+3 8(066) 185-39-18
fДо них належать, зокрема, економіко-правові відносини власності, відносини планомірності, пропорційності та збалансованості суспільного відтворення. Взаємодія цих органічно взаємопов’язаних процесів визначає розвиток галузі охорони здоров’я.
Проблема охорони здоров’я як невід’ємна частина національної безпеки та вироблення оптимальної стратегії її забезпечення нерозривно поєднана з формами реалізації державою економічної політики (ст. 9 ГК) і вимагає застосування передбачених ст. 10 ГК основних напрямів економічної політики держави. У той же час принципово важливим є усвідомлення того, що в галузі охорони здоров’я загрозу становить не лише саме явище, а насамперед системні чинники, що його обумовлюють та призводять до неефективності впровадження державної політики в галузі охорони здоров’я, невідповідності між визначеними пріоритетами щодо забезпечення здоров’я громадян та ходом реформування економіки країни.
Йдеться, зокрема, про створення нормативно-правових та економічних умов і механізмів, які б оптимізували розподіл відповідальності держави, суб’єктів господарювання всіх форм власності та всього українського суспільства як суб’єкта формування і практичної реалізації державної політики щодо охорони здоров’я. Тобто галузь охорони здоров’я повинна стати органічною та ефективною складовою суспільно-господарського комплексу держави. З цієї точки зору серед умов, що сприятимуть докорінному вдосконаленню як самої державної політики в галузі охорони здоров’я, так і підвищенню ефективності її практичного впровадження, та дозволять значною мірою нейтралізувати загрози національній безпеці, що зумовлені соціальними факторами ризику, слід розглядати: розроблення та реалізацію єдиної концепції і програми розвитку галузі охорони здоров’я як невід’ємної частини соціальної безпеки України, яка б була органічно пов’язаною із суспільно-політичними і, особливо, економічними перетвореннями в державі, адже стан та розвиток галузі охорони здоров’я знаходиться у нерозривному причинно-наслідковому зв’язку зі станом та умовами розвитку реального сектору економіки, з впроваджуваною бюджетною, інвестиційною, кредитно-фінансовою, податковою політикою тощо. Нова єдина концепція та програма розвитку галузі охорони здоров’я як соціальної домінанти національної безпеки повинна базуватись на засадах забезпечення конституційно визначених соціальних гарантій та реалізації стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку у нерозривній єдності з євроінтеграційними та глобалізаційними орієнтирами України.
Гарантуючи соціальні права громадян на охорону здоров’я, держава тим самим декларує, що стан соціальної безпеки стає можливим лише за умови застосування механізмів правового регулювання. З метою гарантування соціальної безпеки держава повинна постійно утримувати баланс між сферою публічного та приватного і водночас ефективно діяти у напрямку постійного вдосконалення економічної та правової бази соціальної безпеки. Провідна роль у забезпеченні соціальної безпеки як складової національної безпеки належить саме дотриманню конституційного економічного порядку.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Президентом України згідно з законами України та рекомендаціями органів охорони здоров’я можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань. Органи місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування зобов’язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) України і публікуються в офіційних джерелах.
Але, крім цього, необхідно констатувати, що смертність від вроджених аномалій щорічно посідає друге та третє місця в структурі дитячої смертності. Якщо у 1975 р. вроджені аномалії становили 18%, в 1990 р. - 29%, то у 2005 р. - 28%. Отже, сьогодні важливим завданням є здійснення організаційно-лікувальних заходів, щоб запобігати цьому. Така мета медичної генетики - це нова спеціалізація, однак для служби охорони здоров’я населення нині вона має найактуальніше значення, тому що вроджена та спадкова патологія є невід’ємним компонентом стану здоров’я населення.
Водночас у плані розробки стратегії, впровадження нових технологій, виконання програм медична генетика є складовою служби охорони материнства та дитинства, тому що спадкова та вроджена патологія проявляється саме на етапі вагітності та народження дитини .
Отже, охорона здоров’я як складова соціальної політики є визначальним напрямом внутрішньої політики держави і потребує втілення в соціальні програми і різноманітні заходи, спрямовані на задоволення права на здоров’я громадян. Зрозуміло, що соціальна політика в галузі охорони здоров’я має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальних проблем може призвести до значних економічних втрат. Способом реалізації прав громадян на охорону здоров’я є система обов’язків держави перед громадянами щодо задоволення їх права на здоров’я.
Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації права на охорону здоров’я.
Соціальний підхід передбачає надання конституційних гарантій кожному громадянину України щодо безоплатної медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я.
Ринковий підхід передбачає, що держава бере на себе обов’язок створити умови для кожного члена суспільства на отримання якісного медичного обслуговування.
В Україні робляться спроби комбінувати ці підходи. Але з ряду як об’єктивних, так і суб’єктивних причин результативність цієї комбінації мінімальна. Зрозуміло, що необхідність подібних дій органів державного управління передбачає проведення ними активної соціальної політики. Причому основні напрямки цієї політики мають бути чітко й однозначно визначені на вищому державному рівні.
Cаме тому згідно зі Стратегією національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 12.02.2007 р. № 105/2007, у переліку стратегічних пріоритетів політики національної безпеки визначено досягнення високих соціальних стандартів, вирішення на цій основі нагальних демографічних проблем.
Це серед іншого передбачає створення умов для зміцнення здоров’я нації