Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Політична система

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
20
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ 
Розділ 1. Теоретичні моделі, структура і функції політичної системи
1.1 Теоретичні моделі політичних систем
1.2 Структура політичної системи
1.3 Функції політичної системи
Розділ 2. Особливості політичної системи України
Розділ 3. Громадянське суспільство: сутність, структура, чинники становлення і розвитку
Висновки
Список використаної літератури
 
Вступ
 
Починаючи з 50 – х років ХХ ст. в політичній науці широко розповсюджується поняття політична система. Сама поява терміна відображає серйозні зміни, що сталися в політичній сфері, політичних відносинах, політичних явищах. В політичні відносини включено багато суб’єктів. Суб’єкти політики є індивідуальні та колективні, інституційно, організаційно оформлені і не інституційні, але всі взаємопов’язані і створюють стійку, цілісну сукупність відносин – політичну систему. Отже, політична система є сукупність відносин з приводу участі в політичній владі, в реалізації проблем політичної сфери. Політична система – складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально – політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада, регулюються взаємовідносини соціальних спільностей, класів, верств, націй, держав і забезпечується існування суспільства в умовах певного соціального порядку, стабільності. Введення поняття політична система в соціально – політичний обіг і широке розповсюдження у другій половині ХХ ст. стало реакцією на емпіризм і неспівставленість політичної картини світу.
 
Розділ 1. Структура і функції політичної системи
 
1.1 Теоретичні моделі політичних систем
 
Поняттям політичної системи розкривається характерний устрій політичної влади в конкретному суспільстві. Політична система – це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб’єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.
Щодо поняття «політична система» більш широким виявляється поняття «політичне життя», яке охоплює всі політичні зв’язки, явища і процеси, що мають місце у суспільстві і на всіх його рівнях. Політична система – це лише частина політичного життя.
Поняття «система» прийшло у суспільні науки з біології і кібернетики. У соціології і політології його вперше використав американський дослідник Т. Парсонс. Інший американський політолог Д. Істон у 1953 р. вводить у науку і саме поняття «політична система». Сутність системного опису суспільства найбільше вираження отримала в теоретичних побудовах Т. Парсона. Він підійшов до розгляду суспільства як складної відкритої системи, яка складається з чотирьох підсистем, кожна з яких виконує певну функцію.
Виконання кожною підсистемою своєї функції забезпечує стійкість і цілісність суспільства:
Економічна підсистема відіграє роль з’єднуючої ланки між суспільством і природою (функція адаптації) ;
Політична підсистема, яка включає в себе всі форми прийняття рішень, визначає колективні цілі і забезпечує мобілізацію ресурсів для їх досягнення (функція взаємозобов’язання) ;
Соцієнтальна підсистема підтримує спосіб життя, що утвердився і включає в себе всі інститути соціального контролю – від законів до неформальних правил (функція інтеграції) ;
Підсистема соціалізації дозволяє включити людину в існуючу культурну систему і містить у собі культуру, релігію, сім’ю і школу (функція стійкості і самозбереження).
Значення теорії Парсона для розвитку політології полягає в тому, що він заклав основи системного і структурно – функціонального підходів до дослідження політичної системи. З позицій системного підходу, політична сфера суспільства може бути розглянута як система.
Як і будь – яка система, вона буде володіти такими ознаками:
Складатися з багатьох взаємопов’язаних структурних елементів; цей взаємозв’язок забезпечує властивість цілісності і єдність системи;
Існувати в межах зовнішнього оточення чи середовища;
Мати кордони поширення і виділеність стосовно зовнішнього середовища;
Мати відкрити характер;
Характеризуватися такими властивостями, як потяг до рівноваги й стійкості, до адаптації й інтеграції.
Що виступає зовнішнім середовищем політичної системи? Д. Істон виділив два середовища:
Інтрасоцієнтальне – інші підсистеми суспільства: економічна, соціальна, культурна;
Екстрасоцієнтальне – інші суспільства, міжнародні інститути і відносини.
Але будь – яке суспільство, в тому числі і його політична підсистема, відчувають вплив позасоціального, природного середовища. Перелічені фактори будуть детермінувати зміну політичної системи. Тільки реагуючи на імпульси, що йдуть із зовнішнього середовища, система зберігає здатність до стабільного функціонування і розвитку.
У політології розроблено кілька теоретичних моделей функціонування політичних систем:
Системна;
Структурна функціональна;
Інформаційно – кібернетична.
1. Системна модель вперше була розроблена Д. Істоном. Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого, розкривається в її функції – авторитарному розподіленні цінностей у суспільстві. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що «входять», проникаючими у середовища, і імпульсами, що «виходять», що є реакцією системи на отриману інформацію. «Вхід» виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації («вихід»). «Вхід» і «вихід» складають безперервний цикл, який називається «петлею зворотного зв’язку».
Якщо імпульси, що «виходять», відповідають оцінюванням населення, то суспільна підтримка політичної системи посилюється. Підтримка з боку народу рішень і дій системи є умовою її легітимності.
Істон виділяє два види легітимності:
Дифузна легітимність є більш стійкою і може проявлятися у підтримці системи навіть в умовах криз;
Інструментальна легітимність більш короткочасна і орієнтована на результат і заохочення.
І навпаки, відсутність підтримки може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система не має достатньо інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.
2. Структурно – функціональну модель політичної системи розробив Г. Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи – забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.
Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях:
Інституціональному (дослідження політичних інститутів) ;
Орієнтаційному (дослідження політичної культури).
У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об’єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.
На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Алмонд прийшов до таких висновків:
Всі політичні системи мають власну структуру;
Політична система багатофункціональна;
Всі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними інститутами системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою;
Всі політичні системи є змішаними в культурному розумінні;
Відмінність між простими і розвинутими системами полягає в диференціації функцій і спеціалізації структур. Ці системи подібні за функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.
3. Інформаційно – кібернетичну модель політичної системи запропонував К. Дойг. Використовуючи положення і термінологію, розроблені в кібернетиці, автор розглядає політичну систему через потоки інформації. Функція системи полягає в координації зусиль людей для досягнення поставлених завдань.
Процес функціонування системи складається з кількох етапів:
етап перший: отримання інформації і формування блоку даних;
етап другий: селекція інформації – відбір і оцінка отриманої інформації;
етап третій: прийняття рішень;
етап четвертий: реалізація поставленої мети.
Прийняття рішень і їх корекція здійснюються з урахуванням результатів попередніх дій і на основі інформації про становище у суспільстві і про відстань, яка залишилася до мети.
 
