства та всі його цінності»3.
Ця думка англійського кінокритика Ворента Буклада містить квінтесенцію творчого принципу, неодноразово вираженого світовою естетичною та мистецтвознавчою думкою, може бути базою для визначення критеріїв, що лежатимуть в основі типологізації такого явища, як фільм екстремального жанру.
У зв’язку з тим, що сам термін, як і коло фільмів, котрі можуть бути віднесені до цього виду аудіовізуальної творчості, досі не окреслені, не визначені – постає потреба розглянути основні параметри їх типологізації.
Складові такого визначення вбирають у себе декілька змістово-методологічних констант: з одного боку – предметно-тематичну родову спрямованість об’єкта відображення, з іншого – своєрідність художньо-естетичних засад, тобто специфіку використовуваних виражальних засобів.
За тематично-змістовою складовою до документальних екстремальних фільмів, з нашої точки зору, можуть бути віднесені:
  • фільми, зняті в умовах війн, революцій, збройних конфліктів, наприклад: «Армадилло»4 (реж. Янус Метц, 2010) ;
  • фільми про катастрофи (пожежі, повені, землетруси), наприклад, «Чорнобиль» (реж. Володимир Шевченко, 1986) ;
  • фільми, зняті під цензурним наглядом тоталітарних режимів, приміром, «Україна в огні» (реж. Олександр Довженко, 1943) ;
  • фільми, зняті в екстремальних географічних, кліматичних умовах, як-от « Нанук з Півночі»5 (реж. Роберт Флаерті, 1922).
За особливостями використовуваних художньо-естетичних принципів, специфіки виражальних засобів до цього типу екранної документаліс- тики можуть бути віднесені:
  • фільми з радикальним режисерським трактуванням та стилем розвитку гострої теми («Сайко»6, 2007, реж. Міхаель Мур) ;
  • фільми з дивним, дуже незвичайним сюжетом («Історія вітру», або «Казка вітру»7, 1988, реж. Жоріс Івенс) ;
  • фільми про збочений секс, жорстоке насилля, наприклад, «Mondo Cane» («Собаче життя»8 режисерів Паоло Кавара, Гальтер Жакопеті, Франко Проспері, 1963).
Розглянемо визначальні ознаки фільмів та їх виробництва, що відносяться до першого кола. Організаційні умови роботи режисера в екстремальній ситуації відрізняються від інших жанрів документального кінематографа, бо небезпека та швидкий плин подій у місцях надзвичайних конфліктів вимагають прийняття миттєвих рішень, диктують використання прихованої камери там, де зйомка заборонена або де доводиться зважати на присутність представника влади, фактично – цензора.
Складовими цього сегменту специфіки є:
  • знання історії і культури країни, поважання традицій і ритуалів, включаючи вбрання людей, манери поведінки, світогляд;
  • створення дуже маленької (компактної) знімальної групи фахівців чи осіб, пов’язаних з кінематографом, яка б (повністю чи частково) складалася з представників країни, де ведуться зйомки;
  • використання неважких переносних і таких, що легко приховуються, знімальних пристроїв;
  • дотримання конфіденційності стосовно тем, програм, способів зйомки; обмеження поширення ділової і творчо-виробничої інформації поза колом знімальної групи;
  • попередня підготовка програми зйомок, враховуючи мобільність їх реалізації, особливо в чужих краях, щоб не повертатися вдруге до місця вже проведеної зйомки;
  • проведення перед початком зйомок всеосяжного огляду місцевості, особливо місць потенційних подій, з максимальною обережністю і при повній, наскільки це можливо, нерозголо- шуваності;
  • забезпечення таємниці пересувань знімальної групи;
  • наявність особливого характеру, а часто й мережі стосунків з представниками різних сторін конфлікту.
Особливості художньо-естетичних засад, виражальні засоби цього типу екранної документа- лістики розглянемо на матеріалі сучасних іракських фільмів – як одного з найяскравіших художніх явищ сучасного історичного періоду.
Ірак сьогодні – постійно діюча гаряча точка, щоденні жертви, жах і страх повсякденного життя. Цей палаючий регіон можна розглядати як оазу вивчення роботи кінематографістів у екстремальних умовах і, відповідно, як експериментальний центр дослідження жанру екстремального документального фільму.
«Іракський експеримент» створення документальних фільмів в екстремальних умовах – унікальний і розмаїтий. Від початку війни проти тероризму, центром якої став Ірак, більшість документальних стрічок було створено молодими зухвалими режисерами, часто напівпрофесіонала- ми. Принципово зазначимо, що людина з камерою часто ставала мішенню – і для американського патруля, і для місцевої поліції, і для терористів. Ці відчайдушні режисери не прагнули копіювати дійсність або ж знімати життя по-вертовськи «зненацька». Вони цілеспрямовано спостерігали, прагнучи проникнути в саму суть подій. Їхні документальні стрічки – своєрідні свідчення чи навіть відкриття життєвої правди (і аж ніяк не змонтовані ілюзії) – відповідають особливому естетичному принципу, сформульованому свого часу Зігфридом Кракауером, який вважав, що документальний фільм «це не вигадка, а відкриття»9.
Фільми цих режисерів демонструють безнадійні, гіркі будні повільно згасаючого життя колись багатої й квітучої країни, де небезпека чатує на кожному кроці, де смерть та витончені вбивства змушують мешканців тікати з рідного краю.
Важливим елементом, що поєднує ці стрічки в особливу групу та визначає їхню специфіку, виступають саме екстремальні умови створення. Ризик і очікування небезпеки не могли не позначитися на манері оповіді й самовираження, у використанні елементів кіномови в новому ключі. Яскравим прикладом цієї
Фото Капча