Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Поняття і ознаки норми права

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
24
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Реферат на тему:
 
"Поняття і ознаки норми права"
 
Зміст
 
Вступ
1. Поняття і ознаки норми права
2. Структура норми права
3. Структура логічної норми
4. Структура норми-припису
5. Спеціалізовані норми права
Висновки
Список використаної літератури
 
Вступ
 
В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загально людські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.
Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важель стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний зміст норм права постає на перше місце. З огляду на це досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки.
На певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою певних зразків, моделей, масштабів. На них й складаються, в результаті багаторазового повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство. 1
Норма права, як загальнообов’язкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право вцілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед – ядро, навколо якого «обертаються» її елементи і з’являються її ознаки.
Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона (норма права) може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.
Норма права – це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов'язкове для виконання правило поведінки, яке схвалюється або встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується рівнем свідомості виконавців, організаційною та виховною роботою можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог. Вона нерозривно пов'язана з сутністю права, оскільки є первинним елементом його структури, безпосереднім втіленням такої його ознаки, як нормативність. 1
Завданням цієї роботи є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.
 
1. Поняття і ознаки норми права
 
Норма права – це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.
Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права. 1
Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:
1. Правило поведінки регулятивного характеру – норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.
2. Загальнообов'язкове правило поведінки – норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.
3. Правило поведінки загального характеру – норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата – неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
4. Формально-визиачене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру – норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших – забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.
5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, – норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.
6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, – держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права. 1
Риси норми права як класичного розпорядження:
1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки) ;
2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність) ;
3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція). 2
Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:
- є мірою свободи і справедливості;
- є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві;
- має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване безлічі індивідуально не визначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування за певних життєвих обставин.
Правова норма носить загальний характер. На відміну від команд, ірозпоряджень з конкретних питань, норма адресована не окремій особі, аколу осіб, що визначаються типовими ознаками. Вона розрахована нарегулювання не одиничного, окремого відносини, а виду суспільнихвідносин; дію правової норми розраховано на необмежену кількістьвипадків; вона продовжує діяти після реалізації в індивідуальнихвідносинах і в поведінці конкретних людей.
Право складається з нормативних установок як згустків людськихзнань. Юридична норма – це також нормативна установка, але певнимчином оформлена, тобто виражена в законодавстві. Нормативнаправова установка, отже, – елемент природного права, юридична норма – елемент позитивного права.
Ніяке державно-організоване суспільство не може обійтися безнорм права. Їх повне наукове визначення припускає з'ясування властивійнормі права специфічних ознак (властивостей).
Норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на суттєві риси поведінки, тобторозглядає його як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені, в текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими дореалізації. 1
Норма права – загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значенняне для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категоріїлюдей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасниківконкретного виду суспільних відносин. Інакше кажучи, вона розрахована наневизначене коло уповноважених і зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поводження припускає її неодноразову дію.
Абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності їїзмісту. Як раз навпаки, норма права тому і є такою, щомістить цілком конкретне правило поведінки.
Таким чином, норма права регулює повторюваний вид суспільнихвідносин, тому що не вичерпується одноразовою реалізацією, а охоплюєвсі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права – загальне ізагальнообов'язкове правило поведінки.
Зміст правової норми визначається об'єктивною природою того видусуспільних відносин, порядок які вона покликана. Воно формуєтьсяпід впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правовоїкультури, моральних і політичних установок, орієнтації держави іінших факторів.
Норма права – це загальне правило, яке вбирає в себе все багатствосоціального досвіду суспільства і держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого. Норма права є науковим, об'єктивнообгрунтованим розпорядженням – моделлю суспільних відносин, що відображаєінтереси суспільства в розвитку даного відношення.
Основними умовами, що дозволяють домагатися удосконалювання норм права, є:
точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової надбудови;
відповідність норм прававимогам моралі і правосвідомості;
дотримання вимог системності (несуперечності) і інших закономірностей діючої системи права вході прийняття нових норм;
облік в процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.
 