1.2 Структура політичної системи
 
Політична система має власну структуру, яку можна виразити у вигляді таких підсистем (елементів) :
Інституціональна підсистема, що складається з різних державних і суспільно – політичних інститутів, і неполітичних організацій, ЗМІ;
Комунікативна підсистема – система, що є сукупністю відносин і принципом взаємодії, які складаються як усередині політичної системи, так і між її підсистемами. Відносини за формою можуть виступати як примус, конфлікт, нейтралізація, ізоляція або співробітництво;
Нормативна підсистема, що виступає як сукупність різних політико – правових норм та інших засобів регулювання взаємозв’язків між суб’єктами політичної системи (конституція, закони, нормативні акти, історичні та національні традиції і звичаї, мораль) ;
Культурно – ідеологічна підсистема, що включає в себе сукупність політичних поглядів, теорій і концепцій, політичну і правову культуру. Політична культура здійснює великий вплив на функціонування політичної системи. На її основі формуються політичні погляди і переконання особистості, від яких залежить участь людини в політичному житті. Політична культура, з одного боку, визначає стійкість і життєздатність будь – якої політичної системи, з іншого – надає своєрідності політичним системам, роблячи нормативно однакові форми політичного устрою багатоваріантними;
Функціональна підсистема об’єднує способи реалізації влади, які визначають характер взаємовідносин влади і громадянського суспільства, способи підтримки його єдності і цілісності.
Провідна роль у політичній системі суспільства належить інституціональній підсистемі, яка забезпечує її цілісність і стабільність, формує нормативно – правову базу та інші засоби впливу на суспільство. Якщо політичні системи минулого виражалися мінімальною кількістю інститутів (більша частина функцій була зосереджена в руках монарха), то сучасна політична система відрізняється більш складною структурною диференціацією, тобто виділенням різних структур за функціональною ознакою.
Інститути організації, що входять в цю підсистему, умовно поділяють на такі групи.
1. Власне політичні:
Держава – фундаментальний елемент політичної системи;
Політичні партії і окремі громадські організації, що мають політичний характер, причому сюди включаються опозиційні партії й організації.
Держава і партії мають безпосередній зв'язок з політикою, а політичні завдання і здійснення влади є безпосередньою причиною їх появи і функціонування. З партіями також пов’язані функції виявлення інтересів різних груп суспільства і перетворення їх у конкретні програми дій.
2. Не власне політичні: профспілки, молодіжні, ветеранські, підприємницькі союзи, екологічні рухи, ЗМІ тощо. Хоча політика не є прямою метою їх створення, вони виступають як групи тиску на державну владу і здійснюють суттєвий вплив на виборчі компанії, не дивлячись на те, що в більшості сучасних країн світська і духовна влада поділені, активну політичну роль у суспільстві може виконувати церква. В умовах теократії вона перетворюється в центральний елемент політичної системи.
3. Неполітичні організації виражені спільнотами різного любительського типу (культурні, спортивні тощо). Незначного політичного відтінку у своїй діяльності вони набувають як об’єкти впливу з боку держави та інших політичних організацій, так і через свою здатність здійснювати тиск на владу.
 
