Пізнання як відображення дійсності

Таким чином, обгрунтування суспільної природи матеріального виробництва, розкриття на цій основі його подвійного характеру, всебічне використання діалектики продуктивних сил і виробничих відносин, джерел і рушійних сил розвитку способів виробництва дозволили К. Марксу і Ф. Енгельсу відкрити один з тих законів, що вирішальні для матеріалістичного розуміння історії – закон основоположної ролі способу матеріального виробництва в існуванні і розвитку суспільства.

Маркс лаконічно і ємно виразив суть цього закону: “Спосіб виробництва матеріальних благ обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість” . 

Відкриття даного закону послужило основою обгрунтування інших важливих соціологічних законів. Він грає важливу роль в сучасному науковому пізнанні, виступаючи одним з вирішальних методологічних принципів дослідження реальної діалектики різних сфер суспільного життя – економічної, технологічної, соціальної, політичної, духовної.

 

 

Розуміння суспільства як системи, що розвивається, було завершене і обгрунтоване основоположниками марксизму до науково-теоретичного рівня прио розробці поняття “Суспільно-економічна формація”. Саме за допомогою даного поняття була вирішена проблема закономірності історичного розвитку суспільства, тобто подоланий погляд на історію суспільства як хаотичне зчеплення фактів і подій і затверджено його діалектико-матеріалістичну оцінку як природничоісторичного процесу, що підкоряється дії об’єктивних законів.

Важливо підкреслити, що основною умовою успішного розв’язання К. Марксом цієї найскладнішої наукової проблеми стало прийняття ним матеріального виробництва як критерію початкової точки будь-яких міркувань про суспільство, основоположний факт його історії.

Справедливості ради, необхідно зазначити, що лише в умовах сучасних К. Марксу капіталістичних відносин з його відвертими виразками (безробіття, убогість і багатство, розшарування суспільства і т.д.) роль матеріального виробництва змогла виявитися в повній мірі, будучи раніше прихованою різними розшаруваннями позаекономічного характеру (рабство, феодальна залежність).

Виділення з всієї сукупності суспільних відносин виробничих відносин як первинних дозволило К. Марксу виявити повторюваність суспільного життя у різних народів, узагальнити порядки різних країн і всю безліч суспільних організмів звести до декількох типів. Ці типи, згідно з поглядами К. Маркса, і являють собою суспільно-економічні формації. Всі конкретні суспільства, що мають своєю основою одну і ту ж систему виробничих відносин, як би вони не розрізнялися в рамках політичної або духовної сфери, в суті являють собою одне і те ж суспільство, що відноситься до одного і того ж історичного типу. І навпаки – всі соціальні організми з неоднаковою економічною структурою, які б значні межі схожості між ними не існували, по своїй суті глибоко різні і відносяться до різних типів суспільства. Це підкреслює, що суспільно-економічна формація – не хронологічне, не географічне, а соціально-філософське поняття, фіксуюче в теоретичній формі тип суспільства, що не відтворює реальну історію того або іншого народу. Використовуючи категорію “суспільно-економічна формація”, величезна різноманітність соціальних організмів, що існували, так і існуючих, була зведена до декількох типів.

Таким чином, суспільно-економічна формація – це конкретно-історичний тип суспільства, цілісна соціальна система, що функціонує і що розвивається на основі даного способу виробництва, відповідно до властивих йому об’єктивних законів.

Це поняття стало підсумком вирішення різноманітних теоретичних проблем. Яких саме?

Це – співвідношення в історичному процесі об'єктивного і суб’єктивного, внутрішнього і зовнішнього, індивідуального і масового, загалом – це проблема закономірності історії, її діалектичного змісту. У історії не було суспільств, абсолютно схожих між собою. На всіх подіях і явищах суспільного життя – війнах, революціях, переворотах і т.д. – є і печать індивідуальної неповторюваності, і особливий зв’язок суб’єктивного і об’єктивного. Як сумістити цю неповторюваність із закономірністю, повторюваністю і об’єктивний зв’язок історичних подій? Такі спроби робилися вже в соціології. Самобутність історичних доль суспільств була помічена філософами і соціологами вже давно. Але прослідити тут закономірність було не всім під силу, як в ранні епохи, так в окремих випадках і зараз.

Ми повинні мати на увазі, що були спроби певних класифікацій суспільних організмів, розділення їх на групи і типи. Однак, в зв’язку з відсутністю критерію визначення істотних і неістотних сторін суспільного життя, суспільство представлялося просто механічною сукупністю різних явищ. Навіть коли в ході вивчення суспільного життя вже помічено і виділено якісне різноманіття людських відносин – економічних, політичних, ідеологічних, класових, національних, сімейних, етичних і т.д., то і тоді без знання їх взаємного зв’язку і розвитку поняття про суспільство виявляється пустою поверхневою абстракцією. Воно не дозволяло уясняти, як, чому, на якій основі виникає і розвивається це якісне різноманіття. Тільки з