Пізнання як відображення дійсності

По-перше, розширення просторових кордонів освоєння людиною природи. Сучасна наука вважає, що людина розумна виникала в ряді обмежених районів нашої планети. По мірі розвитку виробництва і зростання населення вона розсіялася по всій Землі, хоч тривалий час були незаселені острови і регіони. Тепер вся поверхня земної кулі освоєна людиною. Досягнуто глобального планетарного характеру виробничо-господарської діяльності. Людина вийшла в космос, і використовує його в своїх цілях. Робляться кроки до розширення навколоземного простору, що освоюється. 

По-друге, проходить подальше вивчення і освоєння природи  “вглиб”, що включає в себе відкриття і промислове використання нових елементів, мікропроцесів, раніше невідомих властивостей і законів природи. Так, в стародавні часи використовувалося лише біля двох десятків хімічних елементів, в XVIII віці – біля 30, в XIX – 50, на початку XX століття – 60. У цей час використовуються всі природні і багато штучних елементів. Широко застосовуються полімери, ядерні перетворення, напівпровідники, лазери, біологічні способи захисту рослин, очищення води, бурхливо розвивається електроніка і т.д.

По-третє, посилюється інтенсивність використання природних ресурсів. У початковий період розвитку людства його вплив на природне середовище був нікчемний. Потім цей вплив зростає. 

По-четверте, зростає забруднення природного середовища. У цей час проходять серйозні зміни в структурі навколишнього середовища. Сучасне суспільне виробництво, взявши у природи сто одиниць речовини, використовує 3-4, а 96 одиниць викидає у вигляді різних, часто шкідливих для людини відходів.

Відходи людської діяльності і раніше викидалися в довкілля, але в таких розмірах, які біосфера встигала переробити завдяки дії мікроорганізмів. Тепер природа не встигає утилізувати відходи. Це може привести до зміни основних характеристик середовища, зробивши їх небезпечними або непридатними для життя людини. Так, пониження температури атмосфери на 4-5 градусів може привести до заледеніння поверхні океанів, за винятком екваторіальної смуги. А сухість повітря стане такою значною, що вирощування злаків стане неможливим. Підвищення температури на 4-5 градусів приведе до танення льодів на полюсах і затоплення величезних площ суш. Таке підвищення на Землі може наступити, за підрахунками вчених, до 2040 року, якщо концентрація вуглекислого газу буде підвищуватися такими ж темпами як зараз. Адже тепер в атмосферу викидається щорічно більше за 200 млн. т окислу вуглеводу і багато інших шкідливих речовин.

Взаємовідносини людини і природи набули, як показано вище, загрозливого характеру. З цього приводу склалися дві концепції, які умовно можна назвати “песимістичною” і “оптимістичною”. Перша знайшла відображення в книгах О. Троффлера “Футурошок”, Дж. Форрестера “Світова динаміка”, Д. Медоуса “Межі зростання” і ін. Головну причину забруднення навколишнього середовища вони бачили в зростанні індустріалізації, а вихід – в припиненні або скороченні розвитку промисловості і зменшення зростання населення. Оскільки ці рекомендації були нереальними, остільки вони були піддані різкій критиці. Друга, “оптимістична” концепція викладена в роботі М. Кана “Наступні 200 років”. Вона виходить з того, що науково-технічний прогрес викликав загрозу екологічної кризи, він же допоможе людству і вирішити його. Обидві концепції абсолютизують роль техніки, ігнорують інші чинники, а тому їх пропозиції про шляхи вирішення екологічної проблемы нереальні.

У цей час необхідно домагатися спільними зусиллями оптимізації відносин суспільства до природи. Для цього слід, по-перше, по-новому підходити до пізнання системи “суспільство-природа”, ширше впроваджувати глобальне моделювання. Раніше людська думка неозоро прагнула до того, щоб підпорядкувати сили природи. Тепер вторгнення в природу без попереднього урахування всіх наслідків може перетворити її в смертельного ворога людства. По-друге, забезпечити захист середовища, що оточує, шляхом впровадження безвідходних і маловідходних технологій і т.п. По-третє, підвищити відповідальність за збереження природи всіх держав, всіх громадян. По-четверте, посилити екологічне виховання, формувати у трудящих високу екологічну культуру.

Для запобігання екологічній кризі необхідні дві умови. Перше – мир у всьому світі, бо сучасна ядерна війна знищить все живе на Землі. Друге – всебічна міжнародна співпраця. Тільки спільно можна ослабити і зняти глобальну небезпеку екологічного “інфаркту”

 

 

Нарівні з природним середовищем природною передумовою співіснування і розвитку суспільства є народонаселення. Основна проблема тут розглядається як співвідношення біологічного і соціального в демографічних процесах і законах народонаселення, а основна ідея – як соціальна обумовленість розвитку народонаселення. При цьому терміни “народонаселення” і “населення” вживається як синоніми для позначення сукупності людей, що здійснюють свою життєдіяльність в рамках певної соціальної спільності.

У другій половині XX в. динаміка світового населення істотно змінилася, демографічна проблема загострилася, ставши глобальною. Це викликало бурхливий розвиток наук про народонаселення, підвищило до них інтерес широких кіл громадськості, загострило ідеологічну боротьбу з цих питань.

Термін “демографічний чинник” в літературі вживається недавно, з другої половини 60-х років. Питання про його зміст залишається дискусійним. Іноді його неправомірно ототожнює з народонаселенням. Останнє є основою суспільного виробництва, передумовою і суб’єктом історичного процесу, але не його чинником. Демографічним чинником функціонування і розвитку суспільства є демографічні процеси. Розрізнюють три вигляди розвитку народонаселення: соціальний, природний і міграційний.

Під соціальним розвитком розуміється всі переміщення людей з однієї соціальної групи в іншу. Природний розвиток (відтворювання) є його саме поновлення, зміна поколінь під впливом процесів народжуваності і смертності. Міграція населення – це переміщення людей через