1.3 Функції політичної системи
 
Будь – яка політична система багатофункціональна. До її основних функцій належать такі:
Політичне керівництво суспільством, в тому числі визначення стратегічних завдань і перспектив суспільного розвитку;
Консолідація суспільно – політичного ладу на базі цінностей, ідеалів, символів;
Регулятивна функція – вироблення певних правил поведінки, притримуватися яких зобов’язані суб’єкти політики;
Мобілізація ресурсів: ця функція покликана забезпечити максимальне використання ресурсів суспільства для здійснення поставлених завдань;
Функція розподілення матеріальних і духовних цінностей тощо.
Є й інші підходи. Г. Алмонд поділив функції політичної системи на два види.
Функції, що «входять»:
Політична соціалізація, яка спрямована на формування певного типу як учасника політичного життя, і рекрутування – підбір людей для заповнення статусів у політичних інститутах;
Артикуляція інтересів;
Агрегування інтересів;
Політична комунікація – діяльність за згодою, досягнення компромісів.
Функції, що «виходять»:
Нормотворчість;
Використання правил і норм;
Контроль з боку держави за дотриманням правил і норм.
У здійсненні цих функцій, на думку вченого, проявляється механізм саморегуляції системи, що дозволяє їй зберегти стійкість і єдність.
Існують й інші підходи щодо класифікації функцій політичної системи, з яких виділяють:
Авторитарне розподілення цінностей (передбачає контроль над процесом розподілення суспільних цінностей між різними суспільними групами) ;
Впорядкування політичних процесів (ця функція визначена самою природою політики) ;
Поновлення (розвиток) – пристосування до змін у суспільному житті;
Стабілізація, збереження соціальної цілісності.
 
