Польська повоєнна проза пограниччя: ідентичність, часопростір, катастрофізм

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

Довжок Тетяна Володимирівна

 

УДК 821.162.1-3

 

ПОЛЬСЬКА ПОВОЄННА ПРОЗА ПОГРАНИЧЧЯ: ІДЕНТИЧНІСТЬ, ЧАСОПРОСТІР, КАТАСТРОФІЗМ

 

10.01.03 – література слов’янських народів

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

 

КИЇВ – 2008

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор РАДИШЕВСЬКИЙ Ростислав Петрович, завідувач кафедри полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор БУЛАХОВСЬКА Юлія Леонідівна, провідний науковий співробітник-консультант Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук, доцент СУХОМЛИНОВ Олексій Миколайович, завідувач кафедри слов'янської філології Бердянського університету менеджменту і бізнесу.

Захист відбудеться «19» червня 2008 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 16 травня 2008 р.

 

 

У панорамі повоєнної польської літератури важливе місце посідає проза «малої вітчизни» – спадщина розмаїтих погранич (польсько-німецького, польсько-литовського та польсько-українського), які існували «на межах» національного культурного простору до геополітичних зрушень середини ХХ ст. Неповторна специфіка периферійних поліетнічних спільнот стала невичерпною темою творчості письменників, що змушені були покинути країну свого дитинства або стали свідками акультурації рідного терену. 

Польсько-український напрям, тематично пов’язаний з південно-східними «кресами» Польщі, відіграв одну з провідних ролей у «незаангажованому дискурсі» повоєнного польського письменства. Література пограниччя завжди привертала увагу польських дослідників, стаючи для них викликом через свою культурну багатошаровість та необхідність її охоплення в межах єдиного методологічного підходу. Проте до кінця 80-х років ХХ ст. прозора інтерпретація творів, тематично пов’язаних з колишніми «кресами», була в ПНР практично неможливою, адже за тих умов вона могла стати політичним наклепом на автора. У зв’язку зі значними лакунами в рецепції література пограниччя повоєнного періоду була визначена згодом як «малофункціональна література» («literatura źle obecna»). Активне дослідження пограничної проблематики почалося після переломного для Польщі 1989 року, набуваючи подекуди навіть вимірів «кресоманії». Із перспективи сьогодення варто простежити еволюцію цього критичного дискурсу: від розбудови міфології «кресів», властивої для літературознавства 90-х років ХХ ст., коли тривав процес «віднайдення великого культурного контексту», до відкриття постколоніального виміру реінтерпретації раніше осмислених творів. Це відкриття, зокрема, пов’язують зі статтею Д.Бовуа «Міф східних окраїн, або ж як йому покласти край?» (1994), де вперше було розвінчано «ягеллонську легенду» в польській «кресовій» літературі. 

У Польщі дослідження літератури пограниччя здійснюються нині в контексті різних методологічних підходів: регіоналізму, риторики, феміністичної критики, наратології, літературної антропології, інтертекстуальних досліджень, студій над гетерогенністю явищ культури тощо. В українському літературознавстві творчість повоєнних письменників пограниччя – явище маловивчене. Уперше вона стала предметом комплексного аналізу в працях О. Веретюк, якій, зокрема, належить важливе спостереження щодо визначальної ролі «етнічної поляризації» у художній системі творів. Функціональність категорії пограниччя культур у письменстві ХІХ і ХХ ст. розкривається в дисертаціях О. Сухомлинова і М. Брацкої.

Проблема осмислення процесів міжкультурних взаємин, виражених мовою художніх творів, – одна з найактуальніших у сучасному польському й українському літературознавстві. Зростаюча антропоцентричність новітнього пізнання та відкриття явищ культурно-дискурсивної домінації спрямовують інтерес дослідників на вивчення форм взаємодії Я та Іншого – в етнокультурній, епістемологічній і морально-етичній площині. Інший як представник відмінного етносу і конститутивний чинник феномену культурного пограниччя перебуває в центрі картини світу повоєнної «кресової» прози. Дослідження цього виміру творчості пограничних письменників із застосуванням сучасних культуролого-антропологічних методологій дозволяє відкрити взаємовпливи польського й українського національних образів. 

Найвагоміші питання, що постали на поч. ХХІ ст. у зв’язку з осмисленням все ще актуальної «кресової» складової польської самосвідомості: «Чи за «гармонією пограниччя» в літературі не відкривається простір «керованого мультикультуралізму»? (Б. Бакула), «Чи справді література «кресів» є проявом подвійного польського комплексу водночас колонізатора і колонізованого»? (М. Яніон), «Чи уславлена «погранична ідентичність» у творах виявляється лише «прихованою маскою полоноцентризму»? (А. Ф’ют). Подібні проблеми залишаються відкритими, адже ця сфера, як акцентують польські науковці, передбачена для дослідника-Іншого. Наша дисертаційна праця є спробою відповіді на ці очікування. 

Отже, актуальність теми зумовлена необхідністю нового неупередженого дослідження літератури польсько-українського пограниччя в ключових вимірах, що визначають її специфіку, а саме: дискурсу Іншого, сформованого «власним голосом» цього Іншого у творі, текстовими позиціями героїв щодо нього та застосованими наративними стратегіями, які дозволяють позиціонувати Іншого в значеннєвому полі художнього часопростору. Переосмислення «кресової» проблематики в контексті культурного плюралізму вимагає зосередження на проявах формально-тематичної гетерогенності художніх текстів, що має свої корені в пограничному феномені. 

Об’єктом дослідження є прозова спадщина письменників пограниччя: «подільська трилогія» В. Одоєвського (збірка оповідань «Смеркання світу» (1962), повість «Острів спасіння» (1964), роман «Засипле все, замете…» (1973)); повісті А. Кусьнєвича «На шляху до Коринфу» (1964), «Зони» (1971), «Стан невагомості» (1974), «Урок