Особливості впровадження та реалізації західних та вітчизняних моделей щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

Беручи за загальне трактування розуміння механізмів як засобів досягнення поставленої мети, ми вважаємо, що в основі застосування будь-якого механізму лежить відношення особи до своїх соціальних ролей, рис характеру, до інших людей, явищ духовного й матеріального життя. Основу цього, за словами А. Леонтьєва, становить суб’єктність людини. "Людина пристрасна, – відзначає автор, – навіть у житті найбільш байдужої й застебнутої на всі ґудзики "людини у футлярі" знайдеться чимало того, до чого вона небайдужа, що вона приймає близько до серця, до чого вона так чи інакше ставиться" [5, 34]. 

Цей процес, складається з такої сукупності дій, як здійснення соціальної діагностики молодіжного середовища взагалі та дітей із вадами розвитку зокрема; діагностика цілей і пріоритетних напрямків діяльності регіонального рівня; розробка стратегічних і тактичних заходів щодо практичної реалізації регіональної програми дій.

Важливою складовою механізму реалізації регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями є організаційно-нормативне забезпечення. У різних районах воно досить різноманітне за формами та методами, але подібне за суттю. 

Перш за все, у всіх представницьких та виконавчих органів державної влади (і в управлінні освіти і науки тим більше) призначаються посадові особи, які безпосередньо будуть відповідати за здійснення заходів щодо соціально-педагогічної підтримки дітей із вадами розвитку. Ці відповідальні посадові особи ініціюють або беруть безпосередню участь у закріпленні необхідних функцій структурних підрозділів і працівників, порядок взаємодії між ними, виділяють необхідні матеріальні та фінансові ресурси, а також проводять інші необхідні заходи.

Обласні та місцеві органи державної влади та управління під час прийняття нормативних актів, зобов’язані співвіднести ці рішення та документи із загально регіональними пріоритетними орієнтирами щодо соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями; розробляти і приймати цільові документи, рішення, ухвали, які безпосередньо торкаються проблем дітей із вадами розвитку.

Систематично (але не рідше 1-2 разів на рік) повинен розглядатися хід та результативність реалізації запланованих дій і заходів на засіданнях облради, обладміністрацій, міських (районних) виконкомах.

Аналогічна робота здійснюється на рівні підприємств, організацій, відомств, навчально-виховних та медичних закладів. Ця робота здійснюється і через виконання рішень вищих органів влади та організацій, і за власною ініціативою. Усі суб’єкти діяльності, які мають відношення до реалізації програми, повинні не тільки керуватися нормативно-правовими документами, але й бути готові до здійснення прогностичної функції, без якої неможливо досягти високих результатів. Це складає так званий концептуально-прогностичний етап у реалізації програми, що передбачає її концептуальне обґрунтування, розробку теоретико-методологічних ідей та принципів реалізації.

У розробленій загальній схемі механізму реалізації програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, враховували прогнозований стан процесу педагогічної підтримки як цілісної соціально-педагогічної системи. Вона містить гіпотетичні припущення про чинники, що впливають на ефективність здійснення регіональної програми, механізми реалізації, організаційні заходи щодо регіональної програми та ін. На особливу увагу заслуговує прогнозування можливої протидії з боку неконтрольованих соціальних чинників, а також заходи щодо їх нейтралізації та перспективи розвитку запропонованих новацій.

Проаналізовано параметри ресурсного забезпечення підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями. Нормативно-правове забезпечення включає знання суб’єктами соціально-педагогічної підтримки нормативних документів і правової основи своєї діяльності, загальну професійну компетентність у роботі з документами і регламентуючими інструкціями, усвідомлення своїх прав та обов’язків, уміння використовувати свої повноваження в повному об’ємі.

Інформаційне забезпечення включає весь спектр інформації, необхідної для виконання своїх функцій. Причому мова йдеться не просто про визначений інформаційний об’єм, а про формування банку спеціальної інформації з різних галузей знань.

Концептуальне забезпечення спрямоване на осмислення провідних загальнотеоретичних положень із різних наук (перш за все філософії, педагогіки, психології, медицини), необхідних для розробки концептуальних положень програми та створення механізмів її практичної реалізації. Особливе значення має процес адаптації загальнотеоретичного багажу до конкретних соціально-педагогічних ситуацій.

Методичне забезпечення припускає розробку соціально-педагогічних технологій і рекомендацій щодо їх застосування різними суб’єктами соціально-педагогічної підтримки – педагогів, соціальних працівників, батьків.

Матеріальне забезпечення безпосередньо не формується розробниками програми, але враховується ними при здійсненні своєї діяльності. Це, перш за все, можливості бюджету регіону, фінансування конкретних соціальних програм, наявність сучасної технічної бази, можливостей роботи з комп’ютером, системою Інтернет та ін.

Психологічне забезпечення припускає створення, з одного боку, у всіх суб’єктів соціально-педагогічної підтримки установки на толерантність і терпіння в досягненні результату, з іншої – формування у дітей з обмеженими можливостями суб’єктної життєвої позиції, соціальної активності, віри у власні сили.

Кадрове забезпечення визначається готовністю соціальних педагогів, соціальних працівників, інших суб’єктів соціально-педагогічної підтримки до реалізації покладених на них обов’язків, їх компетентністю і прагненням до професійного самовдосконалення. 

Складовими механізму розробки та практичного здійснення програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями мають бути:

- постійні комісії у справах дітей з обмеженими можливостями у представницьких органах влади (обласних, міських, районних, селищних, сільських);

- управління (комітети, відділи) у виконавчих органах влади;

- спеціальна служба у справах дітей та молоді з обмеженими можливостями (державні або громадські);

- філії всеукраїнських установ, закладів