Розділ 2. Особливості політичної системи України
 
Особливості системи політичних інститутів сучасної України визначаються в межах різних типів. По – перше, відносна стабільність системи, здатна легко трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами. По – друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою сприйнятністю соціальних новин.
Самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично не зв’язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства. По – третє, політичній системі України властиві централізованість з деякими елементами регіоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. По – четверте, сучасна політична система України – перехід від неправового до правового типу політичної системи, в якій методи нормативного правового регулювання переважають над методами використання безпосередньо вольових актів органів політичної влади. Для більшості населення політична система легітимна. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації – політичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства: а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; б) в господарювання прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяльності соціуму;
в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається подальша ерозія масової «практичної моралі», значна частина населення все ще перебуває під впливом «культурного шоку», пов’язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована система ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством.
Особливістю політичної системи сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і не агресивність, позбавлення власної глобальної системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної. Політична система України етатизована (одержавлена) з недосить високим інтелектуальним рівнем політики, з переважанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури. В сучасній Україні існує і специфічний «змішаний» політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.
На початку розгортання процесу демократизації і реформування політичної системи і державності демократичні політичні сили і не усвідомлювали, над якою прірвою стояла Україна. Підвищення цін набрало загрозливих меж, за яким людський гнів, зневір’я в правоті дій правлячих кіл. Але чому ж Україна, потенційно багата держава, ввійшовши в незалежність, суверенність з достатньо пристойним становищем, перетворюється в заштатну, злиденну, збіднілу країну? Не тому, що нею управляли демократи, а тому що демократи виявилися непідготовленими до державного управління.
Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення політичної системи України обумовлюються рядом особливостей.
По – перше, Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і разом з утворенням досконаліших економічних і соціальних основ об’єднання, природно йшов процес удосконалення політичної системи Російської імперії.
По – друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворення, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно – специфічної державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян, українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні історичні періоди, формували об’єктивну потребу до єднання на основі однотипних політичних структур.
По – третє, умови жорсткої експлуатації народів не тільки на феодально – кріпосницькому, але й на капіталістичному етапах розвитку не могли не викликати до життя національно – патріотичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не є природно – об’єктивними формуваннями, а становили насильницько створені, або вимушено вибрані об’єднання народів, в яких суспільне життя регулювалося здебільшого не соціально – економічними, базисними факторами, а переважно суб’єктивно – політичною спрямованістю і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, династій. А це вело до приниження народів, подвійної системи експлуатації, і разом з тим пробуджувало національну свідомість, стимулювало передову політичну думку і піднімало народи на національно – визвольну боротьбу.
По – четверте, особливості розвитку України найяскравіше виявилися в історичних умовах Росії першої чверті ХХ ст., що об’єктивно поставили під сумнів «справедливість» існування імперії. Внутрішні економічні, соціально – політичні процеси зажадали глибокого реформування, принципового перетворення всієї політичної системи і політичного режиму суспільства. Цей процес насувався навально, політична свідомість мас пробуджувалась активно, їх готовність до революційно – перетворюючих дій стала настільки очевидною, що неспроможні до життя в умовах зміни фактичної ситуації, старі соціально – політичні структури володарювання виявилися неспроможними забезпечувати стабільність здебільшого нові виробничі та суспільні відносини. Зміна політичної надбудови стала неминучою. В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності народів існують історичні активні націоналістичні і сепаратистські сили, процес становлення і розвитку політичної системи і політичного режиму: капіталістичної держави набуває ряду особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Україні все ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи суспільних політичних відносин, що сприймалася б з розумінням народом і його посланцями в представницьких органах влади. Всенародний референдум, що відбувся 1 грудня 1991 року, підтвердив природне бажання народу України жити в суверенній і незалежній демократичній, соціальній, правовій державі. В сучасних умовах в Україні здійснюється процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх – розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн.
В структурі політичних інститутів політичної системи і політичної організації України провідне місце займає держава, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенством влади в межах державних кордонів і незалежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відображення в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава оберігає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей. Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада, обрана на основі загальних, прямих, таємних альтернативних виборів. Істотні зміни сталися у системі виконавчої влади: новим її елементом – президентська влада. Президент України – глава держави, виступає від її імені, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
 
Розділ 3. Громадянське суспільство: сутність, структура, чинники становлення і розвитку
 
