Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Політична думка середньовіччя, часів Відродження та нового часу

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

який виник у другій половині XVIIІ ст. у Франції. Його мета полягала у критиці основ феодальної ідеології, релігійних забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободу наукової та філософської думки.

Одним із перших французьких просвітників був Ш. -Л. Монтеск’є. Його політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про причини величі і падіння римлян” (1734), “Про дух законів”, (1748). Ш. -Л. Монтеск’є виділяв три форми правління: республіку, монархію, деспотизм.
У праці “Про дух законів”, розглядаючи закони, юридичні й політичні системи різних країн, Монтеск’є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, виникають не за волею Бога й не за бажанням людини. Вони мають розумну підставу. Їхня причина в навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або в зв’язку з іншими законами. “Закони в найширшому розумінні є необхідними зв’язками, що випливають із природи речей”. Розробка проблем сукупності факторів, які розуміють “дух законів”, або “образ правління”, поставила його в ряд видатних засновників політичної науки. По -перше, Монтеск’є розглядав державу як структуру, певну реальну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої є законодавство. Відтак обґрунтовується поняття соціальної структури. Він робить висновок, що соціальні факти об’єктивно зв’язані. А це давало можливість створити політичну науку й розглянути суспільство так, як фізичне тіло.
По-друге, досягнення Монтеск’є, який спирався на погляди своїх представників, є його теорія поділу влади. Верховенство права може бути забезпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну. Мислитель дав одне із класичних визначень поняття “свобода” – це право “робити все, що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.
Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філософ Ж. -Ж. Руссо, погляди якого вкладені в працях “Судження про вічний мир”, “Проект конституції для Корсики” (1782 р.), “Про суспільний договір, або Принципи політичного права” (1762).
Джерелом протиріч цивілізації Ж. -Ж. Руссо визнав соціальну нерівність, зумовлену нерівністю майновою. У праці “Про суспільний договір” Руссо доводив, що єдиною корективом до історичної нині соціальної нерівності – нерівності майнової та нерівності обов’язків – можуть і повинні бути свобода та безумовна рівність юридичних прав. Цю ідею, в якій виявився буржуазний характер соціології Руссо, пізніше високо цінували діячі Французької революції, передусім якобінці. Основу політичного життя суспільства Ж. -Ж. Руссо вбачав у суверенності волі народу і її неподільності, відмежовувався від принципу розподілу влади на законодавчу ті виконавчу і запропонував систему постійно діючого в державі плебісциту стосовно всіх питань політичного життя.
Французький ідеолог і філософ К. А. Гельвецій обґрунтував ідеї політичної свободи, рівності усіх перед законом, свободи слова, друку, думки, совісті. Виникнення держави та законів він пов’язував із існуванням спільних інтересів. Держава, на думку Гельвеція, повинна захищати інтереси більшості, “щастя народу”. Його політичним ідеалом була федеративна республіка. Гельвецій першим висловлює ідею про те, що індивідуальний інтерес є джерелом будь-якої діяльності. Йому належить авторство концепції виховання як засобу переходу до розумного, справедливого суспільного ладу. (“Про людину, її розумові здібності та її виховання”).
Представник французького Просвітництва П. Гольбах розглядав суспільство як об’єднання людей для суспільної праці з метою взаємозабезпечення одне одному щасливого життя. Він вважав, що для того, аби політика була корисною, вона повинна засновувати свої принципи на природних законах. Суть суспільного договору полягає в тому, що суспільство приймає на себе обов’язки щодо людини, а людина бере на себе зобов’язання перед суспільством. Суспільство не може існувати без влади, яка є “правом керувати вчинками і скеровувати волю тих, кому забезпечуються засоби самозбереження і можливості щастя”. Гольбах виділяв такі форми правління, як монархію, аристократію, демократію, а ідеалом вважав поєднання позитивних рис усіх трьох форм у вигляді змішаної (обмеженої) монархії.
Політичні погляди родоначальника німецької класичної філософії І. Канта викладено в працях “До вічного миру”, “Метафізика звичаїв”. Він є одним із перших творців концепції правової держави. Держава, за І. Кантом, базувалась на принципі поділу влади на верховну, виконавчу та судову. “Верховною” він називає владу, яка продукує закони і належить “колективній волі народу”. Виконавча влада, за І. Кантом, має підпорядковуватися законодавчій. Основними видами політичного устрою, історичних видів влади були: автократія, аристократія, демократія.
