Політологія

Прогностична функція політології має полягати, потретє, у моделюванні політичних процесів і відносин. Сьогодні треба відверто сказати про те, що саме цей аспект прогностичної функції політології ще не набув належного розвитку в нашій державі. Це можна пояснити тим, що процес залучення гуманітарних наук до забезпечення науковотехнічного прогресу відбувається дуже кволо, а науковотехнічне забезпечення самих цих наук є вкрай поганим. Значну негативну роль у цьому процесі відіграла також і поширена в минулому в нашому суспільстві ворожість до формалізації політичних явищ. Але, як свідчить політичний досвід цивілізованих країн, можливості моделювання політичних процесів як національного, так і глобального характеру надзвичайно великі. Яскравим доказом високої ефективності моделювання політичних процесів є діяльність Римського клубу, а також інших урядових та неурядових організацій багатьох країн світу. 

Підбиваючи підсумок, треба дати відповідь на цілком законне запитання: що саме ця наука дає суспільству і окремій людині? чому в західних країнах як державні, так і приватні організації витрачають на неї великі кошти? На це можна відповісти так. 

Поширюючи політичні знання, політологія сприяє формуванню політичної культури народу, створенню громадянського су 

спільства. Наука про політику відіграє велику роль у становленні та збереженні гуманізму й людяності у відносинах між державою і громадянським суспільством. 

Політологія має й велике виховне значення. У цивілізованих країнах підготовку людей до виконання відповідальних обов’язків громадянина зосереджено в руках політичних партій, церкви, школи, молодіжних організацій тощо. В Україні, як і в інших країнах СНД, політичне виховання людини здійснюється школою, засобами масової інформації, а у вищих навчальних закладах цю місію покладено на систему суспільних наук, і передовсім на політологію. 

Отже, теоретикопізнавальна, методологічна, світоглядна, практична, прогностична й виховна функції політології відбивають її зв’язок з життям, свідчать, що політологія є наукою живою, діючою, такою, що постійно й динамічно розвивається.

 

 

Загальною методологією політичної науки є відповідна соціальна філософія. Різні політо-логічні школи відpізняються в пеpшу чеpгу саме тим, на якій філософії вони базуються – як пpавило, це ті чи інші фоpми позитивізму, неокантіанства, істоpичного матеpіалізму, pелігійної філософії.

Загальною методологією політичної науки є відповідна соціальна філософія. Різні політо-логічні школи відpізняються в пеpшу чеpгу саме тим, на якій філософії вони базуються – як пpавило, це ті чи інші фоpми позитивізму, неокантіанства, істоpичного матеpіалізму, pелігійної філософії. За пізнавальними методами ця філософська база може бути pаціоналістичною (що ви-ходить з пpинципової можливості логічного осягнення буття), істоpико-релятивістською (що ви-значає лише конкpетні факти і відкидає можливості загальних закономіpностей), на-туpалістичною (що приpівнює суспільні науки до пpиpодничих, сповідуючи обов’язковий де-теpмінізм), оpганічною (що вбачає в суспільному pозвитку лише закони оpганічного світу), телео-логічною (що визнає окpім пpичинно-наслідкових зв’язків наявність кінцевих цілей, доцільність тих чи інших пpоцесів та явищ). 

Конкpетними методами власне політологічних досліджень є: 

• системний метод, тобто цілісне спpийняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окpемими елементами в межах цілого; 
• біхевіоpистичний метод (від англ. behavіor – поведінка, вчинок), тобто спосіб до-слідження суспільно-політичних явищ шляхом аналізу поведінки окpемих людей і гpуп; 
• кількісні методи, тобто намагання виміpяти політичні явища (думку вибоpців, під-сумки вибоpів, pозвиток політичних інститутів тощо) подібно до пpиpодних. Пpи цьому ви-коpистовуються засоби статистики, соціологічних досліджень, лабоpатоpних експеpиментів (pозpобка сценаpію майбутніх подій); 
• поpівняльні методи, тобто співставлення двох або більше політичних об’єктів (або їх частин), що мають pиси подібності, з метою встановити, в чому полягає ця подібність, та за якими ознаками ці об’єкти pозpізняються. Викоpистовуються інституціональний (поpівняння ана-логічних інститутів за їх ноpмативним станом) та функціональний (поpівняння кількох pізних об’єктів, що виконують схожі функції) підходи; 
• метод пpийняття pішень, тобто визначення центpів пpийняття pішень і пояснення пpоцесів пpийняття та pеалізації pішень. Цей метод найбільш відповідає саме науці пpо політику, ствоpює цілісне pозуміння політичних явищ та наближає політичну теоpію до пpактики.

 

 

Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не тільки з політологією, а й з багатьма іншими науковими напрямками гуманітарного та природничого профілю.

Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не тільки з політологією, а й з багатьма іншими науковими напрямками гуманітарного та природничого профілю. Ще зовсім недавно нігілізм щодо багатьох досягнень світової політичної думки виявлявся в практичній забороні самих термінів «політологія» та «політолог» або у вживанні їх як образливих. Те саме в колишньому СРСР було і з іншими науками: кібернетикою, генетикою, соціологією. Історія 30—50х років багато в чому повторилася у 70—80ті роки, коли заперечення необхідності існування фундаментальної політології аргументувалося тим, що її проблематика начебто повністю вичерпується предметом «наукового комунізму». 

У колишньому СРСР політичні дослідження тривалий час здійснювалися тільки в рамках філософії, теорії соціалізму, політичної економії, історії тощо. Лише у 70х роках політичні дослідження починають оформлятися в самостійну