Пізнання як відображення дійсності

Як випливає з сказаного, матеріальне виробництва складає певну сторону або різновид суспільного виробництва, безпосередньо пов’язану із задоволенням первинних, матеріальних потреб суспільної людини, з задоволенням потреби в збереженні і розвитку самої соціальності, основу якої складають виробничі відносини, а також потреби самоздійснення індивіда.

Іншими формами суспільного виробництва виступають духовне і власне соціальне виробництво. Духовне виробництво називається так не просто тому, що його результатом є ідеї, уявлення, ідеологічні ілюзії і т.д., а тому, що воно творить продукт, причому завжди в тій або іншій матеріальній оболонці (мова, науковий або художній текст, живопис, архітектура) і що задовольняє певну духовну потребу. І матеріальне, і духовне виробництва суть два різних способи, якими виражається і розвивається суспільний характер виробництва як виробництва суспільних індивідів. Соціальне виробництво є процес свідомого, планомірного перетворення суспільних і передусім виробничих відносин і відповідних ним інститутів – державних, економічних, політичних, правових і т.д.

Особливі різновиди виробництва складають сфери обслуговування, виховання, охорони здоров’я, транспорту, зв’язку, житлового будівництва і інш., тобто те, що економісти відносять звичайно до невиробничої сфери і що, мабуть, більше усього постраждало від “технократичних перекосів” в житті нашого суспільства.

Всі види суспільного виробництва взаємопов’язані, тобто взаємодіють один з одним, взаємопроникають, передбачають і підкоряються загальним законам їх зв’язку і розвитку. Найважливішим серед них є закон зростання потреб, який виявляє себе в формі суперечності між новою потребою і колишнім способом її задоволення. У цьому значенні ті або інші галузі суспільного виробництва суть різні способи задоволення відповідних суспільних потреб. Разом з тим суспільне виробництва вважає і розвиває їх, доставляючи необхідний матеріал і засоби. Таким чином, без потреби немає виробництва, інакше воно було б некорисним. І навпаки, без виробництва немає потреби, хоч би це виробництво знаходилося лише в можливості або на стадії становлення.

Обгрунтування основоположної ролі матеріального виробництва в суспільному житті через аналіз його соціальної суті, а також місця і ролі в системі суспільного виробництва було б неповним без дослідження структури і механізму розвитку самої цієї основи. У методологічному відношенні освітлення даного питання передбачає перехід від загального до конкретно-історичного рівня аналізу.

У процесі матеріального виробництва треба розрізняти; що виробляється і як виробляється. Якщо перше обумовлює різноманіття його змісту (сфери, види, галузі), то друге виражає зрештою спосіб, які люди в кожну конкретно-історичну епоху виробляють матеріальні блага. Саме для відповіді на дане питання К. Маркс вводить нову категорію-спосіб виробництва матеріальних благ, а також досліджує діалектику основних структурних елементів останнього: продуктивних сил (ПС) і виробничих відносин (ВВ).

У самому загальному вигляді спосіб виробництва (СП) характеризує внутрішню, стійку, загальну і необхідну форму зв’язку його суспільного суб’єкта з природою як об’єктом. Але поки це визначення нам ще мало що дає, тому обмежимося констатацією, що спосіб виробництва – це єдність двох його взаємопов’язаних продуктивних сил і виробничих відносин. Розкриємо зміст кожної з них:

1. Продуктивні сили (ПС) – це єдність, що вібрали людський труд і створених суспільством засобів виробництва і людей, що приводять їх в рушення і здійснюючі виробництво матеріальні блага. Отже, структура ПС:

 

Потрібно відразу зазначити, що головна сторона ПС – це людина. Вона і створює засоби виробництва і застосовує їх. Цим зумовлене постійне зростання ролі суб’єктивного фактора (людини). Тут треба трактувати РС расширено, включаючи туди як безпосередньо робітників, так і людей розумової праці, технічну і наукову інтелігенцію.

Засоби виробництва являють собою єдність предметів праці і засобів праці, знарядь праці, опосередковані процесом виробництва.

Предмети праці – це все те, що береться людиною і зазнає обробки (вода, цілинна земля, поклади корисних копалин і т.д.).

Засоби праці – це сукупність знарядь праці (машини, станки, обладнання) і умов виробництва (земля, будови, дороги, зв’язок і інфраструктура).

Знаряддя праці – це все те, стоїть між людиною і предметом праці в процесі виробництва (це головний активний елемент засобів виробництва).

Умови виробництва – це природні чинники, природні якості самих людей (чисельність, щільність, вікова структура).

Особливість сучасного етапу полягає в тому, що наука і управлінська діяльність на базі досягнень наук перетворюються в безпосередню продуктивну силу. Це виявляється тому, що:

а) наука прогнозує перспективи виробництва;

б) наука створює довершену техніку і технологію;

в) наука підвищує рівень підготовки кадрів;

г) наука безпосередньо займається виробництвом.

Важливо підкреслити, що всі елементи продуктивних сил (ПС) знаходять свій вміст тільки в процесі виробництва.

По характеру продуктивні сили можуть бути індивідуальними (наприклад швейна машинка індивідуала-кравця) і колективними (в переважній більшості сучасні продуктивні сили). Щоб виробляти, люди вступають в певні зв’язки і відносини. Ці відносини в процесі виробництва складають виробничі відносини – другу сторону способу виробництва.

Виробничі відносини (ВВ) (друга сторона способу виробництва) – це система відносин між людьми, що складаються в процесі виробництва матеріальних благ. “…Загальний результат, до якого я прийшов… може бути стисло сформульований таким чином. У