Освітньо-професійна та морально-культурна характеристика партійного керівництва української РСР У 1965-1982 рр.

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

не було жінок. А його твердий кулак, погрожуючи звільненням з роботи і партії за невиконання планів, спускався на трибуну з таким грохотом, що було чутно поверхом нижче [23, 136]. З іншого боку, першого секретаря Харківського обкому в 1964-1972 рр. Г. Ващенка земляки і колеги характеризували як антипода зазначених морально-культурних норм, і як інтелектуально-розвинено- го, морально вихованого керівника, який умів знайти підходи до різних категорій людей [24, 331-332]. Втім, такі керівники в епоху Л. Брежнєва були радше винятком, ніж правилом.

Негативні вияви поведінки до підлеглих загалом не виходили за стіни партійних установ, чого не скажеш про повсякденне життя партійно-політичної еліти на місцях. З огляду на те, що перші особи області чи районів більше були на виду та мали справу зі значно ширшим колом людей, серед яких переважали пересічні радянські громадяни, інформацію про вчинки номенклатури в регіоні приховати було значно складніше, ніж у столиці. ЦК КПУ, користуючись в очах населення іміджем своєрідної апеляційної інстанції щодо захисту знедолених, постійно бомбардувався листами трудящих стосовно місцевих керівників та якими наводилися факти не сумлінного виконання ними службових обов’язків, посадових зловживань, грубості, аморальної поведінки. Причому кількість подібних заяв щороку тільки зростала. Наприклад, 1970 р. до ЦК КПУ надійшли 7879 таких листів, що було на 1261 більше, ніж попереднього [25, 138].

Зважаючи на значну долю суб’єктивності, інформація, наведена в листах, переважно підтверджувалася. Це засвідчує те, що окремі перші особи в регіонах мало дбали про свій авторитет, репутацію, моральні норми поведінки в очах партійного активу та звичайних громадян. Розповсюдженим явищем стало зловживання спиртним, поява в нетверезому стані як в громадських місцях, так і на робочому місці. Шляхом звільнення з посад, В. Щербицький розпочав активну боротьбу з посадовим алкоголізмом, що розкладав дисципліну та самоусував від справ керівника. Проте, так звана практика «непотоплюваності», коли чиновник залишаючись в номенклатурі, лише переводися на іншу роботу, мало що змінювала.

У цьому контексті відзначилися зокрема очільникі Одеської обл. Так, перший секретар обкому М. Синиця, кандидат у члени ЦК КПРС дозволив собі не з’явитися на червневий (1969 р.) пленум партії, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння в одному із готелів Москви [26, 4]. Звісно, подібний випадок, через закритість інформаційного простору, не став відомим громадськості, але зловживання його наступника – П. Козира, зокрема щодо організації ним різноманітних пиятик за державний рахунок, разом з іншими партійними керівниками, були добре відомі мешканцям Одеси. Так, у відкритому листі від 10 травня 1977 р. В. Родяхіна наводилися і подробиці: «После- днея попойка была приурочена к празднованию 1 мая 1976 г., да так, что песни разгулявшихся руководящих товарищей доходили до Стамбула, но лучше бы они доходили до товарищей из партийного контроля... Стало традицией в г. Одесса любые политические мироп- риятия, то ли профсоюзная конференция, то ли партийная заканчивается попойкой, а выпитые коньяки и икру списывать на так называемые культурно-масовые ми- роприятия» [27, 82, 83].

Ще більше моральний розклад спостерігався на рівні перших секретарів райкомів і міськкомів партії. Поширеним типом тогочасного керівника був і перший секретар Куп’янського міському Харківської обл. Г. Панасенко, який міг прийти на роботу в нетверезому стані, або ж передоручити свої обов’язки другому секретарю [27, 82, 83]. Так само і перший секретар Драбівського райкому Черкаської обл. А. Грицай, пропрацювавши менше року, був звільнений 1980 р. за випадки появи у нетверезому стані в громадських місцях і за кермом автомобіля, що стало відомо жителям райцентру [28, 163]. Ці епізоди є показовими, адже такі морально-культурні стандарти представників місцевої номенклатурної еліти не лише підривали партію з середини, але і створювали відповідні стереотипи у населення про владу взагалі.

Отже, в брежнєвський період майже вся українська партійна номенклатура мала вищу освіту, переважно технічного профілю, що відповідало практичним потребам держави. Натомість партійна номенклатура з педагогічними спеціальностями була спрямована для зміцнення ідеологічного фронту та подальшої бюрократизації влади. Гостра необхідність з оволодіння вищими державно-партійними посадовцями політичними методами керівництва, призвела до масового набуття вищої політичної освіти, яка щоправда згодом була нівельована тенденцією технократизації. Попри наявність чиновників з науковими званнями, в силу зайнятості посадовими обов’язками, їхній рівень самоосвіти не був високим. Не піддається однозначній оцінці й те, що стосується морально-етичних норм державного діяча, адже неформальні вияви – грубість, нетактовність до підлеглих, побутовий розклад – були доволі поширеним явищем у середовищі тогочасних керівників різних партійних рівнів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГОУ). – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 1179.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 671.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 673.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 683.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 1166.
Коржихина Т. П., Фигатнер Ю. Ю. Советская номенклатура: становление, механизмы действия //Вопросы истории. – 1993. – № 7.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 1168.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 806.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 921.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 296.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 1170.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 1167.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 1175.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 732.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 697.
Айрапетов В. А. Динамика качественных характеристик административно-политической элиты СССР в «эпоху» Л. И. Брежнева: Историко-политический анализ //Наук. праці іст. ф-ту Запоріз. держ. ун-ту. – Вип. XXIII: Політична еліта в історії України. – Запоріжжя, 2008.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 25. – Спр. 1148.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 67. – Спр. 776.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 25. – Спр. 847.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 24. – Спр. 6127.
Петро Шелест: «Справжній суд історії ще попереду»: Спогади, щоденники, документи, матеріали. -К., 2003.
Киридон П. В. Імідж представника партійно-державної номенклатури Української РСР повоєнного двадцятиріччя // Слов ’янський вісник. – 2012. – Вип. 13.
Погребняк Я. Не предам забвению... : Записки профессионального партийного работника. – К., 1999.
Гаман В. Коридори ЦК: Дещо із записників 19681972 рр. та пізніших доповнень. – К., 1997.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 25. – Спр. 593.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 16. – Спр. 106.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 25. – Спр. 1616.
ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 25. – Спр. 2166.