Освіта єврейського населення Умані в ХІХ – на початку XX ст.

 

І. В. Мельник

У статті аналізується освітня система єврейського населення м. Умані в ХІХ – на початку ХХ ст., її особливості, зміни, а також показано політику уряду щодо освіти єврейства смуги осілості.

Ключові слова: освіта, євреї, Гаскала, Умань, Російська імперія.

У період, коли світом оволодівають процеси глобалізації, як ніколи важливо відшукати і зберегти крихти історичних знань про минуле свого краю. Щоб відтворити картину минулого у деталях, необхідно враховувати всі сторони суспільного життя. Так, аби скласти уявлення про поліетнічну громаду м. Умань ХІХ ст., перш за все, необхідно звернутися до такої значної частини його населення, як єврейство, з’ясувати його настрої, прагнення, і, звісно, вивчити освітню систему. Тим більше, в означений час місто було одним із освітніх осередків Південно-Західного краю. Мета статті полягає у вивченні особливостей освітньої системи єврейства Умані, зокрема освіти в житті єврейської громади та реформування єврейської освітньої системи впродовж ХІХ ст. у регіональному вимірі.

Праці, що стосуються освіти єврейства Умані та смуги осілості загалом, можемо поділити на дві групи: загальні та спеціальні. Важко було б говорити про освіту євреїв Умані, не маючи на увазі загальноімперського контексту. Тому до загальних праць із означеної проблеми відносимо «Нариси з історії та культури євреїв України» [1], Єврейську енциклопедію видавництва Товариства для наукових єврейських видань [2] та працю «Очерки домашней и общественной жизни евреев, их верования, богослужения, праздники, обряды, талмуд и кагал» А. Алєксєєва [3]. До спеціальних праць можемо віднести студії Т Кузнець, О. Скус та ін.

Прагнення до знань було характерним для єврейства усіх часів і повсюди. Не була винятком Російська імперія, де кількість єврейського населення становила біля 1 млн. осіб – найвищий показник у тогочасній Європі. Поки імперська влада шукала способи вирішення складного «єврейського питання», освіта євреїв імперії розвивалася власним шляхом. Передусім, необхідно звернути увагу на те, що освітні традиції єврейства, яке населяло українські землі, закладалися в глибині тисячоліть. Тому єврейське населення ввійшло до складу Російської імперії зі своєю специфічною, але цілком самодостатньою і відшліфованою сотнями років, освітньою системою.

Єврейська родина вважала своїм священним обов’язком «перед землею Ізраїлю» дати дітям освіту. Якщо батьки не мали великих статків, це могла бути тільки початкова освіта, але у випадку, коли родина була заможною, діти займалися з власним вчителем, який часто мешкав разом з родиною. Початок навчання (приблизно у 5-річному віці) супроводжувався ритуалом, у ході якого хлопчик мав відчути солодкий смак знань. Для цього використовували мед, який учень повинен був злизувати зі сторінок абетки, або ж солодкі пряники, випечені у формі єврейських літер [1, 296].

На традиційну єврейську школу – хедер – влада дивилася з недовірою, небезпідставно вважаючи її носієм єврейських традицій і уособленням єврейсь- кості. Адже хедер – це існуюча здавна в євреїв релігійна школа. Утримувачем і вчителем в хедері був меламед – людина, яка навчала давньоєврейській мові й основам іудейської релігії. Крім того, меламед міг бути і домашнім вчителем. Всі хедери традиційно поділялись на три групи. Перша – початкові хедери, де діти навчались грамоті і читанню релігійних текстів. Друга – хедери, в яких хлопчики вивчали П’ятикнижжя з коментарями Раші й отримували початкові знання з Талмуду. Третя – хедери для вивчення Талмуду і його коментарів. Не дивно, що саме хедери справляли вирішальну роль на формування життєвих цінностей, пріоритетів і світобачення євреїв [2, 589-590]. Ось як про меламедів писав сучасник: «Треба віддати належне єврейським доморощеним вчителям. Невизнані урядом, без натяку на будь-які права, вони виконують свій обов’язок досить добросовісно, за що їх і любить народ. Запитають, чи багато отримує учитель за таку нелегку працю? Бідніший єврей два золотих в місяць, тобто, по рублю асигнаціями, більш заможний платить по чотири золотих» [3, 17].

Разом із інкорпорованими підпольськими українськими землями, російська влада отримала єврейське населення з самобутньою системою освіти. З метою швидкої асиміляції населення новоприєднаних територій, вона заходилася унормовувати систему освіти як потужний важіль впливу на формування нових настроїв єврейства. Так, у Положенні про євреїв 1804 р. урядом була визнана необхідність реорганізації єврейської освітньої системи, у відповідності до загальноімперської. Депутати від єврейського населення, які надавали консультації при виробленні пунктів Положення, вказували Комісії на необхідність запровадження мережі єврейських шкіл, утримуваних общиною, випускники яких могли б вступати до загальних навчальних закладів імперії. Причому це мали бути школи із загальноосвітньою програмою і вивченням російської мови [4, 110].

Це була своєрідна вимога часу. На тлі бурхливого в багатьох відношеннях ХІХ ст., єврейська община вже не могла зберігати свою замкнутість. Багато прогресивних представників єврейства бачили і розуміли всі виклики сучасності, бачили також недоліки закостенілої системи освіти, яка вже не давала повного обсягу знань, необхідного для проживання в модерному суспільстві, яке постійно змінювалося. Тому набула поширення Гаскала (Просвітництво) – ліберальний рух єврейської інтелігенції та заможних верств, що виник у другій половині XVIII ст. у Німеччині, з метою досягнення євреями рівноправного становища в суспільстві. Ідеологом Гаскали був М. Мендельсон [1, 269]. Метою прихильників Г аскали була ліквідація культурно-релігійного відокремлення єврейства. Це можна було