Політична система

Істон виділяє два види легітимності:

Дифузна легітимність є більш стійкою і може проявлятися у підтримці системи навіть в умовах криз;

Інструментальна легітимність більш короткочасна і орієнтована на результат і заохочення.

І навпаки, відсутність підтримки може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система не має достатньо інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.

2. Структурно – функціональну модель політичної системи розробив Г. Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи – забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.

Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях:

Інституціональному (дослідження політичних інститутів) ;

Орієнтаційному (дослідження політичної культури).

У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об’єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.

На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Алмонд прийшов до таких висновків:

Всі політичні системи мають власну структуру;

Політична система багатофункціональна;

Всі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними інститутами системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою;

Всі політичні системи є змішаними в культурному розумінні;

Відмінність між простими і розвинутими системами полягає в диференціації функцій і спеціалізації структур. Ці системи подібні за функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.

3. Інформаційно – кібернетичну модель політичної системи запропонував К. Дойг. Використовуючи положення і термінологію, розроблені в кібернетиці, автор розглядає політичну систему через потоки інформації. Функція системи полягає в координації зусиль людей для досягнення поставлених завдань.

Процес функціонування системи складається з кількох етапів:

етап перший: отримання інформації і формування блоку даних;

етап другий: селекція інформації – відбір і оцінка отриманої інформації;

етап третій: прийняття рішень;

етап четвертий: реалізація поставленої мети.

Прийняття рішень і їх корекція здійснюються з урахуванням результатів попередніх дій і на основі інформації про становище у суспільстві і про відстань, яка залишилася до мети.

 

 

Політична система має власну структуру, яку можна виразити у вигляді таких підсистем (елементів) :

Інституціональна підсистема, що складається з різних державних і суспільно – політичних інститутів, і неполітичних організацій, ЗМІ;

Комунікативна підсистема – система, що є сукупністю відносин і принципом взаємодії, які складаються як усередині політичної системи, так і між її підсистемами. Відносини за формою можуть виступати як примус, конфлікт, нейтралізація, ізоляція або співробітництво;

Нормативна підсистема, що виступає як сукупність різних політико – правових норм та інших засобів регулювання взаємозв’язків між суб’єктами політичної системи (конституція, закони, нормативні акти, історичні та національні традиції і звичаї, мораль) ;

Культурно – ідеологічна підсистема, що включає в себе сукупність політичних поглядів, теорій і концепцій, політичну і правову культуру. Політична культура здійснює великий вплив на функціонування політичної системи. На її основі формуються політичні погляди і переконання особистості, від яких залежить участь людини в політичному житті. Політична культура, з одного боку, визначає стійкість і життєздатність будь – якої політичної системи, з іншого – надає своєрідності політичним системам, роблячи нормативно однакові форми політичного устрою багатоваріантними;

Функціональна підсистема об’єднує способи реалізації влади, які визначають характер взаємовідносин влади і громадянського суспільства, способи підтримки його єдності і цілісності.

Провідна роль у політичній системі суспільства належить інституціональній підсистемі, яка забезпечує її цілісність і стабільність, формує нормативно – правову базу та інші засоби впливу на суспільство. Якщо політичні системи минулого виражалися мінімальною кількістю інститутів (більша частина функцій була зосереджена в руках монарха), то сучасна політична система відрізняється більш складною структурною диференціацією, тобто виділенням різних структур за функціональною ознакою.

Інститути організації, що входять в цю підсистему, умовно поділяють на такі групи.

1. Власне політичні:

Держава – фундаментальний елемент політичної системи;

Політичні партії і окремі громадські організації, що мають політичний характер, причому сюди включаються опозиційні партії й організації.

Держава і партії мають безпосередній зв'язок з політикою, а політичні завдання і здійснення влади є безпосередньою причиною їх появи і функціонування. З партіями також пов’язані функції виявлення інтересів різних груп суспільства і перетворення їх у конкретні програми дій.

2. Не власне політичні: профспілки, молодіжні, ветеранські, підприємницькі союзи, екологічні рухи, ЗМІ тощо. Хоча політика не є прямою метою їх створення, вони виступають як групи тиску на державну владу і здійснюють суттєвий вплив на виборчі компанії, не дивлячись на те, що в більшості сучасних країн світська і духовна влада поділені, активну політичну роль у суспільстві може виконувати церква. В умовах теократії вона перетворюється в центральний елемент політичної системи.

3. Неполітичні організації виражені спільнотами різного любительського типу (культурні, спортивні тощо). Незначного політичного відтінку у своїй діяльності вони набувають як об’єкти впливу з боку держави та