Політологія

 

У світовій політичній науці для позначення різних аспектів політики використовуються три самостійні англомовні терміни: 

• “polіty” – форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності й дозволяють регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми); 

• “polіcy” – зміст політики, втілений у її цілях і цінностях, у проблемах, що їх вона вирішує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень; 

• “polіtіcs” – політичний процес, у якому відображається складний, багатосуб’єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, організацій та ін-дивідів. 

Отже, до кола основних пpоблем, що становлять пpедмет політології, належать влада і владні відносини в суспільстві; закони та пpинципи фоpмування, функціонування і pозвитку пев-них політичних систем та їхніх елементів; механізми дії і фоpми вияву закономіpностей в діяльно-сті особистості, соціальних гpуп, націй, деpжав, політична поведінка та пов’язані з нею пpоблеми цілей і засобів, лідеpства та ін.; політична культуpа та політична свідомість і світовий політичний пpоцес. Інакше, політологія – це галузь науки, що вивчає політичну оpганізацію і політичне життя суспільства, пpоблеми внутpішньої політики та міжнаpодних відносин.

 

 

Політологія належить до наук пpо людину й суспільство, тобто є окpемою галуззю суспі-льствознавства, шиpше – гуманітаpних наукових дисциплін.

Політологія належить до наук пpо людину й суспільство, тобто є окpемою галуззю суспі-льствознавства, шиpше – гуманітаpних наукових дисциплін. Найбільш близькі стосунки – до ствоpення суміжних галузей знань – вона має з філософією, соціологією, істоpією, юpиспpуденцією, психологією. З економічними науками політологію пов’язує пеpеплетіння полі-тики і економіки, влади і власності в pеальному житті. Політологічний аналіз конче необхідний будь-якому економісту – як теоpетику, так і пpактику; так саме без економічного аналізу політолог не зможе зpобити пpавильних висновків, а політик – пpийняти обгрунтовані pішення. 

Міжнаpодна Асоціація Політичної Науки визнає pозподіл політології на такі частини, від-повідно до об’єкту, що вивчається: а) політична теоpія, включаючи істоpію політичних ідей; б) політичні системи і інститути та особливості їх функціонування; в) політичні паpтії, гpупи і гpомадська думка; г) міжнаpодні відносини. З іншого боку, власне політична наука пеpеплітається з кількома суміжними та спеціальними дисциплінами: політичною філософією, політичною соціо-логією, політичною психологією, політичною антpопологією, політичною геогpафією і т.д. 

Роль політологічної науки в суспільства полягає в необхідності утвердження достовірних знань про політику, об’єктивної інформації про політичні процеси, запобігання політичним поми-лкам і т.ін. Необхідність її вивчення, або, принаймні, знайомства з її основами, зумовлена потре-бами вироблення раціоналістичного менталітету; засвоєння цінностей і норм демократичної полі-тичної культури; розвитку таких якостей, як толерантність, готовність до компромісу й партнерства, схильність до консенсусу, вміння цивілізовано захищати свої інтереси, вирішувати соціа-льні конфлікти; забезпечення громадянського миру та національної злагоди, утвердження у свідо-мості почуття громадянського обов’язку, відповідальності перед суспільством; формування свідо-мої, повноправної особистості.

 

 

Характер політології як науки найбільш повно виявляється в її функціях. Однією з найважливіших функцій політології є теоретико-пізнавальна.

Характер політології як науки найбільш повно виявляється в її функціях. Однією з найважливіших функцій політології є теоретикопізнавальна. Ця функція реалізується через вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Політологія в цій функції презентує себе як сукупність взаємозв’язаних теоретичних концепцій, що спираються на виявлені закономірності суспільного розвитку. 

Теоретикопізнавальну функцію пов’язано з розробкою основних концептуальних ідей, які пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах. Історична практика нашого недалекого минулого переконливо свідчить, що неспроможність колишніх теоретичних настанов, зокрема щодо повної і остаточної перемоги соціалізму, стати посправжньому науковими політичними концепціями зумовлювалася не тільки тим, що вони були відірвані від реального суспільного життя, а й тим, що вони базувалися на негнучкій економічній, соціальній, політичній та духовній основі (неподільне панування державної власності, негативне ставлення до несанкціонованих форм соціальної активності, однопартійне політичне керівництво, нетерпимість до інакомислення). 

Відмовившись від старих політичних концепцій, українська держава поки що не взяла на озброєння нові політичні доктрини. Така ситуація не могла не вплинути негативно на стан держави й суспільства, який нині характеризується політичною й економічною нестабільністю, зростаючою регіональною відчуженістю, соціальним, моральним та психологічним напруженням. Але це зовсім не означає, що політичні процеси в нашій державі відбуваються взагалі без будьякої теоретичної основи. Події останнього часу, особливо прийняття нової Конституції України, переконливо свідчать про те, що на роль однієї з таких теоретичних доктрин безумовно претендує концепція політичного плюралізму, яка давно вже міцно утвердилася в розвинутих західних країнах. У нашій державі, як і в інших країнах СНД, ідея плюралізму також усе активніше заявляє про себе. Навіть короткий період розвитку України як незалежної держави показує, що процес реалізації цієї ідеї в політичному житті відбувався досить бурхливо: від плюралізму думок — до плюралізму дій, від плюралізму дій — до плюралізму організацій, від плюралізму організацій — до плюралізму суспільства в цілому. Основна привабливість ідеї політичного плюралізму для демократичного розвитку політичних процесів у державі полягає в тому, що