Порушення поведінки у дітей

В даний час разом з поняттям «порушення поведінки» використовується поняття поведінка, що «відхиляється» або «девіантна».

Які ж причини порушень поведінки в дитячому віці? За сучасними уявленнями порушення поведінки у дітей можуть бути розділені на дві основні групи:

• порушення поведінки, причинами яких є психологічні і соціальні проблеми;
• порушення поведінки, причинами яких є психічні і психофізіологічні розлади (захворювання).

До першої групи причин відносяться:

• дефекти правової і етичної свідомості (виховання) ;
• зміст потреб особистості;
• особливості характеру;
• особливості емоційно-вольової сфери дитини [2, с. 60].

До другої групи можна віднести:

• наявність у дитини серйозних психічних розладів (М. Раттер) ;
• емоційні порушення, які маніфестують (виявляються вперше) страхами, тугою, або насильним способом поведінки (X. Ремшмідт) ;
• причини, пов'язані з соціальними і психологічними проблемами (відношення суспільства до підлітка) [5, с. 15].

Окремо слід сказати про поняття, відоме всім нам під назвою «перехідний вік». В даний час, у зв'язку з розширенням спектру використовуваних для обстеження головного мозку методик, з'ясовано, що в підлітковому віці в головному мозку відбуваються певні структурні перебудови, що характеризуються фізіологічним (що відбувається в нормі у будь-якої дитини) зниженням кількості кліток сірої речовини і зменшенням розмірів «амігдали» та «інсули», відділів мозку, що відповідають за емоційне сприйняття дійсності, здібність до співпереживання і розпізнавання чужих страждань. В нормі до 17-18 років відбувається повна компенсація даних змін. Ці перебудови і є причинами «перехідного віку». Важливо знати, що у дітей і підлітків, що мають значущі органічні зміни в головному мозку (родові травми, ЗПРР в ранньому віці, ЧМТ, епілепсія, і т. д.) в даний період часу часто відбувається збій, і описані вище зміни не компенсуються, що може привести до старту важких психічних захворювань саме в цьому віці [14, с. 154].

Таким чином, враховуючи все відзначене вище, всі порушення поведінки можна розділити на:

Характерологічні (непатологічні) : скороминущі (непостійні) ситуаційно обумовлені зміною поведінки, що виявляються переважно тільки в певному середовищі (мікросередовищі), (тільки удома, тільки в школі, тільки на вулиці), які мають чітку психологічну спрямованість, не ведуть до порушення соціальної адаптації (пристосованості в суспільстві) і що не супроводжуються розладами соматичних функцій [3, с. 72].

Патохарактерологічні (патологічні) : психогенні особові реакції, які мають генералізований характер (виявляються у всіх мікросередовищах життя дитини), що виявляються в різноманітних відхиленнях поведінки, ведучих до порушення соціально-психологічної адаптації і що супроводжуються невротичними і соматовегетативними розладами [3, с. 75].

Таким чином, загальні принципи виникнення патологічних (хворобливих, вимагаючих втручання медицини) порушень поведінки можна представити наступною схемою (мал. 1) :

 

 

Чи можливий перехід від непатологічних до патологічних порушень поведінки? Так. Можливий. Переходу непатологічних порушень поведінки в патологічні можуть сприяти різні чинники зовнішнього середовища і емоційно-психологічні особливості дитини. Цей факт підтверджується роботами багатьох фізіологів і лікарів (роботи Д. Леонгарда, П. Б. Ганнушкіна, Г. Є. Сухарьової). Результатом трансформації непатологічного порушення поведінки в патологічне є виникнення у дитини або підлітка грубих особових порушень, визначуваних, як психіатричний діагноз.

Патологічне порушення поведінки може бути наступних видів:

• що опозиційно-викликає (демонстративне) ;
• Гіперактивне;
• Розлади аутистичного спектру;
• Змішані емоційні і поведінкові розлади [11, с. 93].

Дані форми порушення поведінки часто є невід'ємною частиною таких психічних захворювань, як затримки психо-речового розвитку різного генеза, розумова відсталість, аутизм, органічна поразка ЦНС різного генеза, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю і т. д., і вимагають додаткової медикаментозної і психотерапевтичної корекції.

До способів медичної корекції відносять:

• медикаментозну терапію препаратами, що володіють нормотимічною дією (коректори поведінки) ;
• психотерапію;
• просвітницькі бесіди з батьками;
• лекції для педагогів, вихователів, і батьків вчаться в освітніх установах.

 

В поведінці і розвитку дітей дошкільного віку часто зустрічаються порушення поведінки (агресивність, запальність, пасивність, гіперактивність), відставання в розвитку і різні форми дитячої нервовості (невропатія, неврози, страхи).

Ускладнення психічного і особового розвитку дитини обумовлені, як правило, двома чинниками: 1) помилками виховання або 2) певною незрілістю, мінімальними поразками нервової системи. Часто обидва ці чинника діють одночасно, оскільки дорослі нерідко недооцінюють або ігнорують (а іноді і зовсім не знають) ті особливості нервової системи дитини, які лежать в основі труднощів поведінки, і намагаються «виправити» дитину різними неадекватними виховними діями. Дуже важливо тому уміти виявити істинні причини поведінки дитини, що турбує батьків і вихователів, і намітити відповідні шляхи коректувальної роботи з ним. Для цього необхідно ясно уявляти собі симптоматику вказаних вище порушень психічного розвитку дітей, знання якої дозволить педагогу спільно з психологом не тільки правильно побудувати роботу з дитиною, але і визначити, чи не переходять ті або інші ускладнення в хворобливі форми, що вимагають кваліфікованої медичної допомоги [9, с. 82].

Коректувальна робота з дитиною повинна бути почата якомога раніше. Своєчасність психологічної допомоги – головна умова її успішності і ефективності.

Агресивність. Багатьом маленьким дітям властива агресивність. Переживання і розчарування, які дорослим здаються дрібними і незначними, для дитини виявляються вельми гострими і складнопереносимі саме через незрілість його нервової системи. Тому