Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

 
 
Телефон +3 8(068) 052-35-08
Телефон +3 8(093) 689-29-85
 (096) 672-17-75
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Поняття і правова природа землекористування

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
Поняття і правова природа землекористування
Зміст землекористування
Види землекористування
Висновок
 
Вступ
 
Земля є необхідною умовою, джерелом, засобом і місцем забезпечення життєдіяльності, матеріальною і біологічною основою формування сфери життя для людини та інших живих організмів. Вона є основою самого існування і буття людини; земля становить просторовий, операційний базис, що використовується для розташування населених пунктів. А тому не викликає суперечностей положення статті 14 Конституції України, відповідно до якої земля є основним національним багатством України.
Конституцією України гарантовано кожному право користуватися об'єктами права власності народу. Дані конституційні положення знайшли своє відображення у Земельному кодексі України, а також ряді спеціальних законодавчих актів. Зокрема практична реалізація конституційних норм вбачається у закріпленні форм власності на землю, підстав їх набуття та припинення, а також інших правових титулів, що дають можливість володіти й користуватися земельними ділянками на законних підставах. Багатоаспектність напрямів функціонування землі є передумовою виникнення різноманітних форм та видів її використання.
Інститут землекористування має тривалу історію, яка як дозволила врахувати досвід минулих поколінь у питаннях регулювання земельних відносин, так і створила певні труднощі в адаптації цих відносин до ринкових умов. У свою чергу це призвело до значних прогалин та суперечностей земельного законодавства у даній сфері.
 
Поняття і правова природа землекористування
 
Інститут землекористування використовувався найповніше в СРСР. Радянська доктрина визнавала виключну власність держави на землю. Тому за громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями земельні ділянки закріплювалися на праві користування. Серед усіх видів користування державною власністю право користування землею безумовно було найпоширенішим.
Ст. 7 Основ земельного законодавства СРСР суб'єктами права користування землею визнавала колгоспи, радгоспи та інші державні організації, установи та підприємства; кооперативні та громадські підприємства; громадяни нашої країни; інші організації та особи у випадках, передбачених союзним законодавством [17, с. 72].
Відповідно залежно від господарського призначення та суб'єкта користування землею розрізняли землекористування:
колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських державних, кооперативних, громадських підприємств, установ і організацій;
промислових, транспортних, інших несільськогосподарських державних, кооперативних, громадських підприємств, установ, організацій;
громадян (колгоспників, робітників, службовців та ін.) ;
інших організацій і осіб у випадках, передбачених законодавством СРСР [17, c. 71].
Радгоспи являли собою вищу форму організації соціалістичного сільського господарства. За кожним радгоспом закріплювалася певна кількість землі відповідно до акту відводу уповноваженими органами держави, усі вони виступали як самостійний суб'єкт користування.
Після проведення процедури укрупнення колгоспів у 1950 р. основна частина земель опинилася у користуванні колгоспів. Така земля надавалася у безстрокове користування, що було закріплено ще в Примірному статуті сільськогосподарської артілі 1935 р. Цим самим підкреслювалася сталість права колгоспу на користування землею, що сприяло організації планомірного сільськогосподарського виробництва. До того ж Примірний статут закріплював принцип недоторканності та незменшуваності колгоспних земель. Категорично заборонялося наділення землею осіб, що вибули з колгоспу, землею за рахунок земельної площі колгоспу. Єдиною підставою для вилучення таких земель було з мотивів державних чи громадських потреб. Колгоспи також не сплачували будь-яких податків чи зборів. Таке користування було безоплатним. На такому ж правовому титулі землі сільськогосподарського призначення закріплювалися за товариствами спільного обробітку землі (ТСОЗ) і сільськогосподарськими комунами [18, с. 90-93].
Існувало також право присадибного землекористування колгоспних дворів: кожний колгоспний двір може мати в особистому користування невелику присадибну ділянку землі й вести на ній підсобне господарство у розмірах, передбачених Статутом сільськогосподарської артілі. Таке право є похідним від права громадського колгоспного землекористування, оскільки колгоспний двір отримує присадибну ділянку не безпосередньо від держави, а від колгоспу за рахунок земель його присадибного фонду, який входить в єдиний масив земель, закріплених за колгоспом [18, с. 104-105].
Конституція СРСР допускала користування державною землею і ведення на виділених земельних ділянках дрібного сільського господарства без застосування найманої праці одноосібними селянськими господарствами (ст. 9 Конституції СРСР). Землекористування одноосібних селянських господарств детально регламентувалося Земельним кодексом РРФСР 1922 р. та земельними кодексами союзних республік. Суб'єктом права трудового землекористування селян-одноосібників був селянський двір. Таке право користування належить всім членам двору незалежно від статі і віку. При цьому у користуванні землею немає будь-яких частин окремих членів двору, усі вони користувалися землею спільно. На відміну від колгоспних дворів, які користувалися тільки присадибними ділянками, земля, яка надана одноосібному селянському господарству, складається з двох частин: а) присадибної ділянки, на якій розташовані житлові та господарські будівлі, а також сад і город, б) польової землі. Польові землі одноосібників мали бути розміщеними за межами земель колгоспів [18, с. 112].
У сучасній науці земельного права точаться дискусії з приводу розмежування понять «користування землею» та «використання землі». Варто підтримати позицію щодо розмежування цих понять. Використання землі реалізується через правомочність користування, як змісту права власності. Користування землею як окремий правовий титул є лише однією із форм використання землі поряд із використанням її на титулі права власності.
Чинне законодавство не дає визначення землекористування. Традиційно землекористування розглядають у суб'єктивному та об'єктивному розумінні.
У суб'єктивному розумінні:
Як правомочність користування земельними ділянками, тобто використання їх корисних властивостей;
Як правовий титул, що надає фізичним та
Фото Капча