2. Структура норми права
 
«Структура правової норми – це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов’язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю».  
Структури (а їх декілька) у правовій нормі склалися історично, поступово та представляють велику соціальну цінність. Їх походження йде з давніх часів, з суспільств привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов’язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям «прийнятно-неприйнятно».
Мононорми первісного суспільства будувались по цій схемі, і лише згодом «сприйнятно-несприйнятно» переросло у відносини по критеріям «можна-неможна» (право), «добре-погано», «добро-зло» (мораль).
З позиції філософії структура – це відносно самостійна і стійка єдність елементів, їх відносин і цілісності об’єкта, які забезпечують тотожність самому собі. Структура нерозривно зв’язана із системою. Характеристика об’єкта з позицій системи і структури дає суть системно структурного аналізу.
Філософське поняття структури потрібно ув’язати із специфікою правових явищ, з їх природою, змістом, соціальним призначенням і місцем в системі права.
Аналіз норми за структурою сприяє з’ясуванню смислу правила поведінки, що в ній міститься, а це, в свою чергу, допомагає правильній реалізації норми, зміцненню законності й правопорядку, тобто досягненню того, заради чого існує право.
Структура норми залежить від її характеру. До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма – норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки.
Найбільш актуальною є проблема структури норми-правила поведінки.
Нормами, що містять безпосередні правила поведінки для конкретних (але не індивідуалізованих) суб’єктів в реальному суспільному житті є:
  • норми-дозволяння;
  • норми-приписи (зобов’язування) ;
  • норми-заборони.
В теорії права докладно обґрунтовано дві різні концепції структури норми: двоелементна (двочленна, дволанкова) та триелементна (тричленна, три ланкова).
Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи).
Диспозиція – центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Види диспозицій:
За ступенем визначеності:
Визначені – закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;
Не повністю визначені – вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно;
Відносно визначені – вказують на права і обов’язки суб’єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;
Альтернативні – вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.
За способом викладення:
Проста – правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;
Описова – правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов’язки учасників відносин;
Бланкетна – закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;
Відсильна – аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.
3. За складом:
Прості – містять одне правило поведінки;
Складні – містять два або більше обов’язкових правил поведінки;
Альтернативні – містять декілька правил поведінки, суб’єкт може виконувати будь-яке з них.
Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами – громадянами, та їх об’єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.
Види гіпотез:
1. За ступенем визначеності:
Визначена – вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;
Відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.
2. За формою вираження:
Абстрактні – умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;
Казуальні – визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.
За складом:
Прості – містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;
Складні – містять дві або більше обов’язкових обставин, за якими пов’язується дія правової норми;
Альтернативні – чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.
Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.
Види санкцій:
За ступенем визначеності:
Абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;
Відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;
Альтернативні – вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;
Посилкові – містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.
За характером наслідків: каральні (штрафні) ; правовідновлювальні (компенсаційні) ; заохочувальні.
За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.
Ще одне велике питання – це види і класифікація норм права. Ця класифікація основується на модульній і соціологічній структурах норми права й також має практичне значення. По призначенню (функціям) розрізняють основні, первісні, похідні, вторинні правові норми.
Іноді в підручниках можна зустріти класифікацію на цій основі: норми-начала, норми-принципи, норми-установчі, норми-дефініції і т. п.
За змістом норми права поділяють на норми регулятивні і охоронні, за галуззями права – цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові і т. п.
За методом правового регулювання розрізняють імперативні, диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні.
По обов’язковості норми права поділяють на уповноважуючи, зобов’язуючі, забороняючі. За предметом регулювання розрізняють загальні та спеціальні норми, які забезпечують більш конкретне регулювання одного й того ж предмета. Теорія права вважає, що в випадку суперечності цих норм, пріоритет – за спеціальними.
Уся ця класифікація, хоч і має умовний характер, але допомагає професійно точно і грамотно здійснювати правове регулювання, вивчати і в необхідних випадках справедливо критикувати законодавство.
 
