Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Поняття й особливості правового регулювання галузі вітроенергетики в Україні

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 

України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 р. № 555 – IV, який визначає засади використання альтернативних джерел енергії та сприяння розширенню їх використання в паливно-енергетичному комплексі. Саме в цьому законі нетрадиційні джерела енергії дістали назву альтернативних. У законодавстві нашої держави використовується термін «альтернативні джерела», тому що енергія із цих джерел ще досить довгий час буде використовуватися паралельно (альтернативно) з традиційними джерелами [6].

Проаналізувавши вказані вище законодавчі акти, можна дійти висновку, що законодавець ці два визначення тлумачить фактично ідентично, проте до терміна «альтернативні джерела» ще додається поняття вторинних енергетичних ресурсів.
У Законі України «Про енергозбереження» вторинні енергетичні ресурси набувають іншого змісту. Зокрема, вбачається, що це енергетичний потенціал відходів, продукції, проміжних і побічних продуктів, який утворюється в технологічних агрегатах (процесах, установках), проте не використовується в самому агрегаті, також може повністю або частково використовуватися для енергопостачання інших агрегатів (процесів) [5].
«Відновлювальні джерела енергії» також застосовуються на рівні підзаконних нормативно-правових актів.
Аналізуючи законодавчу базу, яка стосується цієї галузі, можна зробити тільки один висновок: вона є недосконалою. Насамперед для вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, які складаються в цій галузі, необхідно розмежувати такі поняття, як «нетрадиційні», «альтернативні» та «відновлювальні» джерела енергії. Не можна допустити різного тлумачення цих понять суб’єктами суспільних відносин. Для позначення в законодавстві одного й того ж поняття потрібно використовувати єдиний термін. На нашу думку, для більш точного визначення такого поняття, як «відновлювальні джерела енергії», було б дуже доцільним використати міжнародну практику та міжнародний досвід у цій галузі. Тут доцільно вказати, що одним із міжнародних правових актів, який наводить визначення «відновлювальних енергоджерел», та одним з актів, у відповідність до якого має бути приведено законодавство України, є Директива Європейського Парламенту та Ради Європи 2001/77/ЄС від 27 вересня 2001 р. про стимулювання виробництва електроенергії поновлюваними джерелами енергії на внутрішньому ринку електроенергії. У статті 2 цього документа зазначено: «Відновлювальними енергоджерелами» визнаються невикопні відновлювальні джерела енергії (сонячна, геотермальна енергія, вітрова, енергія хвиль та припливів, енергія біомаси, гідроенергія, болотного газу, газу каналізаційно-очисних станцій і біогазів) « [7]. У цьому випадку під біомасою розуміється біорозкладна фракція відходів та осадів від сільського господарства (включаючи рослинні та тваринні речовини), фракції продуктів, лісової та спорідненої з нею промисловості, біорозкладні фракції комунальних і промислових відходів.
Однією з головних проблем правового регулювання альтернативної енергетики в Україні є те, що кожен із видів цієї галузі конкретно регулюється лише на рівні підзаконних нормативно-правових актів, а термін «біомаси» взагалі вживається в різних значеннях у Законі України «Про альтернативні види палива» та в Законі України «Про електроенергетику».
Також особливо важливим є той момент, що виробництво енергії з відновлювальних джерел здійснюється із застосуванням різних видів технологій, які постійно розвиваються, а для суб’єктів господарювання, які займаються виробленням відновлювальної енергії, на законодавчому рівні визначена велика кількість пільг, що має на меті заохочення такої діяльності. У такій ситуації особливо гостро постає питання визначення джерела походження виробленої енергії. Отже, з огляду на це було б доцільно, щоб кожен вид відновлювальних джерел енергії був визначений на рівні закону [8].
Як вже зазначалося раніше, кожен із видів альтернативних джерел енергії, зокрема така підгалузь, як вітроенергетика, регулюються підзаконними нормативно-правовими актами, які є спільними для всіх видів відновлювальних джерел енергії, зокрема постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики:
Постанова «Про затвердження Порядку формування та ведення реєстру об’єктів енергетики, що використовують альтернативні джерела енергії»;
Постанова «Про порядок видачі Національною комісією регулювання енергетики ліцензій на провадження діяльності, пов’язаної з виробництвом, передачею, постачанням електричної енергії, комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії, виробництвом теплової енергії на теплоелектростанціях та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії»;
Постанова «Про затвердження примірних договорів, які укладаються із суб’єктами господарювання, що виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії» тощо.
Щоб краще зрозуміти правове регулювання вітроенергетики в Україні, потрібно з’ясувати деякі технічні особливості цієї сфери.
По-перше, з’ясуємо зміст такого поняття, як «вітрогенератор»: це пристрій, який виробляє електроенергію з кінетичної енергії вітру. Вітрогенератори в більш загальному вигляді можна поділити на два умовні види:
  • домашні (для приватного використання), їх ще називають малі вітряки. Такі вітряки найчастіше використовуються для забезпечення електроенергією одного або декількох будинків або невеликих промислових об’єктів;
  • промислові вітроелектростанції – окрема електрична установка або група таких установок, споруди, устаткування, розміщені на одній території, які становлять єдиний комплекс, тому що функціонально пов’язані між собою; цей комплекс призначений для вироблення електроенергії шляхом перетворення кінетичної енергії вітру на електричну [9].
Існує думка, що саме від потужності залежить правовий порядок регулювання діяльності вітроелектростанцій. Відповідно до Закону України «Про електроенергетику» проектування та будівництво (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, технічне переоснащення) об’єктів електроенергетики здійснюються відповідно до законодавства у сфері містобудівної діяльності. Оснащення об’єктів електроенергетики ліцензіатами, ціни (тарифи) на відповідні послуги (товари) яких встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, здійснюється на конкурентних засадах [10].
Спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, який регулює приєднання вітроелектростанцій більше 100 КВт, є Правила приєднання вітроелектростанцій до електричних мереж, які були затвердженні Наказом Міністерства палива та енергетики
Фото Капча