Кант надавав перевагу першому виду. Його ідеалом є конституційна монархія. На думку І. Канта, благо і призначення держави полягає у досконалому праві, у найбільшій відповідності устрою та режиму влади принципами влади. Народ не має права на повстання, а лише на пасивний опір.
Німецький філософ і громадський діяч Й. Фітше підтримував концепцію природного права та суспільного договору. Він виступив проти деспотизму монархів, і вважав, що лише загальна воля народу є ядром законодавства і визначає межі впливу держави. Його політичні погляди викладені у працях “Промови до німецької нації”, “Основи природного права відповідно до принципів науковчення”, “Вимоги до правителів Європи повернути назад свободу думки, яку вони досі пригноблювали” та інше. Державу Й. Фітше розглядає як тимчасовий інститут, який є умовою та засобом забезпечення безпеки, організації виробництва, науки, освіти та виховання людей. Держава є злом і її має замінити моральність. Після зникнення держави, на думку Фітше, встановлюється природний стан людини, який відповідатиме її справжній природі та призначенню.
Політичні погляди німецького філософа Г. Гегеля викладені у працях “Енциклопедія філософських наук”, “Історія філософії”, “Філософії права”. У молоді роки Г. Гегель вважав, що “не існує ідеї держави, бо держава є щось механічне... ”, виступав за необхідність подолання зусилля держави, а у зрілому віці мислитель вже схвалював ідею держави. В основі права на його думку, лежить свобода окремої людини.
Г. Гегель був прибічником спадкової монархії, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти деспотизмові. Він є одним із родоначальників ідеї громадянського суспільства, яке характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією, корупція ми, а також опирається на приватну власність і загальну рівність людей. Головна функція громадянського суспільства – захист свободи та приватних інтересів громадян. Тобто, у розумінні Г. Гегеля, громадянське суспільство – це система суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою і індивідом, захищають інтереси громадян та їх груп на державному рівні.
Ідеї Гегеля справили значний вплив на К. Маркса (1818-1883) і Ф. Єнгельса (1820-1895) – німецьких політичних мислителів, основоположником однієї з найвпливовіших течій політичної думки в новітній історії людства – марксизму. Вони доводили, що правові відносини, як і форми держави, не можна зрозуміти поза історичним контекстом, умовами матеріального життя. Держава – офіційний представник громадянського суспільства. При цьому проявляється її подвійна природа: з одного боку, вона виступає як універсальна політична організація, що зберігає цілісність суспільства, а з іншого – як спеціальний апарат управління.
Марксизм формулює положення про подолання відчудження держави від народу, від людини, про необхідність запровадження демократичної державності, самоврядування народу. Шлях до нього пролягає через перехідний період, політичною якого є держава диктатури пролетаріату. Суть диктатури пролетаріату – поєднання законодавчої, виконавчої та судової влади. Щоб досягти цієї мети, пролетаріат повинен здійснити політичну революцію, в процесі якої має бути ліквідована стара й створена нова державна машина. Вона втілює одвічні ідеї справедливості, рівності демократії в інтересах більшості народу шляхом примусу незначної меншості. “Історична місія” пролетаріату може здійснитися за умови “особливої партії”, що дасть змогу робітничому класові стати самостійною силою. Ведучи рішучу ідеологічну боротьбу з класовими противниками, така партія очолить пролетаріат і допоможе йому вийти зі свого “дитинства”.
Отже, в працях К. Маркса і Ф. Єнгельса були висунуті обґрунтовані тлумачення політики, держави, влади власності інших політичних інститутів. У своїй основі марксизм був реалістичною теорією, яка відобразила нагальну потребу докорінних змін суспільного устрою. Багато її положень у ході дальшого історичного розвитку втрачали свою значимість, інші видозмінювалися, збагачувалися реальною практикою, треті перекручувалися, фальсифікувалися, спростовувалися.
 
Література:
 
1. Політологія. /За ред. О. І. Семкіна. – Львів: Світ, 1994, с. 46-74.
2. Основи політології: Навч. посібник. – К., Либідь, 1995, с. 25-37.
3. Політологія: Курс лекцій: Навч. посібник. /І. С. Жабко та ін. – К. : Вища школа, 1993, с. 26-27.
4. Піна В. М., Хома Н. М. Політологія: Конспект лекцій: Навч. посібник. – 3-е вид., доп. – Львів: Новий світ – 2000, 2005.
Фото Капча