Особливості розвитку туризму в Таїланді. Основні екскурсійні об’єкти та маршрути в Таїланді.

Зараз у країні проживає біля 60 млн. чоловік. Приблизно 9, 5% усього населення знаходиться в Банкоці – столиці Таїланду. Протягом своєї довгої історії Таїланд охоче приймав іммігрантів. Багато хто з них були письменниками, художниками, скульпторами, танцюристами, музикантами й архітекторами, їх майстерність допомогла збагатити місцеву культуру.

Понад 85% населення зайнято в сільському і лісовому господарстві. Число робітників у промисловості, у тому числі кустарній промисловості, перевищує 400 тис. Близько 40% населення неграмотне.

Таїланд – багатонаціональна країна, у якій нараховується понад 30 народностей і племен, переважно етнічні групи тай: кхон тай (13, 5 млн.), лао (4, 5 млн.), шані (до 55 тис.) та інші.

Говорять мовою тай, однак широко розповсюджена і англійська, і зосереджені головним чином у центральних, північно-східних і північних районах. Крім того, живуть китайці (близько 3 млн., в основному в містах), малайці (понад 600 тис.) – на півдні, кхмери (350 тис.) – на південно-сході. Європейців небагато (до 5 тис.).

Середня густота – понад 55 чоловік на 1 км2, а в районах нижньої течії Менама, центральної і деяких південних провінцій (30% території Таїланду) зосереджене понад 50% населення (150-200 чоловік на 1 км2). Сільське населення, – близько 80%. Міста, що нараховують населення понад 100 тисяч

Трудові ресурси.

У 2012 Трудові ресурси оцінювалася в 34 млн. чоловік, з них 57% було зайнято в сільському господарстві, 17% у промисловості, 11% у торгівлі і 15% у сфері послуг і на державній службі.

Головна проблема – недостатньо високий рівень освіти і нестача професійно підготовлених кадрів.

У Таїланді на першому етапі модернізації робоча сила в середньому навчалася не більше 5, 5 років. При цьому найбільш високий рівень освіти (навчання впродовж 8-10 років) був характерний для працівників енергетичного господарства, а також сучасної сфери послуг. Для зайнятих у сільському господарстві, будівництві, видобувній і дрібних підприємствах обробної промисловості навчання становила п'ять-шість років. Серед сільськогосподарських робітників, як і в цілому сільських трудівників, був найбільш високий відсоток неписьменних, в тому числі для багатьох все навчання обмежувалася лише першим щаблем початкової школи. Для Таїланду найбільш характерні величезні відмінності у праці і життя промислових робітників, викликані специфікою постійного і сезонного праці. Тут, менш ніж в інших країнах регіону, неоднорідність пов'язана з розмірами виробництва, але більше – з кваліфікованим і некваліфікованим працею і, як наслідок цього, – з величезним розривом в заробітній платі. Кваліфікований робітник входить до складу кадрового промислового пролетаріату, а некваліфікований – в групу «постійних» сезонних робітників. Селяни працюють на підприємстві на умовах сезонного найму від декількох місяців до декількох років, не пориваючи при цьому зв'язків зі своїм господарством і не прагнучи підвищити кваліфікацію. Сезонний робочий помислами своїми спрямований у село, і, як наголошується в ряді обстежень, навіть роками працюючи на промисловому підприємстві, сам себе до робочої людини не відносить. Робочий може мати додатковий дохід від роботи на дому, найчастіше пов'язаної з його виробничою кваліфікацією

Працевлаштуванням шукають постійну роботу, зайнятий департамент праці в міністерстві внутрішніх справ. Його агентства є в різних районах країни. Селяни вважають за краще влаштовуватися самостійно, так як їм невигідно витрачати необхідні департаментом суми без гарантії працевлаштування. Безвихідність ситуації, в якій опиняються селяни в Бангкоку, дозволяє посередникам наймати їх буквально за копійки. Селяни вважають для себе удачею, якщо вдасться потрапити на підприємство харчової промисловості, де можна хоча б наїстися.

Різниця в оплаті праці кадрових та сезонних робітників досить значна: так середньомісячна заробітна плата слюсаря-ремонтника або збирача в Бангкоку в два рази вище, ніж чорнороба. Розрив у доходах обумовлений самим ходом формування ринку праці в цій країні.

В останні роки виникнення технічно складних виробництв збільшило попит на кваліфіковану робочу силу. Через брак фахівців оплата праці за деякими спеціальностями перевищила реальну вартість робочої сили. Завищення вартості робочої сили кваліфікованих кадрових робітників здійснюється паралельно заниження вартості робочої сили некваліфікованих сезонних робітників. Відносно нове явище в Таїланді – сезонний робітник. Поява сезонних робітників викликано початком процесу обезземелення селянства і «зайвими» людьми в селі. Помітні розміри воно набуло лише з 70-х років. Ще в 1965-1970 рр.. кордону провінції – місця свого постійного проживання перетинало всього кілька відсотків населення, а переважна більшість проживало за місцем народження, а вже в 1977 р., тобто з початком модернізації, чисельність останніх знизилася до менш 3/5 населення. з п'яти чоловік роботи вистачало тільки на трьох, було важко..).

У сучасному Таїланді рівень безробіття невисокий і складає 3, 5%, або 1 188, 4 тис. чоловік (другий квартал 2012 р.). Менше половини безробітних (45, 6%, або 408, 9 тис. осіб) – кваліфіковані робітники сільського та рибного господарства; 20, 4% (182, 5 тис. осіб) працівники важкої фізичної праці; 11, 2% (99, 7 тис. чоловік) – ремісники.

Розвиток економіки. Розвиток економіки Таїланду в 2012 році, за даними Національної ради соціально-економічного розвитку, характеризується наступними макро – економічними показниками.

Видобуток основних корисних копалин у країні зросла на 4, 7%. Основне зростання, як і в 2012 р., припав на видобуток нафти, природного газу та конденсату на шельфі Таїланду. Частка сектора у ВВП не перевищила