Педагогіка і методика середньої освіти. Фізичне виховання

Дуже важливо навчити дитину дихати глибоко носом. У 7-8 років дихання дітей іноді ускладнюється через вузькість носових ходів або внаслідок розростання пухкої аденоїдної тканини. Незамінний засіб активного розвитку дихання-фізичні вправи на свіжому повітрі.

Систематичні заняття фізичними вправами впливають на зменшення кількості захворювань.

На основі всього вище сказаного можна сказати, що під впливом різноманітної м'язової діяльності, зокрема занять фізичними вправами і спортом, удосконалюється будова і діяльність організму людини: підвищується її працездатність, зменшуються витрати організмом енергетичних речовин на виконання тієї самої роботи, економнішими стають витрати організму на підтримку його життєдіяльності в стані спокою

 

У молодшому шкільному віці закінчується анатомічне формування його структури. Проте у функціональному відношенні мозок ще розвинений, слабко. Його розвиток здійснюється під впливом навчальних занять, школі, що потребують тривалого напруження, уваги, зосередженої розумової праці, навчання та утримання в пам'яті навчального матеріалу, підпорядкування всієї роботи і поведінки встановленому в школі режиму і правилам дисципліни.

До уваги дітей вже з перших днів навчання ставляться великі вимоги Вони повинні протягом уроку уважно слухати вчителя, точно виконувати його вимоги, домашнє завдання вдома, тобто увагу першокласника в школі відразу починають спрямовувати певною метою на той чи інший, предмет. Але сконцентрувати увагу у цьому віці дуже складно, і тому педагогу на цьому періоду розвитку дитини треба дуже ретельно підходити до цього питання. Невміння дітей зосередитися тривалий час на певних предметах і явищах у цей період закономірне. Дитина не залишиться неуважною, якщо батьки допомагатимуть учителеві, особливо перші роки навчання, тренувати її увагу. А для цього вони повинні знати і враховувати деякі особливості.

Так, молодші школярі не можуть сприймати кілька об'єктів одночасно, їм важко зосередитись одночасно на трьох-чотири незвичних завданнях, навіть певною мірою взаємозв'язаних і дуже складних, на думку дорослих. Іноді батьків дратує, коли син чи дочка щоразу відволікаються від основної справи, не вмію розподілити увагу одночасно між двома діями.

Заняття фізичною культурою створюють дуже сприятливі умови для розвитку сприймання і пам'яті молодших школярів, виховання працьовитості, активності, чесності, вольових рис характеру, підвищення рівня фізичного розвитку і загальної працездатності учнів.

Психологічний портрет молодшого школяра визначається і рисами темпераменту й характеру.

Хоч у молодших школярів характер ще тільки починає формуватися, вже на цьому і, етапі можна констатувати працьовитість і лінощі, активність і байдужість до загальних справ, доброту і жадібність, правдивість, чесність і неправдивість, нещирість, – зазнайство, хвалькуватість і скромність. Усі ці ознаки Показують ставлення молодших школярів до праці, до інших людей, до колективу, до самих себе.

 

Дітям потрібно давати якомога більше вправ для виховання координації рухів, так як у цьому віці набувають розвитку такі важливі фізичні якості як: прудкість, спритність, гнучкість, витривалість, сила, а також уміння довільно розслаблювати м’язи. При цьому важливо вдосконалювати в них м'язове чуття розрізнення темпу і амплітуди рухів, ступеня напруження і розслаблення м язів, а також відчуття часу і простору]

Основні вправи для виховання рівноваги в молодших школярів – ходьба по колоді різними способами, з додатковими ускладненнями, інші елементи гімнастики.

Особливу увагу у фізичному вихованні молодших школярів треба приділити вдосконаленню швидкості рухів.

Швидкість – здатність виконувати рухи за мінімальний час. Вона залежить від швидкості рухових реакцій, швидкості окремих рухів і частоти рухів, що визначається кількістю за секунду.

Швидкість реакції дитини великою мірою залежить від типу її нервової системи і є якістю, яку вона дістала у спадок від батьків, але її можна і розвинути відповідними вправами.

 

Даючи загальну характеристику витривалості як фізичної якості, С. М. Вайцеховський розрізняє загальну та спеціальну витривалість. Загальна витривалість – здібність тривало проявляти м’язові зусилля порівняно невисокої інтенсивності.

Спеціальна витривалість – здібність проявляти м’язові зусилля у відповідності до специфіки спеціалізованої вправи.

М. А. Годік, С. В. Янаніс: «Витривалість – це здібність здійснювати роботу вказаної інтенсивності протягом найбільш можливого часу – це можливість організму протидіяти втомі». Автори також розрізняють загальну та спеціальну витривалість.

У підручнику «Теорія и методики фізичного виховання» витривалість визначається «як єдність прояву психофізіологічних та біоенергетичних функцій організму людини, що дозволяє тривалий час протидіяти втомі при механічній роботі.

Б. М. Шиян у навчальному посібнику «Теорія и методика фізичного виховання» стверджує, що «під витривалістю розуміють здібність організму боротися із втомою, що викликана м’язовою діяльністю».

О. М. Худолій в роботі «Загальні основи теорії і методики фізичного виховання» характеризує витривалість як « здібність протистояти втомі і виконувати фізичні вправи довгий час із заданою ефективністю».

Ряд авторів характеризують загальну витривалість як спроможність виконувати тривалу роботу помірної інтенсивності, яка визначається в функціональними можливостями серцево-судинної, дихальної і м'язової систем. Автори виділяють віділяють аеробну, тотальну, регіональну та локальну витривалість.

Наприклад, біг на довгі дистанції, тривала їзда на велосипеді, залежать за результативністю багато в чому від аеробної витривалості.

Тотальною витривалістю називають здібність долати