Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Пенсіонери як об'єкт соціальної політики

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 

та зниження рівня смертності населення, забезпечення доступності якісних медичних послуг для усіх верств населення тощо. При цьому особливу увагу слід звернути на те, що визначення цих пріоритетних напрямів діяльності державного управління в соціальній сфері безпосередньо пов’язано з діями щодо гарантування прав громадян на охорону здоров’я. 

У цілому Стратегія національної безпеки України (далі - Стратегія) визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави для захисту від зовнішніх і внутрішніх загроз. 

Головна мета Стратегії - забезпечити такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, дотримання прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету української держави в сучасному світі. Як попередження у Стратегії декларується (п. 2), що життєво важливі національні інтереси України реалізуються у складному внутрішньому та зовнішньому середовищі, яке характеризується низкою загроз. Нагальною умовою ефективної реалізації політики національної безпеки є забезпечення дієздатності системи державної влади через збалансований розподіл функцій і повноважень між її гілками та органами, чітке розмежування на законодавчому рівні політичних та адміністративних повноважень, функцій і відповідальності, регламентація діяльності органів державної влади. 

Отже, ефективна реалізація стратегічних пріоритетів, основних принципів і завдань державної політики національної безпеки потребує вдосконалення правових та організаційних механізмів управління національною безпекою, його відповідного інтелектуально-кадрового і ресурсного забезпечення. Серед пріоритетних напрямків фінансування реалізації політики національної безпеки (п. 4.2.), крім, наприклад, державної підтримки інвестиційних та інноваційних проектів, спрямованих на підвищення ефективності використання в національній економіці матеріальних та енергетичних ресурсів; реалізації пріоритетних фундаментальних досліджень і прикладних розробок та напрямів інноваційної діяльності; підготовки кадрів для органів державної влади, наукових кадрів; стимулювання впровадження прогресивних технологій, можна виокремити реформування і розвиток охорони здоров’я, приведення її у відповідність із європейськими стандартами. 

У цьому сенсі слід визначити, що практично всі дії, передбачені цим Указом, спрямовані на захист конкретних соціальних прав громадян шляхом застосування господарсько-правових засобів державного регулювання. Також, безумовно, в галузі охорони здоров’я перед органами державного управління повинні бути і в подальшому поставлені завдання, передбачені Указом Президента України від 24.05.2000 р. «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року», а саме: максимальне збереження державної системи охорони здоров’я, впровадження механізмів регулювання і функціонування галузі в ринкових умовах, фінансування лікувальних закладів відповідно до обсягу і якості послуг, що надаються; реалізація державних профілактичних програм з метою створення безпечних умов життя, навчання, праці та відпочинку, поширення серед населення інформації про здоровий спосіб життя; поетапне збільшення державних асигнувань та їх ефективне використання; пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги, створення єдиного простору медичних послуг, формування керованого розвитку платних медичних послуг; зниження рівня захворюваності населення на артеріальну гіпертензію, ішемічну хворобу серця, судинне ураження мозку, зниження рівня смертності від ускладнень артеріальної гіпертензії, а також підвищення тривалості та якості життя хворих на серцево-судинні захворювання; зниження рівня захворюваності на цукровий діабет, зменшення кількості ускладнень внаслідок цієї хвороби, підвищення тривалості та якості життя хворих на цукровий діабет; збереження та підтримання здоров’я людей похилого віку, зниження рівня інвалідизації, забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги, посилення профілактичної спрямованості медичного обслуговування, забезпечення формування мережі медичних і соціально-побутових закладів з урахуванням потреб людей похилого віку; підвищення ефективності надання населенню медичної допомоги у разі виникнення екстремальних ситуацій; реалізація заходів щодо попередження і ліквідації медико-санітарних наслідків таких ситуацій, забезпечення постійної готовності, вдосконалення діяльності та матеріально-технічного забезпечення державної служби медицини катастроф, швидкої та невідкладної допомоги, служби крові. Як бачимо, фактично всі цілі і конкретні завдання потребують застосування господарсько-правових засобів і мають спільну мету, направлену на забезпечення конституційного права на охорону здоров’я.

