Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Пізнання як відображення дійсності

Предмет: 
Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
64
Мова: 
Українська
Оцінка: 

зв’язків, ознак і відмінностей, форм і явищ Вони пов’язані з початковим рівнем пізнання живим спогляданням, сприйняттям, уявленням, розпізнаванням, початковою формою класифікації відмінностей.

Теоретичні методи, що включають логічні операції мислення, філософські, загальнонаукові і значна частина спеціальних методів, мають своїм об’єктом суть, внутрішні закономірності явищ, що спостерігаються, що відтворюють предмети з боку об’єктивної логіки, тенденції їх розвитку.
Єдність емпіричних і теоретичних методів пізнання витікає з принципової єдності матеріальних об’єктів, матеріальної єдності світу. На всіх рівнях своєї організації кожний об’єкт виявляє єдність перервності і безперервності, елементного складу і цілісності, явища і сутностей і т.д. Діалектико-матеріалістична методологія наукового пізнання вимагає тому не фрагментарності, а діалектичної цілісності у відтворенні об’єкта. Цим зумовлюється також необхідність діалектичного синтезу емпіричного і теоретичного знання, подолання емпіризму, що виражається, з однієї сторони, в ігноруванні теорії, несміливості вчених перед узагальненнями накопичених фактів і тим самим виходом на новий рівень знання, а з іншої – в абстрактному теоретизуванні.
По своєму джерелу методи наукового пізнання є відображенням об’єктивних законів. У цьому складається їх об’єктивний зміст і основа, що підтверджується всім ходом розвитку суспільної практики. Але методи виражають і способи ставити і вирішувати проблеми, виходячи з потреб і практичного досвіду людства.
 
6. Істина і її критерії
 
Мета пізнання – досягнення істини. Але пізнання – складний, суперечливий процес, не вільний від помилок. Що таке істина і що така помилка? Які критерії, що дозволяють пересвідчитися в істинності досягнутих знань, як відрізнити істину від помилок?
Концепція, що розглядає істину як відповідність знань дійсності, склалася в Стародавній Греції. “… Не тому ти блідий, що ми правильно вважаємо тебе блідим, – писав Арістотель в “Метафізиці”, – а, навпаки, саме тому, що ти блідий, ми, що затверджуємо це, говоримо правду”1. 
Ця концепція, визнана класичною, приймається більшістю філософів. Відмінність між ними складається в розумінні дійсності. Для Берклі і Маха дійсність – це комбінація (комплекси) відчуттів, для Платона – незмінні надлюдські ідеї, для Гегеля – світовий розум, що розвивається. У матеріалістичних вченнях дійсність розглядається як об’єктивна реальність, існуюча поза людиною і незалежно від нього. При такому розумінні істина – це адекватне відображення об’єктивної реальності суб’єктом, що пізнає. 
Для правильного розуміння істини важливо підкреслити наступне. Істина не існує сама по собі, незалежно від знання. Це характеристика знання, яке може бути істинним або неістинним, відповідати об’єкту або не відповідати йому. Тому, вживаючи поняття “істина”, потрібно мати на увазі істинне знання, виражене в поняттях, думках, теоріях і інших його формах.
Пізнання не вільне від помилок, під якими потрібно розуміти невідповідність знань дійсності, неадекватне відображення об’єкта в свідомості суб’єкта. Помилки виникають внаслідок різних суб’єктивних і об’єктивних причин: поспішних узагальнень, одностороннього сприйняття об’єкта, тлумачення вірогідних знань як достовірних, упереджень, недосконалості пізнавальних засобів і т.п.
Об’єктивне і суб’єктивне в істині. Класичне визначення істини не розкриває її змісту, що являє собою єдність об’єктивного і суб’єктивного, абсолютного і відносного, абстрактного і конкретного.
Істина – гносеологічна категорія, вона характеризує не предмет, а знання про предмет. Реальний предмет розглядається як істинний або неістинний лише в об’єктивному ідеалізмі: щось істинне, якщо воно відповідає своїй ідеї. Якщо ж істину розуміти як відповідність знання про об’єкт реальному об’єкту, то вважати предмет істинним або неістинним немає підстав. Об’єкт існує сам по собі, він байдужий до істини.
Істина формується внаслідок взаємодії суб’єкта і об’єкта пізнання і тому являє собою єдність суб’єктивного і об’єктивного. Об’єктивність істини зумовлена реально існуючим об’єктом, адекватне відображення якого визначає об’єктивне знання про нього. Об’єктивність знання (об’єктивна істина) – це зміст знань, який визначається об’єктом і не залежить від суб’єкта пізнання. Наприклад, думка “Земля – планета Сонячної системи” за своїм змістом об’єктивно істинно, вона виражає явище, існуюче незалежне від суб’єкта. Визнавати об’єктивну реальність, – значить визнавати об’єктивну істину.
Разом з тим за формою, за способом існування істина суб’єктивна. Як характеристика знання вона поза людською свідомістю не існує. Приведена думка містить об’єктивне знання, але сама думка – форма мислення, існуюча в свідомості суб’єкта. Крім того, в зміст знання неминуче привноситься суб’єктивний момент, зумовлений особливостями суб’єкта, що пізнає, а також рівнем досягнутого знання, застосуванням пізнавальних процедур і т.д.
Таким чином, істина містить в собі обидва моменти – і об’єктивне і суб’єктивне, представляє їх єдність.
Абсолютне і відносне в істині. Оскільки знання безперервно змінюються, розвиваються, абсолютних істин немає, будь-яка істина відносна. Така позиція релятивізму. Догматично мислячі філософи, навпаки, заперечують існування відносних істин на тій основі, що відносне знання не можна вважати істинним. Істинним може бути тільки абсолютне знання.
Очевидно і ту, і іншу позицію потрібно визнати односторонньою, заснованою на зіставленні абсолютного і відносного знання.
Проблема абсолютного і відносного в істині заснована на розумінні істини як процесу. Істина не є карбована монета, яка може бути дана в готовому вигляді і в такому ж вигляді схована в кишеню, помічає Гегель. Пізнання розвивається, уточнюючи і поповнюючи знання, долаючи помилки, воно рухається від істин відносних до істин абсолютних.
Відносна істина, або точніше відносне в істинному знанні – це правильне
Фото Капча