3. Структура логічної норми
 
Ця структура виражаеться в жорсткому, інваріантному зв’язку таких елементів, які в своїй єдності забезпечують державно-владне регулювання суспільних відносин. Набір елементів логічної норми такий, що він дозволяє їй бути «автономним», відносно відокремленим регулятором, акумулюючим все те, що необхідно для юридичного опосередкування суспільних відносин.
У відповідності з цим логічна норма включає до свого складу три основні елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію.
а) гіпотеза – зазначення конкретних фактичних життєвих обставин (події, дії людей, сукупність дій, тобто фактичні склади), при яких дана норма вступає в дію. Гіпотеза (припущення) – це елемент правової норми, в якому вказується, при яких умовах слід керуватись даним правилом. В гіпотезі викладаються ті фактичні обставини, при наявності яких в осіб виникають юридичні права і обов’язки. Візьмемо в якості прикладу норму цивільного права, викладену в статті 264 Цивільного кодексу України, яка визначає обов’язок наймодавця по утриманню зданого в найм майна. Гіпотезою в даній нормі є здача в найм майна. При такій умові у однієї особи (наймодавця) виникає обов’язок утримувати здане в найм майно, а у другої (наймача) – право вимагати виконання цього обов’язку.
б) диспозиція – «серцевина» норми права, тобто вказівка на правило (правила) поведінки, яким повинні підпорядковуватись суб’єкти, якщо вони виявились причетними до умов, перерахованих в гіпотезі. Диспозиція розкриває саме правило поведінки, зміст юридичних прав и обов’язків осіб. В приведеному вище прикладі диспозиція приписує, що наймодавець зобов’язаний проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найм майна, якщо інше не передбачене законом чи договором, а наймач у випадку невиконання наймодавцем цього обов’язку має право або провести капітальний ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати або розірвати договір і стягнути збитки, нанесені його невиконанням.
в) санкція – вид і міра можливого покарання (кари), якщо суб’єкти не виконують приписи диспозиції, чи заохочення за здійснення рекомендованих дій. Тому санкції призначають, щоб спонукати суб’єктів діяти у відповідності з розпорядженнями норми права.
Санкція називає заохочувальні чи каральні міри (позитивні чи негативні наслідки), що наступають у випадку додержання чи, навпаки, порушення правила, зазначеного в диспозиції норми. Iнколи в статті закону формується тільки частина норми, а інші її частини слід шукати в інших статтях чи в іншому нормативному акті. Звідси слідує необхідність розрізняти норму права і статтю закону. Це очевидно ще й тому, що в одній статті нормативного акту наприклад кримінально-правові, спеціалізуются на вираженні санкцій, що обслуговують норми інших галузей права.
Норма права не виконала б своєї регулятивної ролі, якщо б в ній був відсутнім який-небудь з названих структурних елементів. Тому законодавець при формулюванні норм зобов’язаний виписати кожну частину чи дати відповідне посилання, а той, хто реалізує норму, повинен мати на увазі всі зв’язки єлементів норми, для того щоб юридично грамотно побудувати свої дії.
 
4. Структура норми-припису
 
Це структура первинних частин правової матерії, які знаходять пряме вираження в тексті нормативного акту.
Норми-приписи як клітини єдиного організму виконують всередині нього різноманітні задачі, різні операції. Тому трьохчленна схема, яка має суттєве значення для характеристики логічних норм, не відповідає структурі реальних норм-приписів. Структурна побудова норм-приписів відображає головне, що властиве первинній ланці нормативної системи, – забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормування поведінки людей.
З врахуванням спеціалізації права для юридичної норми-припису характерна типова структурна побудова, що виражає жорсткий закон організації її змісту і яка складається з двох основних елементів:
а) гіпотези – частини норми, що вказує на ті умови, тобто фактичні обставини, при настанні чи ненастанні яких норма вступає в дію;
б) диспозиції чи санкції – частини норми, що вказує на ті юридичні наслідки, які наступають при наявності передбачених нормами умов. В регулятивних (правоустановчих) нормах ця частина норми називається диспозицією; вона утворює зміст самого правила поведінки, вказує на права і обов’язки, якими наділяються учасники відносин, що регулюються.
Вказані дві частини норми-припису є її обов’язковими елементами. Правове веління обов’язково повинно містити вказівки на його суть, тобто на юридичні наслідки, і на умови їх настання. Отже, норм-приписів без гіпотез існувати не може. В будь-яких, самих спеціалізованих правових приписах так чи інакше вказуються умови, при яких вони діють.
Важливо звернути увагу на те, що регулятивні норми-приписи неодмінно, за логікою юридичного регулювання, внутрішньо, а інколи і текстуально пов’язані, функціонують в єдності з охоронними приписами, які їх забезпечують, охороняють. Так що в кінцевому результаті регулятивні і охоронні норми-приписи виражаються у вигляді логічних норм, де є всі три елементи – гіпотеза, диспозиція, санкція. При цьому нерідко з кількома регулятивними нормами-приписами скоординовано одне охоронне нормативне положення, яке виступає у вигляді самостійного припису, а в рамках логічних норм приєднюється то до одного, то до другого регулятивного припису. 1
 