Всесвітньою організацією охорони здоров’я визначено чотири категорії узагальнених результатів, які характеризують стан справ у державі, це, по-перше, показники, які відносяться до політики охорони здоров’я, по-друге, - соціальні та економічні показники, по-третє, - показники забезпечення медико-соціальною допомогою та останнє - показники стану здоров’я населення.

З огляду на це в охороні здоров’я можна виокремити три види її ефективності: соціальну, медичну та економічну. 

Соціальна ефективність полягає у підвищенні суспільної ролі охорони здоров’я, пов’язаної безпосередньо з підвищенням рівня здоров’я та якості медичної допомоги, а виявляється конкретно у зменшенні негативних показників здоров’я населення, у вигляді захворюваності, інвалідності, смертності та підвищення позитивних показників, у вигляді фізичного розвитку, народжуваності, підвищення середньої тривалості життя тощо. 

Медична ефективність полягає в оцінці результативності різних способів діагностики, лікувальних процедур, у тому числі лікарських засобів, а також профілактики захворювань. Вона виражається у показниках якості та ефективності роботи закладів охорони здоров’я, шляхом оптимального використання медичного обладнання, трудових і фінансових ресурсів тощо. 

Економічна ефективність полягає у визначенні зменшення або збільшення витрат щодо результатів медикаментозного забезпечення, надання медичної допомоги тощо. Серед фахівців-організаторів галузі вважається, що пріоритетною для охорони здоров’я є оцінка соціальної та медичної ефективності. Проблема економічної ефективності розглядається в основному з точки зору ефективності використання ресурсів, наприклад, до і після впровадження інновацій у конкретний вид діяльності галузі охорони здоров’я. Але з нашої точки зору, саме економічна ефективність слугує стрижнем соціальної та медичної ефективності. 

Основними негативними факторами діяльності системи охорони здоров’я в організаційному контексті є: несприятливі прогнози розвитку демографічної ситуації; недосконалість правового забезпечення діяльності галузі охорони здоров’я, в тому числі щодо правового регулювання діяльності державних, комунальних і приватних закладів охорони здоров’я та інших суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у галузі охорони здоров’я; відсутність правових підстав запровадження багатоканального фінансування в галузі охорони здоров’я у зв’язку з неприйняттям законодавства про медичне страхування; відсутність управлінської вертикалі в системі охорони здоров’я; недосконала система прогнозування та планування діяльності в галузі охорони здоров’я; неефективне використання бюджетних коштів у системі охорони здоров’я та неможливість ефективного використання державних коштів державними та комунальними підприємствами, що здійснюють діяльність в галузі охорони здоров’я; недосконалість організаційно-правової форми державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що знижує ефективність їх діяльності в умовах ринкової економіки; недосконалість державної інноваційної політики в галузі охорони здоров’я тощо. 

Отже, сьогодні можна констатувати, що збільшення кількості захворювань, зменшення чисельності осіб з високими показниками здоров’я, зростання рівня смертності людей працездатного віку, скорочення тривалості життя, продовження демографічної кризи на віддалену перспективу, пов’язані з відсутністю своєчасної якісної та доступної медичної допомоги внаслідок відсутності реального нормативно-правового забезпечення, в тому числі стандартів лікувально-профілактичного забезпечення, невирішення питань забезпечення населення ефективними, якісними, безпечними і доступними лікарськими засобами та виробами медичного призначення, а також інноваційним медичним обладнанням, свідчить про дисфункцію системи охорони здоров’я України, створює реальну небезпеку відтворення низьких показників здоров’я наступних поколінь та в цілому загрозу національній безпеці.

Саме у цьому контексті можна вважати своєчасним введення поняття «вітальна безпека», що розглядається як різновид і складова частина національної безпеки, яка за допомогою системи правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантує забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в частині права на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, а також права на життя, здоров’я, усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю, і особисте немайнове благо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами і доповненнями // Вісник ВРУ. - № 2. – 2007.
  2. Лучкевич В. Основы социальной медицины и управления здравоохранением: Учебное пособие. - СПб: СПбГМА, 1997.
  3. Пашков В. Напрямки оптимізації господарсько-правового забезпечення суспільних відносин у галузі охорони здоров’я. - К.: МОРІОН, 2006.
  4. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. - К.: Академвидав, 2005.
  5. Тюптя Л. І., Іванова Т.І. Соціальна робота: теорія і практика. - К., 2005.

 

 

Фото Капча