Особливості впровадження та реалізації західних та вітчизняних моделей щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

 

Вступ

Розділ І. Теоретичний аналіз проблеми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

1.1 Теоретичні підходи до визначення проблеми підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

1.2 Досвід реалізації західних та вітчизняних моделей щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями 

Розділ ІІ. Особливості впровадження та реалізації західних та вітчизняних моделей щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

2.1 Аналіз «моделі культурного плюралізму» щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

2.2 Аналіз "університету як інтеграційного поля" для щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Одним із найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей і молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічного розвитку. Діти-інваліди, перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні в сім‘ї, позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя, виявляються непідготовленими до нього у відкритому середовищі. Воно не відповідає їхнім потребам, має бар‘єри у спілкуванні.

Інвалідність дитини обмежує її участь в активній діяльності. Така дитина відірвана від багатьох подій життя, важливих для її формування як особистості. Це позначається на її баченні самої себе, на адекватності самооцінки. Неадекватна, занижена самооцінка суттєво впливає на поведінку дитини. Її невпевненість у власних силах знижує можливість досягти успіху. Хвора дитина внаслідок викликаних нездоров‘ям обмежень вважає себе неповноцінною людиною. Зокрема, це стосується спілкування з іншими людьми, особливо – однолітками.

Кількість дітей з обмеженими функціональними можливостями постійно зростає, хоча її причини і наслідки можуть бути різними. За даними ООН, кожна четверта сім‘я у світі стикається з проблемами інвалідності, загальна кількість людей з обмеженими функціональними можливостями на планеті становить 600 млн. осіб, і понад чверть з них – діти (зокрема в Україні налічується понад 160 тис. дітей-інвалідів до 16 років).

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблемами дітей-інвалідів займалося багато науковців, зокрема Л.С. Вавіна, Т.А. Власова, М.С. Певзнер, Л.І. Плаксіна, К.С. Лебединська, Л.І. Солнцева, Т.Г. Єгорова, Т.Д. Ілляшенко та багато інших [6, 76].

Мета даної роботи – теоретично обґрунтувати поняття «дитина з обмеженими функціональними можливостями» та провести порівняльний аналіз західних і вітчизняних моделей підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями.

Об‘єкт дослідження – діти з обмеженими функціональними можливостями.

Предмет дослідження – соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими функціональними можливостями.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз проблеми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями.

2. Дослідити особливості впровадження та реалізації західних та вітчизняних моделей щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями.

 

 

На сьогодні у практиці роботи з дітьми з обмеженими можливостями все частіше можна зустріти ідеї педагогічної підтримки як концептуальної основи цього специфічного виду соціально-педагогічної діяльності. У науковій літературі достатньо повно представлено теоретичне обґрунтування цього напряму, його суть і специфіка. У той же час технологічні аспекти не знайшли глибокого висвітлення, що природно створює певні труднощі при застосуванні ідей підтримки в практиці роботи соціальних педагогів і соціальних працівників. 

Метою даної роботи є здійснити спробу на прикладі розробленої та апробованої програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями визначити загальні особливості застосування педагогічного механізму її реалізації. 

Передовсім доцільно проаналізувати структурну та змістову складову механізмів підтримки, з’ясувати, як саме трактується у педагогічній науці термін "механізм". До останнього часу поняття "механізм" стосовно психолого-педагогічного контексту вживалося більшою мірою в прикладному аспекті, а його теоретична складова залишалася осторонь, що дозволяло дослідникам уникати дефініції самого поняття. Як правило, традиційно під механізмами розумілося: 

- "система, устрій, які визначають порядок якогось виду діяльності" [1: 81];

- "послідовність станів, процесів, які визначають собою певну дію, явище" [2, 110].

Сьогодні, коли випадки застосування цього терміну в педагогіці досягли критичної "маси", постає необхідність з’ясувати, що власне розуміється під механізмом у педагогічній теорії. У педагогічних словниках та енциклопедіях, що вийшли до 2004 року, ми практично не знаходимо визначень цього поняття, а в Міждисциплінарному словнику з педагогіки 2005 року видання розміщена стаття про механізми психологічної дії, де сказано, що це "засоби дії на свідомі і несвідомі сфери особи з метою посилення педагогічних методів", як навіювання, зараження, наслідування, переконання [3, 189]. У цьому визначенні, розміщене головне – розуміння механізму як засобу реалізації педагогічної мети, що дозволяє віднести це поняття до технологічних аспектів педагогічної науки. Таким чином, ґрунтуючись на наших міркуваннях і зважаючи на специфіку нашого дослідження, під механізмами реалізації регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями розглядається сукупність цілеспрямованих, взаємопов’язаних, педагогічно керованих процесів, які забезпечують успішність цього процесу в регіональному просторі. 

Подібне трактування є науково обґрунтованим, оскільки з огляду на традиції, що склалися, поняття "механізми" у наукових дисциплінах трактуються по-різному. Так С.В. Савченко, обґрунтовуючи цю думку, підкреслює, що в соціології в якості механізмів розглядаються процеси адаптації (біологічна, психічна, соціальна) і взаємодії соціальних суб’єктів.