5. Спеціалізовані норми права
 
Серед великої кількості норм права виділяють також спеціалізовані (нетипові) норми права, тобто приписи «нестандартного» характеру, в яких немає тих чи інших ознак, властивих класичній моделі норм права.
Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак, притаманних класичній моделі норми права.
Спеціалізовані норми права не можуть виступати регулятором суспільних відносин, а відтак виконують допоміжну роль.
Причини створення спеціалізованих норм права:
Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент);
Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент) ;
Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин. 1
Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми. Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.
Ознаки спеціалізованих норм:
1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;
2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;
3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.
На відміну від класичних норм права, спеціалізовані норми права:
виконують додаткову функцію в правовому регулюванні;
позбавлені традиційної логічної структури, характерної для норм права як класичного припису;
виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визначається змістом виконуваної функції (так норми, що закріплюють принцип законності, орієнтують суб’єктів на здійснення правомірної поведінки). 1
Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням, тому вони можуть бути поділені на норми-засади, норми-принципи, визначально-установчі норми, норми-дефініції, декларативні-норми, оперативні норми, норми-строки, колізійні норми та інші.
Види спеціалізованих норм права:
норми-засади – це правові приписи, які закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного, державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності та ін. Ці норми зосереджені насамперед у конституції і дістають свій розвиток та логічне вираження в інших вихідних правових нормах і передусім у нормах-принципах.
норми-принципи – це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Ці норми розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності цих явищ. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві.
Нормою-принципом є, наприклад, норма закріплена в ст. 5 КУ, в якій зазначено, що Україна є республікою, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України є народ, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
визначально-установчі норми – це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права.
Визначально-установчою нормою є, наприклад, норма закріплена в ст. 1 ЦКУ. В ній визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
4. норми-дефініції – це норми, які містять повне або часткове визначення юридичних понять чи інших категорій.
Наприклад, ст. 102 КУ: «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина».
5. декларативні норми – норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення.
6. оперативні норми – норми, які визначають порядок, час набрання чинності, подовження чи припинення дії окремих норм права.
Наприклад, ч. 5 ст. 94 КУ: «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування».
Також прикладом оперативної норми може бути норма, закріплена в ст. 160 КУ: «Конституція України набуває чинності з дня її прийняття».
7. норми-строки – це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідкі (наприклад, строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків – це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини).
8. колізійні норми – норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативно-правовими актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Вони призначені для вирішення колізій (конфлікти норм, пов’язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами). 1
Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.
Розрізняють такі спеціалізовані норми:
  • Загальнозакріпні норми, або норми-начала;
  • Установчі норми, або норми-принципи;
  • Прогностичні норми, або норми-цілі;
  • Декларативні норми, або норми-оголошення;
  • Дефінітивні норми, або норми-дефініції.
Загальнозакріпні норми, або норми-начала – норми, що містять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин. Розвиток цього різновиду норм пов'язаний з ростом законодавчої культури, законодавчих узагальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови звільнення від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з фундаторськими (установчими) нормами.
Установчі норми, або норми-принципи – норми, у яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. Наприклад, норми-принципи функціонування соціально-економічного і громадсько-політичного ладу, взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст. З Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
Прогностичні норми, або норми-цілі – норми, які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою».
Декларативні норми, або норми-оголошення – норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення.
Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) – норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов'язкове значення. Так, у ст. З Закону України «Про звернення громадян» вказується: звертання – викладені в письмові або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. 1
Серед спеціалізованих норм слід виділити:
оперативні або норми-інструменти;
колізійні або норми-арбітри.
Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми. Оперативні норми, або норми-інструменти – норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, 'їхню зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто регулюють їх рух.
Колізійні норми, або норми-арбітри – норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми.
Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов'язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами) : між конституцією й іншими нормативно-правовими актами;
законами і підзаконними актами; між актами того самого органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним актом;
2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділеними правотворчими повноваженнями – між загальнодержавними актами і актами автономного утворення (наприклад, України і Автономної Республіки Крим) ; у федеративній державі -між загальнофедеральними актами і актами суб'єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану) ;
3) між різними державами.
Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права (наприклад, є колізійний механізм регулювання зовнішньоекономічних договорів).
Колізійні норми мають такі структурні елементи:
гіпотеза (обсяг) – вказує на суспільні відносини, що нею регулюються
диспозиція (прав 'язка) – вказує на національне законодавство, що має застосовуватися при вирішенні справ у межах даних суспільних відносин
Прив'язки колізійних норм визначаються за принципами:
- «власного закону» (закон громадянства та ін.) ;
- «закону місцезнаходження речі»;
- «закону, вибраного особами, що вступають в угоду»;
- «закону місця вчинення акта» (закон місця вчинення договору; закон місця вчинення угоди; закон місця вчинення зобов'язання; закон місця вчинення правопорушення, закон суду та ін.
 
