Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Пантелеймон Олександрович Куліш — український буржуазно-ліберальний письменник

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
37
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Пантелеймон Олександрович Куліш — український буржуазно-ліберальний письменник, багатогранна діяльність якого (як поета і прозаїка, фольклориста і етнографа, перекладача і критика, редактора і видавця) охоплює кілька десятиліть. Почавши як ліберал, настроєний проти царизму і кріпацтва, він поступово скочувався на буржуазно-націоналістичні позиції, особливо в останні десятиліття свого життя.
Народився Куліш 8 серпня 1819р. в містечку Воронежі Глухівського повіту на Чернігівщині в дрібнопанській сім'ї. Вчився майбутній письменник у Новгород-Сіверській гімназії, 1839р. вступив до Київського університету, але не закінчив його. З початку 40-х років учителював, багато мандрував по Україні, захоплюючись фольклором і етнографією. З 1845р. жив і вчителював у Петербурзі. 1847р. був заарештований у зв'язку з розгромом Кирило-Мефодіївського братства, хоч його організаційна приналежність до цього товариства, як і Шевченка, доведена не була, і висланий до Тули. Після смерті Миколи І, покладаючи надії на реформи і «доброго царя», він все непримиренніше ставився до революційної демократії.
Починаючи з 1856р., коли було одержано дозвіл друкуватися, Куліш активно працював, особливо як прозаїк (переробив і опублікував «Чорну раду»), як збирач і видавець фольклорно-етнографічних матеріалів (у 1856 — 1857 рр. видано два томи «Записок о Южной Руси»), багато зробив у справі відродження української журналістики (підготовка і видання альманаху «Хата», журналу «Основа»). На творах письменника цієї доби і напрямкові «Основи», до редакції якої він входив, уже позначилася зміна поглядів Куліша. Ще помітнішою вона стала після реформи 1861р., яка задовольнила ліберальну буржуазію. Поглибилися і його ідейні розходження з Шевченком, загалом аж до неприйняття творчості революційного поета. Закономірно, що у 60-ті роки, після придушення повстання у Польщі, Куліш був направлений сюди провідником політики царизму як «директор духовних справ». З кінця 60-х років активно підтримував зв'язки з народовськими громадсько-культурними діячами Галичини, претендуючи на роль їх духовного вождя. Він підносив теорію культурництва, класового миру, боявся революційності народних мас; все послідовніше виявлявся його аристократизм, зневага до «черні».
Тритомна «История воссоединения Руси» (1874 — 1877) засвідчила, що в цей час Куліш остаточно перейшов на реакційні позиції: зібравши цінний фактичний матеріал, автор тлумачив його як типовий буржуазний історик, відверто засуджуючи визвольні народні рухи. В останній період свого життя письменник видав збірки оригінальних поезій «Хуторна поезія» (1882), «Дзвін» (1893), багато перекладав, зокрема твори Шекспіра; переспіви з Байрона, Гете, Шіллера, Гейне склали його збірку «Позичена кобза» (1897). Помер Куліш 14 лютого 1897р. на своєму хуторі Мотронівка, де і похований…
 
ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (1819 — 1897)
 
Не чим іншим як історичним парадоксом слід називати те, що нині ми розпочинаємо знову, як робилася спроба наприкінці 20 — початку 30 років, розвивати деякі ідеї Куліша-культуролога, Куліша-історика. Багаторічне замовчування імен українських митців, вчених, громадських діячів, політиків, «виламування» з культурного фундаменту великих пластів далекого минулого, вульгарне, на догоду ідеологічно спекулятивним тезам, трактування культурного й суспільного розвитку спонукають нас до вивчення нашої духовної спадщини, щоб виважити, а може, й переоцінити усталені інтерпретації їх творчості, а також культурницької й політичної діяльності з позицій сьогодення. Звернімося до праць М. Костомарова, М. Грушевського, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, а насамперед до П. Куліша. Звісно, не все в нього заслуговує на беззастережне схвалення. Багато його історичних концепцій зазнало деформацій під тиском тих соціально-політичних і культурних умов та обставин, в яких жив і творив Куліш. Але для того, щоб сказати чесне, вивірене архівними документами та грунтовними дослідженнями, слово про характер і першопричини цих деформацій історичного минулого, витворених Кулішем-істориком, треба опублікувати його доробок, який є на сьогодні унікальною бібліографічною цінністю.
Прикро, що лише тепер ми розпочинаємо осягати велич Куліша без ідеологічних застережень, повільно і несміливо добираючись до його творінь. Та чи сповнимо ми бажання Ганни Барвінок, яка зберегла величезний архів свого чоловіка і в похилому віці турбувалася про видання повного зібрання його творів? Звернулася вона до історика і археолога Івана Михайловича Каманіна — директора Центрального архіву давніх актів у Києві, не лише тому, що той був добрим знайомим Пантелеймона Олександровича, а передусім тому, що мав великий досвід у публікації історичних документів, й, крім того, свого часу Іван Михайлович взяв під опіку величезний архів Куліша — ще вповні не опрацьовану рукописну скарбницю, в якій є багатюще листування письменника, рукописи творів, записки тощо. Переданий до утвореної Української Академії наук, цей архів «запрацював» на каманінське п'ятитомне Зібрання художніх творів Пантелеймона Куліша, як оригінальних, так і перекладних, яке розійшлося швидко. Каманіна не стало в 1920 році. Тоді дослідження творчості продовжили молоді літературознавці М.М. Могилянський, О.К. Дорошкевич, П.І. Рулін, М.К. Зеров, В.П. Петров, Є.П. Кирилюк. Та їх ініціатива не була підтримана.
У наш час розпочинається «третя хвиля» видання і вивчення творчої спадщини одного з найпродуктивніших будителів національної самосвідомості українців, неодіозного, хоча й суперечливого мислителя, поборника національної самобутності українського народу, його мови і культури, палкого прихильника справедливих міжнаціональних взаємин, високої культури людського співжиття, гармонійної взаємодії цивілізації і природного середовища, технічного прогресу, моральних і загальнолюдських гуманістичних цінностей.
Пантелеймон Куліш вірив, що його зрозуміють нащадки, пізнає благородство його трудів і замірів Україна. У вірші «На чужій чужині» він писав:
 
Не забудеш мене, поки віку твого,
Фото Капча