Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Поняття і правова природа землекористування

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

підставою для припинення права користування такою ділянкою. Особи, винні у невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, притягуються до адміністративної відповідальності.

Не менш важливим принципом, передбаченим статтею 5 Земельного кодексу є раціональне використання та ефективна охорона земель. Даний принцип поєднує економічно необхідне й екологічно обґрунтоване використання земельних ресурсів. Тобто мають бути враховані як економічні, так і екологічні інтереси. У Постанові Верховної Ради «Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 року раціональне природокористування розглядається поряд із охороною довкілля [13]. Крім того основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища визначені через раціональне використання природних ресурсів. Пріоритетними вбачаються формування збалансованої системи природокористування і адекватної структурної перебудови виробничого потенціалу економіки та екологізація технологій у сільському господарстві, промисловості, енергетиці, будівництві та на транспорті. Дані пріоритети мають бути реалізовані за допомогою охорони земельних ресурсів від забруднення та нераціонального використання, а також збереження та розширення територій з природним станом ландшафту.
Викладене дає підстави розглядати право землекористування як сукупність правових норм, що регулюють порядок використання земельних ділянок у межах їх цільового призначення з метою задоволення рекреаційних, оздоровчих, духовних та матеріальних потреб особами, які не є власниками таких ділянок.
Суб'єктами права землекористування є фізичні та юридичні особи, що в установленому законом порядку набули це право для досягнення відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні земельні права та обов'язки.
Фізичними особами землекористувачами можуть бути як громадяни України, так й іноземні особи та особи без громадянства. Тобто обмеження щодо кола суб'єктів, встановлені для права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ч. 5 статті 22 Земельного кодексу, не поширюється на правовідносини землекористування.
Дані обмеження знімаються і щодо іноземних юридичних осіб. Поняття юридичної особи визначається статтею 80 Цивільного кодексу [3]. Відповідно до неї юридичною особою є організація, створена та зареєстрована в установленому законом порядку. У науці цивільного права існує поділ юридичних осіб приватного та публічного права. Останні створюються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Створені у такому порядку юридичні особи здійснюють землекористування для реалізації завдань публічного характеру.
Передбачена законом можливість підприємств, установ і організацій виступати як самостійний суб'єкт землекористування становить їх земельну правоздатність. Така правоздатність завжди відповідає цілям та завданням діяльності юридичної особи, які закріплені в її установчих документах. Поняття земельної правоздатності застосовується лише до суб'єктів, які здійснюють землекористування. Правомочності різних органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження, управління землею, регулювання земельних відносин випливають із компетенції цих органів, якою вони наділені державою.
Серед суб'єктів землекористування розрізняють сільськогосподарські та несільськогосподарські державні та комунальні підприємства, установи, організації. Першим надаються земельні ділянки у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ст. 24 Земельного кодексу України), другим – для здійснення відповідної несільськогосподарської діяльності (ст. 65 Земельного кодексу України). Крім того, вони можуть використовувати земельні ділянки на умовах оренди. Недержавні й некомунальні юридичні особи можуть виступати суб'єктами лише орендного землекористування.
Існують випадки, коли земельна ділянка юридично закріплюється за певним громадянином, а право користування нею здійснюю всі члени сім'ї або родичі, які володіють земельною правоздатністю. Це стосується, зокрема, особистих селянських господарств, які не мають статусу юридичної особи. Відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство» такі господарства можуть створюватися фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб у порядку, встановленому законом [7]. Громадяни – члени особистого селянського господарства використовують на умовах оренди відповідні земельні ділянки.
Об'єктом права землекористування є індивідуально визначена та юридично відокремлена земельна ділянка (або її частина), яка перебуває у державній, комунальній або приватній власності, що закріплена за конкретним суб'єктом для використання згідно з її цільовим призначенням. Саме з приводу цієї ділянки виникають і здійснюються відповідні земельні правовідносини як форма реалізації суб'єктивного права, а також відповідні повноваження землекористувача. В. І. Семчик визначає об'єкт землекористування як земельну ділянку, місце розташування і межі якої визначаються на місцевості з урахуванням її розміру [25, c. 187].
Також об'єкти землекористування класифікують за різними критеріями. Залежно від того, за рахунок яких земель вони надані, розрізняють об'єкти державної, комунальної та приватної власності. За основним цільовим призначенням земель об'єкти землекористування поділяють на сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення.
Отже, суб'єктно-об'єктний склад відносин з приводу землекористування доволі різноманітний. Законодавством встановлено певні обмеження й вимоги щодо кола суб'єктів, які мають право користування окремими видами земельних ділянок.
 
Зміст відносин землекористування
 
Сутність права землекористування як правовідносин, які виникають у процесі використання земельних ресурсів, полягає в тому, що вони включають сукупність прав та обов'язків, пов'язаних зі здійсненням права землекористування.
Землекористувачу належать право володіння (крім права загального землекористування), користування, а також і певною мірою право розпорядження, але в обмеженому вигляді (наприклад, передача земельної ділянки в суборенду). Право володіння розглядається як фактичне, реальне володіння, що виникає в результаті відмежування земельної ділянки в натурі і забезпечує можливість її цільового використання. Право користування включає безпосередню
Фото Капча