Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Політична думка середньовіччя, часів Відродження та нового часу

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Політична думка середніх віків і епохи Відродження
2. Просвітництво
3. Політичні теорії нової доби
 
Епоха середньовіччя припадає на V-XVII століття. На протязі значного періоду політичні погляди активно розвивалися та зміцнювалися. Три великі етапи включає у себе ця еволюція:
1) ранньофеодальний (кінець V – середина ХІ ст.) на цьому етапі спочатку організовуються у великі, але слабко інтегровані монархії, але потім розпадаються на окремі політичні утворення;
2) етап розвитку феодального ладу (середини ХІ – кінець ХV ст.). Для нього характерні централізовані станово-представницькі монархії;
3) етап пізнього Середньовіччя (кінець XV – початок ХVII ст.). державність характеризується переважно абсолютними монархіями.
Глибокий відбиток на розвитку політичної думки наклали християнство та римо-католицька церква. Впродовж цієї епохи Середньовіччя йшла жорстка боротьба між панством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада (організація) повинна бути пріоритетною: духовна (церква) чи світська (держава). За домінування церковної влади виступали Фома Аквінський, Августин, а за пріорі те світської – М. Падуанський, В. Оккам, А. Данте.
Філософ і психолог Фома Аквінський запозичив у Аристотеля ідею про людину, як “істоту політичну”, а також думку про те, що держава, як ціле, логічно випереджує індивідів, що її складають, й благо держави є важливіше за благо її громадян. Держава є необхідною; на її чолі стоїть світська влада, але вона є вторинною, бо всі види влади на землі є від Бога.
Головним завдання державної влади є сприяння державному благу, збереженню миру і справедливості у суспільстві. Народ має право скинути владу несправедливого та жорстокого монарха, якщо він посягає на права церкви. Найкращою формою правління Фома Аквінський вважав монархію, зокрема такий її різновид, як монархія політична, у якій влада правителів залежить від закону та не виходить за його рамки.
Італійський мислитель, політичний діяч Марсилій Падуанський сформував свою доктрину у праці “Захисник миру” (1324). Він заперечував претензії Папи на владу над світом, бо суперечило Святому Письму, за яким влада духовна мала бути відділена від світської.
Марсилій Падуанський відстоював тезу, що джерелом будь-якої влади (як духовної, так і світської) є народ. Народ є носієм суверенітету та верховним законодавцем. Але народ у розумінні Марсилія Падуанського – це не усе населення, а лише його найдостойніша частина. Усе суспільство мислитель ділив на вищу категорію (військові, священики, чиновники), яка дбає про загальне благо, та нижчу категорію (торговці, землероби, ремісники), яка дбає лише про свої приватні інтереси. Марсилій Падуанський одним із перших почав проводити чітке розмежування законодавчої та виконавчої влади. Він витупав за вірність монарха та державних посадових осіб.
Держава для М. Падуанського – це світський інститут, який розвивається за власними законами. Держава виросла із сім’ї, як найпростішого елементу людської асоціації. З появою держави Марсилій Падуанський пов’язує появу політичної влади. Держава, на його думку, є досконалою, якщо вона добре управляється, має хороші закони, а також виконує функції, що забезпечують підтримку миру.
Саме Падуанському належить трактування миру, як засобу досягнення “громадянського щастя”. Досягається мир тоді, коли кожен у державі отримує можливість безперешкодно займатися своєю діяльністю, а усі органи держави функціонують узгоджено. М. Падуанський був проти підпорядкування політики засадам релігії та моралі. У цьому його творчість свідчить про рішучий розрив із біологічною традицією у поглядах на державно-правові явища.
Термін “Відродження” на початку означав відновлення у культурі видатних досягнень античної цивілізації, втрачених в епоху Середньовіччя. Згодом це поняття починає використовуватися на позначення усього комплексу змін, які відбулися в Європі. Серед цих змін формування національної державності, краща римсько-католицька церква, формування гуманістичної системи цінностей. Ця епоха припадає на середину XIV – початок XVIII ст. і характеризується постановкою у центр уваги людини з її потребами та поглядами. Підставою для цього були економічні, духовні та інші чинники, зокрема, зростання авторитету науки, падіння впливу церкви, Реформація, крах схоластичної системи, поширення раціоналізму.
Для епохи Відродження характерний гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономії особистості. Мислителі Відродження вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, а виключно її активністю, доблестю, благородством. Головними чеснотами особи стають громадянський обов’язок, безкорисливе служіння загальній справі. Ідеалом вважалась держава з республіканським устроєм, яка спиралась на принцип рівності та справедливості, гарантією яких мало бути прийняття та дотримання законів, зміст яких гармоніював із єством людини.
Політична думка епохи Відродження у своєму розвитку пройшла три етапи:
1) гуманістичний або антропоцентричний (середина XIV – середина XV ст.). характеризується інтерес до людини у її стосунках зі світом;
2) неоплатонічний (середина XV – перша третина XVІ ст.). Відзначається постановкою проблеми соціального буття;
3) натуралістичний (середина XVI – початок XVII ст.). На цьому етапи закони природи намагаються застосовувати до пізнання соціальної дійсності.
Реформація – антифеодальний і антикатолицький рух в І половині XV ст., який заключав початок протестантизму. Реформація означала рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути. Якщо для Відродження головним було визнання людської гідності, то провідною тенденцією Реформації було прагнення відновити чистоту християнської релігії. Для Реформації
Фото Капча