Висновки
 
Норма права – правова дійсність навіть в тому випадку, коли вона жодного разу не застосовувалась для регулювання фактичних відносин. Визнання цього права являло собою передумову для визначення правового статусу союзної республіки та для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, які застосовуються безпосередньо та опосередковано – через інші норми.
Таким чином, норми права – це загальне правило, яке вбирає в себе багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого.
Норма права являє собою науковий, об’єктивно обгрунтований припис – модель суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин.
Загальний характер норми права не виходить з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, яке об’єктивно існує в чисельних окремих матеріальних відносинах даного виду, які є виробничими відносинами.
В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змісту норм, зміцнення їх «істинності», впорядкування їх структури та системи вцілому.
Перший напрямок характеризується тенденцією до все більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм – зобов’язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожної різноманітності норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносин з допомогою всіх елементів правової норми.
Основними умовами, які дозволяють добитися вдосконалення норм права, є:
Точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової побудови.
Відповідання норм права умовам моралі та правосвідомості.
Додержання умов системності (непротиріччя) та інших закономірностей діючої системи права при прийняті нових норм.
Врахування в процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.
 
Список використаної літератури
 
  1. Загальна теорія держави і орава. / За ред. В. В. Копейчикова -К. : Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.
  2. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. вузів. – К. : Вентурі, 1996. -354 с.
  3. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права: Підручник. – К. : Кондор, 2002. – 541 с.
  4. Основи держави і права: Навч. посібник / С. Д. Гусарев, P. A. Калюжний, A. M. Колодій. – К. : Либідь, 1997. – 408 с.
  5. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. – 3-тє вид., змін. І доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 547 с.
  6. Войнович М. П. Основи загальної теорії права та держави. – К. : Атіка, 2001. – 476 с.
  7. Теорія держави і права (опорні конспекти) Навч. посіб. Для студентів вищ. навч. закл. / Авт. -упорядн. Кравчук М. В. – К. : Атіка, 2003. – 458 с.
  8. Венгеров А. Б. Теория государства и права. – Москва, 2004. – 562с.
  9. Гойман-Калинский И. В., Иванец Г. И., Червонюк В. И. Элементарные начала общей теории права. – Москва, 2003. – 322с.
  10. Марчук В. М., Ніколаєва Л. В. Нариси з теорії права. – К. – 2004. – 472с.
  11. Лукашева Е. А. Политика, право, мораль. – Москва, 1986. – 464с.
Фото Капча