Поняття, закономірності та види соціального регулювання

У самому загальному плані соціальне регулювання розуміється як іманентний суспільству й визначальний соціальний порядок, процес. 

Конкретний соціальний порядок установлюється в результаті дії безлічі найрізноманітніших факторів. У їхньому числі виділяють наступні:

1. Так звані "стихійні" регулятори як безпосередній прояв природних законів природи й суспільства. Фактори стихійного регулювання носять природний характер і можуть виражатися у вигляді конкретних подій загальносоціального масштабу, явищ економічного порядку, феноменів масової поведінки і т.д. Це, наприклад, збільшення тривалості життя людей, масові сезонні захворювання, демографічні процеси, міграція населення, інфляційні очікування й т.д.

У своєму прагненні до порядку суспільство й держава прагнуть взяти під свій контроль дані фактори, однак це вдається далеко не завжди. Іноді ж їхній вплив взагалі не відбивається суспільною свідомістю або відбивається неадекватно.

2. Соціальні норми як регулятори, пов'язані з волею й свідомістю людей.

3. Акти індивідуального регулювання, що виступають у вигляді цільового, адресного впливу суб'єктів один на одного.

Зазначені фактори можуть грати в суспільстві як стабілізуючу, так і дестабілізуючу роль. Правда, у юридичній літературі прийнято вважати, що стабілізація, упорядкування суспільних відносин забезпечуються дією соціальних норм і актів індивідуального регулювання, а дія стихійних регуляторів виступає фактором дестабілізуючого впливу. Однак якщо як підставу оцінки прийняти критерій стійкого функціонування суспільства, то всі регулятивні фактори можуть мати як позитивний так і негативний вплив. Разом з тим функціональна характеристика стабілізації, упорядкування суспільних відносин повинна бути віднесена насамперед до соціальних норм. .[7; с. 45]

Для розуміння природи діючих у суспільстві норм, підстав і правил соціального нормування необхідно розрізняти два змісти терміну "норма". По-перше, норма є природний стан деякого об'єкта (процесу, відносини, системи й т.д.), встановлюване його природою - природна норма. По-друге, норма - це керівний початок, правило поведінки, пов'язане зі свідомістю й волею людей, що виникає в процесі культурного розвитку й соціальної організації суспільства - соціальна норма.

Реально діючі в житті людей норми не можна однозначно віднести до природних або соціальних Так, природні норми можуть бути переведені в систему технічних правил (правила роботи з технічними або природними об'єктами), стати основою соціального нормування (наприклад, встановлення строку визнання батьківства після смерті чоловіка), а соціальні норми - сформувати характер об'єкта, його якісний стан. Таким чином, залежно від співвідношення природної нормативності й соціального нормування можна виділити, як мінімум, чотири групи діючих у суспільстві нормативних регуляторів.

1. Природні норми, що існують у вигляді сформульованого знання про нормальний, природний стан об'єкта, обумовленому його природою. Такі норми формує, наприклад, наука.

2. Розроблені на основі знання природних норм правила роботи з технічними й природними об'єктами. Подібні правила прийняте називати технічними нормами.

3. Правила поведінки, що базуються на природних нормах або складаються у зв'язку з їхньою дією. Це більшість соціальних норм.

4. Правила поведінки, зміст яких визначається не стільки природною нормативністю, скільки цілями й завданнями, що стоять перед суспільством, або потребами конкретної його сфери. Це деякі юридичні процесуальні норми, ритуали й т.п. .[9; с. 169]

Під час обговорення ролі права в системі соціального нормативного регулювання значення мають норми третьої й четвертої групи, у літературі саме їх прийнято кваліфікувати як соціальні норми. Вони не просто існують і діють у суспільстві, а регулюють суспільні відносини, поведінку людей, нормують життя суспільства. Соціальним нормам властиві наступні ознаки. 1. Вони є загальними правилами. Сказане означає, що соціальні норми встановлюють правила поведінки в суспільстві, тобто визначають, яким може або повинне бути поводження суб'єктів з погляду інтересів суспільства. При цьому соціальні норми діють безупинно в часі, мають багаторазовість дії й звернені до невизначеного кола осіб (не мають конкретного адресата).

2. Дані норми виникають у зв'язку з вольовою, свідомою діяльністю людей. Одні соціальні норми створюються із цільової діяльності, інші виникають у багаторазово повторюваних актів поведінки, не відділяються від самої поведінки, і виступають як його зразки і стереотипи, треті формуються у вигляді принципів, що закріплюються в суспільній свідомості, і т.д. Інакше кажучи, аналізовані норми по-різному співвідносяться з волею й свідомістю людей, однак завжди виникають у зв'язку з ними.

3. Названі норми регламентують форми соціальної взаємодії людей, тобто спрямовані на регулювання суспільних відносин, поводження в суспільстві.

4. Вони виникають у процесі історичного розвитку (як його фактор і результат) і функціонування суспільства. Соціальні норми, будучи елементом суспільства, відбивають процеси його розвитку, впливають на їхні темпи й характер, словом, мають своє місце в історії суспільства, свою історичну долю.

Крім того, вони стабілізують соціум, а виходить, включені в процеси його функціонування, є як породженням, так і регулятором зазначених процесів.

5. Ці норми відповідають типу культури й характеру соціальної організації суспільства. На думку М. Вебера, саме культура дозволяє людям додати зміст миру, створити основу для судження про взаємодію людей Культура виражається насамперед у змісті соціальних норм. Із цього погляду неважко помітити розходження соціальних норм у суспільствах, що належать різним культурним традиціям, наприклад європейської й азіатської. Можна сказати, що представленість культурних розходжень у