Освіта єврейського населення Умані в ХІХ – на початку XX ст.

Єврейська громада Умані в ХІХ ст. відчутно зміцніла, але оскільки до 1840-х рр. євреї не мали загальноосвітніх закладів, які б відповідали державним стандартам, то уманська єврейська молодь навчалася в школах при синагогах, або в хедерах. Збереглися згадки сучасників про навчальний процес в хедері: «Брудна, убога її [школи] обстановка, як і саме житло мого вчителя, яке було тут таки, сильно мене здивували. Уявіть собі: невеликий будиночок, вкритий соломою, всередині помазаний глиною, підлоги немає – просто мазанка, халупа; і така ось хата, нікому непідзвітна, крім контролю батьків, буває битком набита учнями! Навчання проходить з шумом і виском, які є складовими єврейського освітнього процесу» [3, 15].

До нашого часу дійшли відомості про існування в Умані значної кількості молитовних шкіл, які відкривалися, в основному, при синагогах. Навчання мало релігійне спрямування. Станом на 1876 р. у місті існували 12 єврейських шкіл. Так, першою документально зафіксованою була кам’яна молитовна школа під назвою «Тульчинського», будівництво якої було дозволено Губернським Правлінням 8 лютого 1841 р. [11, 254]. Саме в лютому цього року було затверджено імператором «Положення про єврейські училища» і почався процес укладання статуту для цих навчальних закладів. 6 листопада 1862 р. Київським Губернським Правлінням було затверджено план і фасад деревяної молитовної школи Штивеля. В червні 1878 р. Губернське правління дало дозвіл на будівництво молитовної школи під назвою «Литватська», яка розташовувалася в будинку Гріна. 30 травня 1881 р. заснована школа Горенштейна. В 1889 р. розпочався справжній «єврейський шкільний бум» в Умані, адже тоді створено чотири молитовні школи: 30 червня – школу Гецельського, школу «Беть-га-Мідраш», 4 серпня школу «Гахпуас- Кала» і «Цирульничу» молитовну школу. Наступного – 1890 р. затверджено ще дві школи – на Новому Базарі (резолюція губернатора від 21 лютого) та дерев’яну молитовну школу Брацлавського (резолюція від 23 червня). Дата затвердження ще двох шкіл – «Ковальської» та «Шамрин-Лабейкер» поки невідома. Традиційно персонал школи складали три особи: староста (директор), казначей (відав фінансами та платою за навчання) і власне вчитель [11, 254].

У другій половині ХІХ ст. в Умані була відкрита Талмуд-Тора з ремісничим відділенням. За правилами 1844 р., Талмуд-Торами визнавались єврейські школи для бідних і осиротілих єврейських хлопчиків, утримувані за рахунок общинних коштів або пожертвувань приватних осіб. В господарському відношенні керівництво Талмуд-Торою здійснювалось обраними громадою старшинами. З-поміж вчителів обиралась людина для нагляду за училищем і вчителями. До викладання допускались лише ті педагоги, які мали освітній ценз, не нижчий приватного початкового єврейського вчителя. Хоча у деяких випадках викладання релігійних предметів доручалось меламедам, котрі не мали цього цензу, але володіли російською мовою. Від хедеру Талмуд-Тори відрізнялись більшою кількістю учнів і вчителів та матеріальною допомогою громади [12, 724]. 1895 р. в газеті «Жизнь и искусство» писалося про уманську Талмуд-Тору: «Вона процвітає в санітарному, гігієнічному та педагогічному плані. Засоби училища однак досить мізерні і головним їх джерелом, на жаль, поки що слугують тільки приватні пожертвування» [13, 24]. Все ж таки школа функціонувала.

Для єврейського населення існувало також приватне початкове чоловіче училище третього розряду Є. Зевіна. На початку ХХ ст. викладання єврейських предметів у ньому велося за «натуральним методом» викладачем Левінсоном, який працював також у Тал- муд-Торі. Крім того, належна увага приділялася вивченню єврейської мови та загальноосвітніх предметів [14, 17]. Оскільки жіночій освіті в єврейській громаді теж приділялася велика увага, то для цих потреб існували два приватних жіночих училища третього розряду [15, 26]. Єврейська молодь Умані здобувала освіту й у інших навчальних закладах містах. Так, станом на І882 р. вона навчалась у двокласних міських (чоловічому і жіночому) училищах, відкритих 1869 р. В чоловічому училищі всіх учнів було 134, з них євреїв – 27, тобто 20, 1%, в жіночому загальна кількість учениць становила 100 осіб, з них єврейок – 45, або 45% [16, 24]. Єврейки навчалися й у приватному жіночому училищі другого розряду пані Саленцової, де учениць було 27, і з них єврейок – 10, тобто 37%. Середня платня за рік складала 240 руб. за пансіонерку і 60 руб. за ученицю, яка не проживала в пансіоні. У 1859 р. з Одеси до Умані було переведене Головне училище садівництва, де станом на 1880/ 1881 н. р. навчалися 15 євреїв з 89 учнів, що складало 16, 8%. Плата за навчання встановлювалася згідно зі статутом землеробських училищ і складала: за пансіонера – 150 руб., за напівпансіонера – 100 руб. і за учня, який не проживав у пансіоні – 20 руб. [16, 27].

Такий відсоток єврейської молоді у навчальних закладах бентежив владу. Тому наприкінці ХІХ ст. було введено так звану «відсоткову норму» для всіх євреїв, які вступали у середні і вищі навчальні заклади. Метою впровадження відсоткової норми було обмеження русифікації єврейства, адже акультурація російських євреїв розглядалася владою уже як загроза російській нації. У смузі осілості норма становила 10%, поза смугою – 5%, а в Санкт-Петербурзі та Москві – 3% [17, 168-169]. Упродовж ХІХ ст. система освіти єврейської молоді змінювалась, деякі школи зникали і відкривались нові. Станом на 1904 р. у місті продовжувала існувати Талмуд-Тора, приватне жіноче єврейське училище Маргарити Мойсеївни Горнштейн (вул. Аптекарська, будинок Антіпкіна) та приватне чоловіче єврейське училище Авраама Меєровича Ко- зарінського (вул. Стара, 3) [18, 85-86].

Таким чином, зібраний і систематизований матеріал уможливлює висновок, що м. Умань традиційно було одним з осередків культурного й освітнього життя смуги осілості, а у сфері єврейського просвітництва якийсь час грало ключову роль у всьому Південно-Західному краї Російської імперії. У виборі методів і принципів навчання єврейська громада Умані дотримувалась освітніх традицій своїх предків і була вірною їм.