Перспективи розвитку оподаткування фізичних осіб в Україні

Суть та призначення податку з доходів фізичних осіб полягає, по-перше, у поповненні бюджету держави для здійснення поставлених перед нею завдань та функцій, які в свою чергу мають на меті, забезпечення соціальної рівності громадян держави, а також подальшого економічного розвитку. Згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податок з доходів фізичних осіб – плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що виплачує оподатковувані доходи [6, 44].

Оподаткування доходів фізичних осіб можна розглядати як систему яка містить у собі внутрішні компоненти, які пов'язані з зовнішніми факторами. Внутрішні компоненти – принципи оподаткування доходів фізичних осіб та визначені за критерієм відповідності цим принципам податкові елементи податку з доходів фізичних осіб, спрощеної системи оподаткування доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, інших податків. Серед зовнішніх факторів, що впливають на формування системи оподаткування доходів фізичних осіб впливу набувають інші податки та збори, що мають спільне джерело сплати, світові тенденції оподаткування доходів фізичних осіб, ефективність державних витрат, інфляція тощо [11, 89].

Система оподаткування доходів фізичних осіб формується з податків на доходи, елементи яких (суб'єкт, об'єкт, джерело, податковий період, одиниця оподаткування, податкові ставки, пільги, податкова база, порядок обчислення податку, звітний період, способи та порядок сплати податку) формуються на основі принципів оподаткування з урахуванням впливу зовнішніх факторів. Основу вітчизняної системи оподаткування доходів фізичних осіб становить податок з доходів фізичних осіб.

 

 

Рівень життя об’єктивно характеризує рівень розвитку, споживання, ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб, забезпеченість населення споживчими благами.

Узагальнюючими вартісними показниками рівня життя населення є:

- загальне споживання матеріальних благ і послуг, що включає особисте споживання населенням матеріальних благ, платні і безкоштовні послуги;

- реальні доходи – частина НД, використовувана населенням для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб;

- реальна зарплата робітників та службовців – поділ номінальної зарплати на індекс споживчих цін;

- грошовий дохід родини – сума грошових надходжень у вигляді зарплати, пенсій, допомоги, підприємницького доходу;

- сукупний дохід.

Є 3 основні джерела особистих доходів: зарплата, соціальні трансфери, доходи від підприємницької діяльності і власності.

Типова структура доходу співробітника представляється в такий спосіб:

1. Оплата за тарифними ставками і окладами.

2. Доплати за умови праці.

3. Надбавки (за високу якість, за понаднормову продуктивність).

4. Премії (за якісне і своєчасне виконання робіт, за особистий творчий внесок працівника)

5. Послуги фірми працівникам (соціальні виплати) – транспорт, медична допомога, підвищення кваліфікації.

6. Дивіденди від акцій підприємства.

Бюджет прожиткового мінімуму – вартісна оцінка натурального набору товарів прожиткового мінімуму, яка включає витрати на податки та інші обов’язкові платежі. Прожитковий мінімум – показник обсягу і структури споживання найважливіших матеріальних благ і послуг на мінімально припустимому рівні, який забезпечує умови підтримки активного фізичного стану дорослих (дітей, підлітків) [12, 84].

У підходах до формування прожиткового мінімуму використовують такі методи:

- статистичний (встановлюється виходячи з рівня доходів 10-20% найбільш незаможних категорій населення) ;

- нормативний (на основі нормативів споживання, що забезпечують нормальне відтворення робочої сили) ;

- комбінований;

- суб’єктивний (на основі соцопитувань населення про величину необхідного мінімального доходу) ;

- ресурсний (орієнтований на реальні економічні можливості забезпечення прожиткового мінімуму).

Крім прожиткового мінімуму серед мінімальних стандартів рівня життя населення, економічна наука називає визначені законодавчо нормативи забезпеченості житлом, охорони здоров’я, освіти, культури, умов і охорони праці, зайнятості.

В галузі охорони здоров’я для оцінки мінімально припустимого рівня задоволення потреб у медичній допомозі населення використовують показники забезпеченості лікарями, лікарняними ліжками, поліклініками. Конституцією гарантовано безкоштовність медичної допомоги в державних установах охорони здоров’я.

В галузі освіти гарантується загальнодоступність дошкільної, основної загальної і середньої профосвіти в державних загальноосвітніх установах.

Кожен громадянин має право на конкурсній основі безкоштовно одержати вищу чи середню профосвіту в державних установах. В галузі культури роль стандартів покликані відіграти норми розвитку мережі масових бібліотек, кінотеатрів, будинків культури. В сфері охорони праці як державні стандарти приймаються показники ГДК вмісту хімічних речовин у воді, повітрі, на робочих місцях.

Пенсії, допомоги, стипендії та інші виплати із соціальних фондів і безкоштовних послуг, що складають частину сукупних доходів громадян, поєднують одним терміном трансферти.

В усьому цивілізованому світі основою розподілу суспільного багатства є принцип розподілу за працею. Вибір тієї чи ін. бази розподілу визначається змістом і умовами конкретного трудового процесу. У ринковій економіці принцип розподілу за працею реалізується виходячи з граничної продуктивності конкретного працівника на конкретному робочому місці, тобто дохід працівника за ін. рівних умов збільшується відповідно до зростання доходу підприємства від даного виду праці

Принцип розподілу за здібностями: здібності істотно впливають на результати праці і на відповідну частку суспільного багатства.

Для нашої країни важливе значення має розподіл за посадою. Відомі багато фактів, що змушують засумніватися в наявності достатньої