Поняття глобальних проблем і шляхи їх вирішення

В інших словниках подано ще деякі визначення глобальних проблем людства, але найвдаліше з них наведено в “Кратком политическом словаре”2:

“Глобальні проблеми сучасності – комплекс проблем, які зачіпають життєві інтереси всіх народів, всього людства і вимагають для свого розв'язання колективних зусиль різних держав, всієї світової співдружності”. [9]

Тому надалі, говорячи про глобальні проблеми людства, ми матимемо на увазі проблеми світового значення, для розв'язання яких недостатньо зусиль якоїсь окремої країни, а потрібні об'єднані зусилля всіх країн, всієї світової спільноти.

Глобальні проблеми вимагають міждисциплінарного осмислення, аналізуються різними галузями наукового знання. Політична географія вивчає:

-світ загалом, а це виникнення і локалізація глобальних проблем;

-стосунки між державами та їх блоками – без цього не можливе повне розуміння більшості глобальних проблем людства;

-політичне становище всередині країн, без чого не мож-на зрозуміти їх ставлення до тієї чи іншої проблеми.

Визначення переліку глобальних проблем належить до функцій ООН. Після визнання цієї проблеми глобальною у структурі ООН створюються окремі організації, які займаються її розв'язанням. Так, для вирішення продовольчої проблеми була створена FАО (Food Agricultural Огgаnіzаtіon), демографічної – UNFPA (United Nations Family Р1аnning Аssосіаtіоn) та ін.

ООН офіційно визнала такі 13 глобальних проблем, як:

Відвернення ядерного конфлікту;

Роззброєння;

Демографічна;

Продовольча;

Ресурсна;

Енергетична;

Екологічна;

Піднесення економіки відсталих країн;

Ліквідація небезпечних хвороб;

Освоєння Світового океану;

Освоєння космосу;

Боротьба зі злочинністю і тероризмом;

Боротьба з наркоманією і наркобізнесом.

Дві останні визнані глобальними у 1990 р.

Джерела глобальних проблем сучасності можна поділити на дві групи: поглиблення суперечностей між людиною і природою (екологічні, продовольчі, енергетичні та ін.) та у відносинах між людьми (проблеми відвернення ядерного конфлікту, демографічна, боротьба зі злочинністю і тероризмом тощо). [3]

Провідні вчені світу (серед них були політологи, соціологи, економісти, біологи, географи, математики та ін.) зацікавилися глобальними проблемами та почали їх вивчати у другій половині XIX ст. їхні концепції слугували формуванню на межі 60 – 70-х років XX ст. нової міждисциплінарної науки – глобалістики. Хоча перші наукові передбачення виникнення глобальних проблем були зроблені ще раніше – наприкінці XVIII – початку XIX ст. “Батьком” глобалістики можна вважати англійського священика та вченого Т. Мальтуса, який, вивчаючи динаміку зростання населення європейських міст, першим намагався привернути увагу людей до загрози перенаселення. У другій половині XIX ст. уже було опубліковано низку наукових праць, присвячених проблемам взаємовідносин між людиною і природою, серед них книга американського вченого Д. Марша “Людина і природа” (1864).

Теоретичні основи глобалістики були закладені на початку XX ст. їх авторами були французький біолог, мислитель-гуманіст П. Тейяр де Шарден (1881 – 1955) та український учений В. Вернадський (1963 – 1945), які розробили вчення про ноосферу – сферу розуму. [19]

Значну роль у становленні глобалістики як самостійної науки відіграв Римський клуб – міжнародна неурядова організація, створена у квітні 1968 р. групою вчених, педагогів, гуманістів, представників національних і міжнародних організацій. Його мета полягає у формуванні нового розуміння глобальної системи, в якій живуть люди, як системи, що складається з різноманітних, але взаємозв'язаних складових частин – економічної, соціальної, політичної та природної; у поширенні означеного нового мислення серед людей, суспільства загалом, осіб, які відповідають за прийняття рішень, а також серед світової громадськості; у сприянні новим ініціативам щодо розв'язання глобальних проблем і діяльності з приводу їхньої реалізації. Першим президентом і засновником цієї організації був А. Печчеї (1908-1984) – італійський економіст, громадський діяч і гуманіст.

На замовлення Римського клубу групами вчених було підготовлено близько тридцяти доповідей, в яких пропонувалися моделі глобального розвитку світу, серед них: “Межі росту” (Дж. Форрестер, Д. Медоуз, 1972), “Людство на роздоріжжі” (М. Месарович, Е. Пестель, 1974), “Дороговкази в майбутнє” (Б. Гаврилишин, 1979) та ін. У 1991 р. була опублікована доповідь під назвою “Перша глобальна революція”, написана президентом Клубу А. Кінгом і його генеральним секретарем Б. Шнайдером.

Сучасний етап розвитку глобалістики пов'язують із початком нового століття, з прийняттям світовими лідерами «Декларації тисячоліття» та з конкретизацією на Всесвітньому саміті ООН у 2002 р. у Йоганнесбурзі (ПАР) стратегії сталого розвитку. [17]

Існують різні підходи до класифікації глобальних проблем. Умовно їх поділяють на політичні, екологічні, економічні, соціальні та демографічні. Або виділяють проблеми війни та миру, демографічну, ресурсну, енергетичну, екологічну, продовольчу, подолання відсталості країн, що розвиваються, міжнародного тероризму, освоєння космосу, використання ресурсів Світового океану тощо. Однак, головним залишається не упорядкування їхнього списку, а виявлення основних причин виникнення, характеру та особливостей і, насамперед – пошук науково обґрунтованих і реалістичних у практичному відношенні шляхів їх розв'язання.

Будучи наслідком усього історичного розвитку людства глобальні проблеми виступають як специфічне породження саме сучасної епохи, як наслідок неприпустимої нерівномірності соціально-економічного, політичного, науково-технічного, екологічного та культурного розвитку в умовах якісно нової ситуації. Усі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні та взаємозумовлені, тому ізольоване розв'язання однієї з них є неможливим. До того ж для подолання цих проблем необхідно об'єднати зусилля всіх держав