Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Поняття конфлікту

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
30
Мова: 
Українська
Оцінка: 

домінування над людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби”. Фемінність зумовлює підлеглий, залежний та альтруїстичний тип ставлення до оточення, залежну поведінку, стратегію ухилення від боротьби та комунікабельність. Для андрогінних особистостей характерна стратегія незалежності та комунікабельність. Можна стверджувати, що андрогінна статеворольова ідентичність дає людині більше можливостей для особистісного прояву, для вибору стратегій поведінки в різних ситуаціях, в той час як маскулінність диктує домінування у стосунках, а фемінність – залежність. Експериментальне дослідження особливостей впливу соціального та індивідуально-психологічного рівнів статеворольової ідентичності особистості на поведінку особистості в конфліктних ситуаціях дає можливість стверджувати, що статеворольова ідентичність є детермінантою поведінки в конфлікті. Індивідуально-психологічний рівень статеворольової ідентичності визначає вибір певних стратегій поведінки особистості в конфлікті. 

Для маскулінних особистостей індивідуально-психологічний рівень детермінує вибір конфронтаційної поведінки в конфлікті. Згладжування та втеча не є можливими стратегіями виходу з конфліктної ситуації. Для фемінних особистостей індивідуально-психологічний рівень статеворольової ідентичності зумовлює вибір згладжування та втечі як способу вирішення конфліктної ситуації. Конфронтація феміннимиособистостями не використовується. Компроміс є типовою стратегією поведінки в конфлікті, для особистостей як з маскулінною, так і з фемінною статеворольовою ідентичністю. Отримані дані дають підстави стверджувати, що чим більше переважає фемінна або маскулінна частина в симптомокомплексі маскулінності/фемінності особистості, тим більш типову поведінку демонструє особистість. Можна зробити висновок, що яскраво виражена фемінність та маскулінність є детермінантами вибору стратегії поведінки в конфлікті. Андрогінія зумовлює використання усіх стратегій поведінки в конфлікті однаковою мірою. Перевага андрогінними особистостями надається компромісній поведінці в конфлікті. Результати дослідження показали, що недиференційована статеворольова ідентичність не зумовлює певного стилю поведінки в конфлікті. Отже, маскулінні та фемінні особистості схильні діяти згідно з гендерними стереотипами. Ригідність поведінкових проявів робить маскулінну та фемінну статеворольову ідентичність слабшою у порівнянні з андрогінною. Андрогінія є найбільш сильним та гнучким типом статеворольової ідентичності і визначає найбільш адекватну поведінку в конфлікті та ставлення до оточуючих. Недиференційований тип статеворольової ідентичності не зумовлює для особистості сталих стратегій поведінки в конфлікті та типів ставлення до оточення [4, C. 41]. Маскулінність визначає авторитарне, егоїстичне та агресивне ставлення до людей, домінування над людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби” в конфлікті. Фемінна статеворольова ідентичність детермінує залежну поведінку, стратегію ухиляння від боротьби, комунікабельність, вибір згладжування та втечі як способу вирішення конфліктної ситуації. Для андрогінної статеворольової ідентичності притаманне дружнє та альтруїстичне ставлення до людей, незалежність та комунікабельність. Андрогінія не визначає постійного використання стратегії прийняття або ухиляння від “боротьби”. Андрогінні особистості надають компромісній поведінці в конфлікті.

 

Висновки

 

Таким чином, численні дефініції конфлікту зводяться до розуміння конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів або групи людей. За суттю конфлікт означає суперечність, розбіжність, неузгодженість, боротьбу між думками, інтересами, бажаннями, позиціями людей тощо. За природою конфлікт – це соціальне явище. 

Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Так само і наше, українське суспільство. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфліктів як вияв суперечностей, розбіжності між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо. У цьому значенні конфлікт є чинник соціального розвитку як позитивний (конструктивний), так і негативний (деконструктивний) і виявляє соціальні протиріччя, цінності, інтереси, потреби, рівень розвитку суспільства. З психологічної точки зору конфлікт – це загострення міжособистісних стосунків, внутрішньоособистісних суперечностей, зіткнення особистісних вірувань, позицій, потреб різних індивідів, їхніх амбіцій. Знання особливостей стилів поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволяє передбачити їхні можливі реакції на ситуацію та заздалегідь пом’якшувати небажані наслідки конфлікту. 

Оцінюючи ці стилі, можна зробити такі висновки: - деструктивний стиль небезпечний, у першу чергу, для того, хто ним користується, тому що цю людину нерідко починають вважати незлагідною. 

Ділові люди намагаються уникати таких партнерів; 

прихильник коригувального стилю сам, як правило, конфлікт не починає. Будучи втягненим у нього, він виявляється до цього не готовим і зазвичай виходить із нього зі значними втратами; 

прихильник прогностичного стилю рідко потрапляє в конфліктні ситуації й намагається будь-що не доводити справу до конфлікту. Але якщо конфлікт усе-таки розгорівся, то він виходить із нього з мінімальними втратами. Знання психологічних основ спілкування, типів і особливостей осіб, які конфліктують, уміння контролювати власні емоції, сприяють раціональній поведінці людини у вирішенні складних, конфліктних проблем. Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. 

Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного. Невміння розрядити конфліктну ситуацію, зрозуміти та виправити помилки й прорахунки може стати причиною постійної напруженості. Потрібно пам’ятати, що конфліктом слід уміти управляти до того, як він стане настільки сильним, що набуде деструктивних властивостей. У конфліктологічній літературі широко використовується «концепція Томаса Кіллмена», в якій подано п'ять основних стратегій людськоїповедінки в конфліктній ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво. При виникненні конфліктних ситуацій людина повинна вміти ефективно використовувати кожен з названих стилів поведінки і свідомо робити той чи інший вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід буде визначатися конкретною ситуацією, а також складом характеру. 

Надавати перевагу одному стилю перед іншим – природно, але жорстке дотримання одного з них може обмежити можливості. Тобто, оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, що застосовує всі п'ять стилів. З метою оптимізації стратегії поведінки в конфліктній ситуації необхідно з'ясувати якості особистості. Оптимізація поведінки передбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо). Важливо визначити власні пріоритети, а також можливі альтернативні варіанти, що дасть змогу бути більш вільним у виборі в конкретному конфлікті. Успішному пошуку розв'язання суперечностей сприяє визначення суті конфлікту, вміння вбачати головне. Відкрита розмова з іншою стороною є одним з порівняно рідких, але дуже ефективних способів зняття напруження у відносинах між людьми та вирішення конфлікту. Більшість умов та факторів успішного вирішення конфліктів мають психологічний та моральний характер, бо відображають особливості поведінки та взаємодії опонентів. Якщо немає можливості попередити конфлікт, то необхідно, насамперед, подолати народжені складною ситуацією власні негативні емоції, актуалізувати свій інтелектуальний потенціал і життєвий досвід. Висновок

Коли між людьми виникає непорозуміння, а тим паче суперечності, то це може призвести до комунікативного конфлікту, який розглядають як особливий тип спілкування, особливий стан комунікативної поведінки людей. Конфлікт характеризують також як спілкування, в якому виявляється неузгодженість дій людей, що дбають про свої інтереси. Якщо співробітництво та суперництво розглядається як «здорове спілкування», то конфлікт -- як «нездорове». Джерелом комунікативних конфліктів стають субґєкти спілкування, причиною -- суперечності комунікативних цілей та способів взаємодії, які використовуються (скажімо, суперництво, маніпуляція тощо). Під предметом конфлікту, зазвичай, розуміють реальну (або уявну!) причину (наприклад, проблема влади, проблема володіння якимись цінностями як моральними, так і матеріальними). Обґєктом конфлікту стають інтереси. Особливістю комунікативного конфлікту є те, що його учасники майже ніколи не усвідомлюють ні предмета, ні обґєкта конфлікту. Відбиття конфліктної ситуації у кожного з його учасників рідко відповідає реальному стану справ. Такий конфлікт стає психологічним, а тому важко розвґязується. З одного боку, конфлікт розглядається як спосіб розвитку його учасників, а з другого -- як зло, негативне явище, бо він ламає взаємини між людьми. У звґязку з цим слід запобігати виникненню конфлікту або вирішувати його з найменшими негативними наслідками.

