Освітньо-професійна та морально-культурна характеристика партійного керівництва української РСР У 1965-1982 рр.

 

О. С. Стешиц

У статті подана якісна і кількісна характеристика освіти керівних груп партійної номенклатури УРСР у 1965-1982 рр. Проаналізовано морально-етичний і загальнокультурний рівні представників владної політичної еліти.

Ключові слова: «брежнєвська епоха», номенклатура, морально- культурні норми, партійно-політична освіта, технократизація

Як відомо, основний зміст кадрової політики ЦК КПРС/КПУ полягав у доборі, вихованні та розстановці кадрів. Цілком логічно, що від високого рівня освіти, морально-етичних і культурних якостей партійно-державної номенклатури залежала й успішність впровадження її головних принципів, що своєю чергою зумовлювало дієвість функціонування механізмів влади, реалізації партійного курсу в суспільно-політичній і економічній сферах. У відповідності до функціонального призначення, номенклатура чиновницьких посад формально поділялася на партійні, радянські, господарські, комсомольські. Однак, виходячи з керівної ролі партійних органів у суспільно-політичному житті держави на означеному етапі, саме партійні робітники перебували на чолі радянської системи управління. За кількісним складом, станом на Ісічня 1982 р., налічувалося 7582 посади, що входили до списків номенклатури ЦК Компартії України, з них – 1704 партійні [1, 1, 3]. Основні керівні групи партійної номенклатури складали: перші секретарі райкомів – 441 особа), перші секретарі міськкомів – 137, всі секретарі обкомів – 127, завідуючі відділами обкомів – понад 300, секретарі ЦК – 7, завідуючі відділами ЦК – 18.

Для радянської політичної культури, починаючи з років індустріалізації, однією з характерних рис була «гонитва» за високими кількісними показниками, що породжувало гігантоманію та не завжди адекватно позначалося на якості. Схожа тенденція з’явилася й за необхідності підвищити кількісні показники вищої освіти, вважаючи її однією з необхідних умов для набуття керівних номенклатурних посад у партійних і державних органах влади. Від середини 1960-х рр. поступово вдалося досягти значних кількісних показників щодо вищої освіти серед різноманітних категорій партійної верхівки УРСР. Так, серед секретарів ЦК КПУ і перших секретарів обкомів на 1965 р. уже мав місце абсолютний показник вищої освіти, тоді як для перших секретарів райкомів він становив 93, 8%, а перших секретарів міськкомів – 94, 5% [2, 3; 3, 2; 4, 4]. До 1973 р. вища освіта у корпусі перших секретарів міськкомів становила вже 100%, а серед перших секретарів райкомів цей показник зріс до 96, 9% [5, 9, 11].

Попри те, що кожен рік зростали кількісні показники вищої освіти партійного істеблішменту республіки, майже без змін залишалася його якісна сторона. Сама освітня структура перейшла у спадок з часів сталінізму та рівнялася на матеріальне виробництво, де головними галузями економіки, як і в повоєнний період, були важка промисловість і сільське господарство [6, 33]. Тому керівну партійну номенклатуру України «брежнєвського періоду» в більшості складали особи, які, до вступу на партійну роботу, отримували спеціальність відповідного напряму. Так, більшість перших секретарів обкомів України були інженерами та спеціалістами сільськогосподарських профілів – агрономи, зоотехніки, ветлікарі. Наприклад, у 1966 р., серед перших секретарів обкомів ЦК Компартії України інженери складали 28%; агрономи, зоотехніки, ветлікарі – 24%, педагоги – 16% [7, 15; 8, 42; 9, 5]. Втім, уже за десять років переважали фахівці сільського господарства, кількість яких зросла на 12%, тоді як інженерів – лише на 4%. На 1982 р. інженери становили 48%, а кількість агрономів залишалася на рівні 1976 р. – 36%. Поміж других секретарів обкомів також відбувалося «нагромадження» інженерних кадрів: 1972 р. – 40%, 1976 – 68%, 1982 – 80% [1, 64; 3, 2; 8, 46].

З-поміж інших секретарів обласних комітетів, як і в двох попередніх групах секретарського корпусу, пальму першості теж мав інженерний профіль, хоча наступне місце за кількісними показниками мали педагоги. Наявність значного відсотка секретарів рівня обласного комітету з педагогічною освітою пояснювалася передусім своєрідним викликом на активізацію ідеологічного фактора в житті політичної системи СРСР періоду післяхрущовської реакції на відлигу, що характеризувалася боротьбою з інакомисленням в політико-культурній сфері. Актуальність потреби в кадрах, котрі володіють методами марксистсько-ленінської пропаганди й агітації, на посади секретарів з ідеології в обкомах партії була доволі закономірною. Проте, за «брежнєвський період» керівництва ЦК КПУ В. Щербицьким їхня частка дещо зменшилася: з 30, 1% у 1972 – до 25, 9% у 1982 рр., за рахунок збільшення кадрів із технічними спеціальностями [1, 52; 7, 16].

Чіткі фахові критерії простежувалися й у корпусі перших секретарів міськкомів і райкомів, зокрема домінування спеціалістів промислової галузі, з-поміж керівників міських комітетів, і переважання фахівців галузі сільського господарства у групі очільників районів ЦК КПУ! На посаді першого секретаря міськкомів, за окремими винятками, були, як правило, інженери: в 1965 р. – 70, 8%, 1976 – 71, 5%, 1982 – 71, 5% [1, 64; 3, 2; 8, 46]. Поряд з цим, збільшився відсоток перших секретарів зі спеціальностями економістів – від 3, 7% у 1965 – до 10, 2% у 1982 рр., вийшовши на друге місце в освітньому профілі зазначеної категорії партійної номенклатури. На 1965 р. професійний портрет першого секретаря райкому ЦК КПУ ще виглядав розмито: інженери – 3, 5%, агрономи, зоотехніки, ветлікарі – 22, 3%, педагоги – 15, 7%, інші спеціалісти – 45, 4% [2, 3].

Така ситуація деякою мірою ускладнювала роботу з керівництва райкомами,