Поняття, закономірності та види соціального регулювання

По-перше, спостерігається тісний зв‘язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином [10; с. 289-290]:

1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» - у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обгрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.

3. Правозастосовний процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовного акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужними для моралі. .[10; с. 117]

Норми права, зрозуміло, впливають на норми моралі. Е знаходить свій вияв у тому, що: 

1.Норми права сприяють утвердженню прогресивних моральних уявлень. 

2.Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм. 

3.Норми права виступають у якості засобу охорони і захисту норм моралі. 

Звичаєві норми можуть вважатися правовими, в чому проявляється їх взаємозв‘язок із нормами права. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і унаслідок визнання його «своїм» відомою етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.ін. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є утвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

“Те, що сучасний юрист не вважає правом, часом розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить грань між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням - торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському товаристві суб'єкти господарської діяльності нерідко удають до ділового звичаю - правилу, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської й іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правовий захист в арбітражному суді, нерідко стає правовим” [10, 293].

Спільність норм права й норм корпоративних виявляється у тому, що вони:

-регулюють типові ситуації або вид відношень, а не окремий випадок або конкретні суспільні відносини;

-мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

-мають загальний неперсоніфікований характер, тобто відносяться відразу до багатьох, поіменно не зазначених, осіб;

-викладаються в письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами.

Як зазначає О.Ф. Скакун, корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі) варто розглядати як норми, що заповнюють пробіли в нормативній системі права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися тільки ті відношення, що торкають основи життя колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування мір відповідальності і т.п.), тобто трудові й організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, які містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і знаходяться в тісному зв'язку з нормами права, виданими державою. Це відбувається тому що:

-у виданих державою нормах права передбачається можливість колективу корпорації регулювати своє поводження самостійно;

-у нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою вказівки цілей і задач суспільного і державного розвитку, того або іншого нормативно-правового акту або призначення того або іншого виду суспільної діяльності;

-у нормах права вказуються межі корпоративного регулювання; 

-від корпоративних норм, як і норм права, виданих державою, потрібна відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);

-норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;

-корпоративні норми за своїм змістом не повинні суперечити нормам загальнодержавним;

корпоративні норми, хоча й опосередкованим шляхом, забезпечуються державним примусом. .[22; с. 189]

Значення корпоративних норм з юридичної точки зору полягає у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У випадку їхнього порушення є можливість звернутися в компетентні правоохоронні органи. Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити постановлене рішення у судовому порядку.

 

 

Висновки

 

Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

Соціальними засобами в даному випадку є соціальні норми – правила поводження загального характеру, які складаються у відношеннях між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їхньої волі (інтересу), і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Соціальні норми виникають в процесі історичного розвитку й передаються з покоління в покоління, вирізняються такими ознаками, як регулятивний, загальний, та приписувальний характер. Соціальні норми утворюють єдину систему. 

Різноманітність та складність суспільних відносин зумовлюють існування різних соціальних норм. За регулятивними особливостями виділяють такі види соціальних норм: моральні норми; звичаєві норми; правові норми; корпоративні норми. Ці норми вирізняються за структурою, формами дії, способами забезпечення, сферами застосування пріоритетності, кожний вид соціальних норм має власну специфіку. Спільне в них те, що вони встановлюють конкретні, чіткі рамки для поводження учасників суспільних відносин, містять однаковий масштаб (міру) поведінки, тобто власне нормативність. Усі соціальні норми взаємодіють та чинять вплив на формування одна одної. 

Норми права посідають особливе місце в системі соціальних норм, бо вони є “елементарною часткою” права. Ним притаманні як риси права в цілому, так і власні специфічні ознаки. До останніх, зокрема, належать наступні:

-норми права носять регулятивний характер; 

-вони містять загально обов‘язкове правило поведінки;

-вони є правилом поводження загального характеру;

-норма права – формально-визначене правило поведінки, що має характер надання та зобов’язування;

- вона є правилом поведінки, прийнятим у суворо встановленому порядку;

-як правило поведінки норма права забезпечується усіма заходами державного впливу, аж до примусу.

В процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм перебуває у взаємодії. Ця взаємодія може виявлятися по-різному, причому процеси взаємодії норм права та моралі, норм права та корпоративних норм тощо досить складні.

В процесі правотворчості норми права взаємодіють з нормами моралі, до того ж норми моралі вчиняють вплив на правореалізаційну діяльність, а норми права впливають на норми моралі в суспільстві. Звичаєві норми після санкціонування державою набувають правового характеру, це можна спостерігати на прикладі формування звичаєвого права на ранніх шаблях розвитку суспільства. Корпоративні носять правовий характер та також знаходяться у щільному зв‘язку із нормами права.

 

 

1. Протасов В.Н. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. – М.: Новый Юрист, 1999. – № 27. – 276c.

2. Теория государства и права / Под ред. Манова Г.Н. – М.: Бек, 1995. – 314c. 

3. Алексеев С.С. Теория права. – М. ,1995. 

4. З.М. Черниловский. Всеобщая теория государства и права З.М. Черниловский (история государства и права зарубежных стран). 2-е изд., перераб. и доп. М.: «Высшая школа» 1983. – 654 с.

5. Загальна теорія держави та права / За ред. В.В. Копейчикова. – К., 1997.

6. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общей редакцией члена-корреспондента РАН В. С. Нерсесянца. М., 1996. – 722 с.

7. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – 4 изд. – М.: Норма – Инфра, 1998. – 265с.

8. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. – М., 1998.

9. Лазарев В.В.Общая теория государства и права. – М.: Юрист, 1997. – 498 с.

10. Лукашева Е.А. Политика, право, мораль. – М, 1986.

11. Лукашева Е.А. Права человека: Учебн. для вузов. – М.: Юридическая литература, 1999. – 356с.

12. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. – М.: Зеркало, 1998. – 343 c.

13. Мельник П.В., Самілик Г.М., Савченко Л.А., та ін. Правознавство: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 309 с.

14. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. – М., 1986.

15. Нормы советского права. – Саратов , 1987. 

16. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. - Том 2. Теория права. - М.: Издательство "Зерцало", 1998 - 416 с.

17. Оніщенко Н.М. Правові системи сучасності. Порівняльне дослідження національно-правових систем // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – Вип. 7. – С. 3-12.

18. Пеньков Е.М. Социальные нормы. – М., 1990.

19. Плахов В.Д. Социальные нормы. – М., 1985.

20. Скакун О.Ф. Теория государства и права.   Х., 2000. 

21. Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учебник. – М.: Проспект, 1997. – 105c. 

22. Сучасна соціальна філософія. – К.: Генеза, 1996. – 340с. 

23. Теория государства и права / Под. ред. Корельского В.М., Перевалова В.М. – М.: Норма-Инфра, 1998. – 534c. 

24. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов, М.: Москва, Издательская группа НОРМА-ИНФРА 1998. – 558 с.