Громадянське суспільство – це суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та добровільно створених ними організацій. Громадянське суспільство як сферу самоврядування вільних індивідів захищають від свавілля державної влади та жорсткої регламентації з боку її органів відповідні закони.
Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії. Водночас високий рівень розвитку й функціонування громадянського суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Як свідчить суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є однією з головних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів. Головна ознака громадянського суспільства полягає в забезпеченні широких прав людини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати обстоювати свої інтереси, погляди та переконання.
Нині помітно зріс загальний інтерес до проблем громадянського суспільства, а наукові його дослідження здійснюються в органічному зв’язку з проблематикою правової та соціальної держави. Зусиллями сучасних політологів політична теорія поповнилася багатьма новими положеннями, а саме: громадянське суспільство стає основою держави, його розвиток відбувається в тісному взаємозв’язку із становленням правової держави; для цивілізованого розвитку обох феноменів необхідно створювати надійний механізм взаємодії та збагачення; не лише держава, а й певні інститути самого громадянського суспільства можуть негативно впливати на інші його складові; формування громадянського суспільства є передумовою становлення політичної демократії, обмеження всеосяжної ролі держави. Подальший розвиток відносин суспільства і держави є гарантією того, що суспільство стане громадянським, а держава – демократичною.
Сутність громадянського суспільства полягає передусім у забезпеченні прав людини. Особистість у громадянському суспільстві має гарантоване законами право вибору різноманітних форм економічної, соціальної та іншої діяльності, право вибору певної ідеології, світогляду тощо.
Економічною основою громадянського суспільства є відносини ринкового характеру, передусім різноманітні форми власності, особливо приватної. Наявність власності в громадянина спонукає його до ділової активності та плідної роботи, стає умовою свободи особистості в суспільстві.
Політична основа громадянського суспільства – це демократична правова держава, що забезпечує кожному громадянинові можливість взяти участь у державних та громадських справах. У демократичній правовій державі абсолютно неприпустимою є будь – яка дискримінація за національно – етнічними, політичними, релігійними та іншими ознаками. Як характерну ознаку такої держави можна назвати можливість вільного самовизначення людини, усебічний захист найрізноманітніших прав людини з боку судових органів та громадських організацій.
Соціальним підґрунтям громадянського суспільства стає суспільство з динамічною соціальною структурою, яка весь час розвивається та вдосконалюється. Щодо духовного життя, характерною ознакою громадянського суспільства можна вважати високий розвиток освіти, науки, мистецтва, індивідуальний вибір культурних цінностей.
Головними ознаками громадянського суспільства є:
Динамічна соціальна структура суспільства, яка перебуває в постійному розвитку і є відокремленою від держави;
Ринкові економічні відносини, які формують демократичну політичну систему, де правова, демократична держава стає породженням громадянського суспільства;
Забезпечення вільного виявлення, реалізації численних та різнобічних інтересів громадян;
Забезпечення сфери особистого, повсякденного життя людей на відміну від держави як втілення умовного, формального життя;
Пріоритет громадянських прав особистості та її повага до державних законів;
Плюралізм ідей, поглядів, переконань, соціальних ініціатив тощо.
Наголошуючи на альтернативності ознак та рис громадянського суспільства і правової демократичної держави, слід, проте, зазначити, що це свідчить не про антагонізм цих сфер суспільного життя, а про їхню взаємозалежність та взаємозумовленість. Як без громадянського суспільства не може бути правової демократичної держави, так і без такої держави не може ефективно функціонувати й динамічно розвиватися громадянське суспільство. Ось чому громадянське суспільство та демократична правова держава нині стають двома складовими життя кожної окремої людини і сучасного загальноцивілізаційного розвитку суспільства.
 
Висновки
 
Ефективне функціонування політичної системи сприяє реалізації суперечливих, але взаємопов’язаних цілей суспільного розвитку: оновлення соціальних процесів, яке необхідне з погляду врахування й пристосування до умов, що постійно змінюються, і стабілізації – фактора збереження соціальної цілісності. Призначення політичної влади саме й полягає в тому, щоб забезпечити як розвиток, так і стабільність соціальної системи. Якщо влада нездатна до цього, то неминучі численні деструкції політичних відносин.
За браком стабільності та порядку в суспільстві знижується рівень захищеності особистості, девальвується авторитет держави, у суспільстві зростає тривога, невпевненість та соціальне напруження. У такій ситуації політична система все більше втрачає можливості впливу на політичні процеси.
Історичний досвід свідчить, що існує певна межа ціни, яку маси згодні сплачувати за зміни в суспільстві. Невпорядкованість соціальних зв’язків у суспільному житті під час переходу на нову економічну й соціальну модель розвитку об’єктивно неминуча, але вона не повинна породжувати відчуття втрати безпеки, наслідком чого стає готовність мас сприйняти будь – які засоби впорядкування соціальних зв’язків. Суспільна практика свідчить, що коли влада втрачає здатність контролювати негативні тенденції розвитку, суспільна свідомість починає все більше схилятися до застосування насильства як протидії невдалій політиці нових можновладців.
Політична система є складною підсистемою суспільства. Її оптимальне функціонування має винятково важливе значення для життєдіяльності й нормального розвитку як суспільства в цілому, так і соціальних груп та індивідів, що складають це суспільство.
 
Список використаної літератури
 
«Політологія: наука про політику» – за загальною редакцією проф. В. Г. Кремень, проф. М. І. Горлач («Єдінорог» Київ – Харків 2002)
«Політологія» – М. Ф. Юрій (Да Кор 2004)
«Політологія» – І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький (Київ 2007)
«Основи політології» – А. Ю. Брегеда (Київ 2000)
Фото Капча