Звичайно, взаємини між людьми або організаціями розглядаються з погляду їх зміцнення та ефективності, про що йшлося у попередніх розділах книги. Не менш важливою проблемою є розірвання міжособистісних взаємин, якщо цього потребує конкретна ситуація. Так, у діловому спілкуванні така ситуація може виникнути між продавцем та покупцем, менеджером та клієнтом, менеджером та підлеглим, якого звільняють з роботи. І для того щоб цей процес був якомога менш руйнівним для обох сторін, бажано, щоб він відбувався цивілізовано. Тоді розірвання взаємин буде необразливим, таким, що не принизить гідності учасників цього процесу.

Для того щоб процес розірвання взаємин був керованим, менеджеру слід знати, що він складається з б стадій: міжособистісної, стадії конфлікту, діадичної, наслідків та стадії подальших відносин (дослідження Тайтінен та Хейлайнен-Кайла; дослідження Бакстера). На першій та другій стадії ініціатор розриву ще оцінює стан міжособистісних взаємин та не розголошує своїх планів щодо майбутнього. На третій -- діадичній -- стадії він повідомляє іншому про своє бажання розірвати взаємини. Ця стадія є критичною точкою, бо саме тут відбуваються переговори між учасниками процесу, використовуються обрані стратегії.

Спеціалісти називають дві такі стратегії розірвання взаємин: першу -- «стратегію голосу» -- коли учасники процесу під час переговорів намагаються зґясувати причини, що заважають взаєминам, усунути їх та відновити відносини; другу -- «стратегію виходу» -- коли учасники закінчують відносини. При використанні і першої, і другої стратегії учасники можуть свої наміри здійснювати, дотримуючись таких напрямів: «орієнтації на іншого», тобто намагання не зашкодити іншій стороні, та «орієнтації на себе», тобто бажання отримати вигоду за рахунок втрат іншої сторони.

 

Список використаної літератури

 

1. Білий Б. В. Стиль індивідуальної поведінки особистості в конфлікті. – К., 2000. – 214 с.

2. Ворожейкин И. Е. Конфликтология. – М., 2001. – 328 с.

3. Гришина Н. В. Психология конфликта. – СПб. : Питер, 2000. – С. 9-18; С. 34-40.

4. Гришина Н. В. Псилохология конфликта. – СПб., 2001. – 227 с.

5. Дорошенко Н. Н. Гендерна детермінація вибору стратегії поведінки в конфлікті // Психологія. Збірник наукових праць НПУ ім. М. П. Драгоманова, Випуск 1 (8), 2000. – С. 39-43.

6. Дорошенко Н. Н. Гендерна детермінація вибору студентами стратегії поведінки в конфлікті. – Автореф. дис... канд. психол. наук: 19. 00. 07 / Н. М. Дорошенко; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – К., 2003. – 19 с.

7. Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник. – Київ Центр навчальної літератури, 2005. – 456 с. – С. 114-127.

8. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. – СПб. : Питер, 2001. – С. 78-80.

9. Ємельяненко Л. М., Петюх В. М., Торгова Л. В., Гриненко А. М. Конфліктологія. Навч. посіб. – К. : КНЕУ, 2003. – 315 с.

10. Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода. – К. : Наукова думка, 1996. – 190 с. – С. 181-186.

11. Карамушка Л. М. Психологія управління: Навч. посіб. – К. : Міленіум, 2003. -- 344 с. – С. 206-220.

12. Коломінський Н. Л. Психологія педагогічного менеджменту. – К. : МАУП, 1996. – С. 153-157.

 

Фото Капча