Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Пізнання як відображення дійсності

Предмет: 
Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
64
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ТЕМА 14. ПІЗНАННЯ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ
 
  1. Пізнання як предмет філософського аналізу.
  2. Суб’єкт і об’єкт пізнання.
  3. Практика – основа і мета пізнання.
  4. Чуттєве і раціональне пізнання.
  5. Методи наукового пізнання.
  6. Істина і її критерії.
  7. Специфіка пізнання соціальної дійсності.
 
1. Пізнання як предмет філософського аналізу
 
Чи пізнаваний світ? Чи здатна людина в своїх уявленнях і поняттях скласти вірну картину дійсності? Людство завжди прагнуло до придбання нових знань. Процес оволодіння таємницями буття є вираження вищих спрямувань творчої активності розуму, що складає велику гордість людства. У процесі пізнання була відкрита незліченна безліч фактів, властивостей і законів природи, суспільного життя і самої людини. Наш розум осягає закони світу не ради простої допитливості, але ради практичного перетворення і природи, і людини, ради задоволення своїх потреб. Знання людини утворить найскладнішу систему, яка виступає у вигляді соціальної пам’яті, багатства її передаються від покоління до покоління, від народу до народу за допомогою механізму соціальної спадковості, культури. Пізнання, таким чином, носить соціально детермінований характер. Тільки через призму засвоєної культури ми отримуємо знання про реальність.
Задумуватися над тим, що таке пізнання, які шляхи придбання знання, людина стала вже в глибокій старовині, коли вона створила себе як щось, що протистоїть природі, як діяча в природі. Згодом свідома постановка цього питання і спроба вирішити його набули відносно стрункі форми, тоді і склалося знання про саме знання. Всі філософи, як правило, так чи інакше аналізували проблеми теорії пізнання.
Теорія пізнання, або гносеологія (від греч. gnosis – знання, пізнання), оформилася разом з виникненням філософії як її фундаментальний розділ. Вона досліджує теорію людського пізнання, форми і закономірностi переходу від поверхневого уявлення про речі до збагнення їх суті, а в зв’язку з цим розглядає питання про шляхи досягнення істини, про її критерії. Але людина не могла б пізнати істинне як істинне, якби не робила помилок, і тому теорія пізнання також досліджує і те, як людина впадає в помилку і яким чином долає її. Нарешті, самим смисловим питанням для всієї гносеології було і залишається питання про те, яке практичне значення має достовірне знання про світ, про саму людину, про людське суспільство. Всі ці численні питання, а також і ті, які породжуються в області інших наук і суспільної практики, сприяють оформленню обширної проблематики теорії пізнання, яка в своїй сукупності і може дати відповідь на питання, що є знання. Знання суті речей дозволяє людині використати їх у відповідності зі своїми потребами і інтересами, переробляти те, що є, і створювати нове. Знати, отже, і означає в самому широкому значенні володіти і уміти. Знання є зв’язуюча нитка між природою, людським духом і практичною діяльністю.
Всяка практична діяльність, всяке реальне перетворення готівково даної природної, соціальної діяльності і самих людей і відносин між ними обов’язково передбачає роботу свідомості, ідеальних планів діяльності. Практика, таким чином, завжди опосредкована свідомістю, ідеально знаходитися з нею в органічній єдності. Однак ведучою ланкою цієї єдності є реальне перетворення дійсності. У процесі такого перетворення подолання труднощів змінюється, удосконалюється, розвивається ідеальний план діяльності.
Знання, що є результатом пізнавальної діяльності людини, може бути науково зрозуміле лише як основа ідеального плану діяльності. Розуміння знання як основи ідеального плану практично перетворюючої діяльності є початковим принципом гносеології, що дозволяє розкривати суть єдності пізнання і дійсності.
 
2. Суб’єкт і об'єкт пізнання
 
Теорія пізнання досліджує різні сторони, закономірності і принципи пізнавальної діяльності людини. На питання, що таке пізнання, можна відповісти так: це сукупність процесів, завдяки яким людина, отримує, переробляє і використовує знання про світ і саму себе. Будь-яка пізнавальна активність зрештою направлена на задоволення матеріальних і духовних потреб людей, що історично формуються, і в своїй суті нерозривно пов’язана з доцільною практичною діяльністю.
Ті конкретні речі, явища або процеси, на які безпосередньо направлена пізнавальна активність людей, прийнято називати об’єктом пізнання. Той, хто здійснює пізнавальну діяльність, називається суб’єктом пізнання. Суб’єктом пізнання можуть виступати окремий індивід, соціальна група, суспільство загалом. Звідси пізнання є специфічна взаємодія між суб’єктом і об’єктом, особливий тип відносин – пізнавальний. Відношення пізнавального процесу включає в себе три члени: суб’єкт, об’єкт і зміст пізнання – знання. 
Суб’єкт не є тільки система, що зберігає і переробляє інформацію (подібно будь-якій живій системі). Суб’єкт – це передусім суспільно-історична істота, наділена свідомістю, здатна до цiлеполагаючої, предметної, творче перетворюючої діяльності. З цієї точки зору суб’єкт пізнання, взятий у всій повноті своїх соціальних визначень і духовно-практичних характеристик, – це не тільки окрема людина, але і соціальна група, клас, суспільство в певну історичну епоху.
Реально діючий в суспільстві суб’єкт пізнання зовсім не є деяка “чиста дошка” (tabula rasa), на якій природа і суспільство пишуть свої письмена. Суб’єкт – це і сукупність готівкових знань, якими він володіє, це і матеріальні засоби дослідження, це і філософські, світоглядні установки вченого і т.д. Другимі словами, інформаційно-теоретичний спосіб освоєння реальності формується культурою тієї або іншої історичної епохи. Це означає, що суб’єкт виробляє в своїй свідомості ті або інші образи, абстракції, гіпотези, теорії не “один на один з природою”, а на базі універсальних схем діяльності,
Фото Капча