Політологія

Розглянемо тепер, як розмістилися ці дисципліни в неосяжному просторі політичного життя. Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку та компонент людської цивілізації; соціологію цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу, наприклад, питання взаємодії підсистем власності та духовної культури зі сферою владних відносин; правознавство досліджує «прикордонну» сферу правових і державних норм та інститутів; історію цікавлять питання послідовнохронологічного збирання й описування емпіричних фактів щодо розвитку політичних інститутів та ідей, а психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Можна говорити і про цілий комплекс наук, що вивчають політику й виникли на межі власне політологічних та інших суспільствознавчих знань: політичну філософію, політичну соціологію, політичну історію, теорію держави і права, політичну психологію тощо. Разом з такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко і біополітологія, цей комплекс знань створює політичну науку, або політологію в широкому розумінні. 

Поряд з нею існує й політологія у вузькому її значенні — як загальна теорія політики, що становить «душу й серце» політичної науки. Політологію (загальну теорію політики) відрізняє від інших політичних наук те, що вона не торкається окремих аспектів політики і не вивчає політику поряд з іншими, неполітичними об’єктами. Специфіка теорії політики полягає в тому, що вона, поперше, спеціально досліджує політику як цілісний об’єкт і, подруге, за головний предмет бере групу внутрішніх, іманентно властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин. 

Проте єдиного погляду на цю проблему немає. Більше того, існує багато різних визначень науки про політику. Наприклад, західний політолог М. Гравітц пише: «… політичну науку можна визначити як вивчення того, як люди використовують інститути, що регулюють їхнє спільне життя» і як «вивчення ідей, котрі приводять у рух людей» [6]. Американський політолог Г. Лас¬суелл робить висновок: «Політична наука — емпірична дисципліна, зайнята вивченням формування й адаптації влади й дослідженням політичних дій, що стосуються сталих владних структур» [7]. А не менш відомий іспанський політолог Л. С. Саністебан пише, що «… предметом політології як наукової дисципліни є 

дослідження структури й функціонування політичних систем» [8]. 

Отже, як загальне визначення предмета політології, можна було б запропонувати таке: політологія у вужчому розумінні (загальна теорія політики) вивчає специфічну групу закономірностей відносин соціальних суб’єктів з приводу влади. 

Вихідний теоретичний матеріал пізнання будьякої науки становлять категорії — найбільш загальні фундаментальні поняття науки, що відбивають найсуттєвіші риси її предмета. Категорії розкривають або необхідні зв’язки, вузлові пункти науки, або найсуттєвіші елементи її структури. Як порівняти з іншими суспільними науками, що досліджують проблеми політичного життя, категорії політології мають конкретніший характер. Так, наприклад, проблема свідомості в соціології досліджується як проблема групової свідомості, у теорії держави і права — як проблема правової свідомості, а в політології — як проблема політичної свідомості. Проблема культури як філософська категорія в соціології виявляється як культура тієї чи іншої соціальної спільності, у правознавстві — як правова культура, а в політології — як політична культура з усіма характерними особливостями. 

Поряд з філософськими та соціологічними категоріями в політології використовуються й поняття інших гуманітарних наук, наприклад політичний устрій, політичний статус, політична норма, політична етика, політична психологія тощо, а також поняття, які характеризують конкретні сторони та процеси політичного життя суспільства і особистості. До них належать: «політична діяльність», «політична активність», «політична поведінка», «електоральна поведінка», «політичне рішення», «політичні цінності», «політичне лідерство», «політична роль» тощо. 

Водночас політологія як комплексна й самостійна галузь су 

спільних наук не тільки переводить загальні філософські, соціологічні та інші наукові поняття у політичну сферу. Предметом політології є аналіз сутності політики як цілісного суспільного явища: вияв на макро та мікрорівні її необхідних структурних елементів, внутрішніх та зовнішніх зв’язків та відносин; визначення основних тенденцій і закономірностей, що діють у різних суспільнополітичних системах; розробка об’єктивних критеріїв соціального виміру політики [9]. 

Політика в суспільному житті виступає як своєрідна форма теоретичної і практичної діяльності класів, націй, соціальних груп та індивідів, головною метою діяльності яких є завоювання, утримання та використання політичної влади. Ось чому, на нашу думку, категорія «політична влада» є центральною категорією політології й політики як сфери діяльності. З цього приводу видатний український політолог В. Липинський зазначав, що мета політики — не сам рух, а реалізація політичних прагнень, що породжують його. Без застосування та реалізації влади навіть найліпші прагнення і найблискучіші ідеї не можуть бути втілені в життя і залишатимуться лише ідеями. Ось чому саме влада дає ключ до розуміння політики, політичних інститутів, політичної системи та інших політичних процесів. Тільки зрозумівши суть влади, її визначальні риси, можна виділити політику й політичні відносини з усієї сфери суспільних відносин. 

На сучасному етапі особливої ваги набувають теоретичні дослідження законів політичного розвитку. У політичній літературі зараз трапляється велика кількість понять, що іменуються «законами». У деяких випадках застосовується обережніше визначення — «закономірність». Слід підкреслити, що тільки цілком під 

тверджений закон суспільнополітичного розвитку може й має бути опорою для оцінки ситуації, а тим більше для її прогнозування. Звичайно, у політиці саме тільки знання навіть найбільш точних законів не дає повного уявлення про реальну