Порушення поведінки у дітей

За результатами трьох методик ми оформили таблицю результатів відповідей 2.4.

 

 

П – підвищений рівень агресивності.

В – Високий рівень агресивності.

СР – Середній рівень агресивності.

СЛ – Слабкий рівень агресивності.

 

Виявлені особливості даних дітей підтвердили необхідність проведення коректувальних заходів. Для цього нами було розроблено коректувальну програму (Додаток Г).

 

 

Результати дослідження показали нам, що в психологічній літературі поки немає єдиного визначення поняття «порушення поведінки» у дітей. Всі спроби класифікацій порушень носять умовних характер, оскільки поведінка дошкільника частіше за все поєднує в собі риси декількох поведінкових порушень. Проте, узагальнюючи все вищезазначене, умовно можна виділити 3 найбільш виражені групи так званих важких дітей, що мають поведінкові проблеми:

1. Агресивні діти – виділяючи дану групу, важливо оцінити ступінь прояву агресивної реакції, тривалість дії і характер можливих причин, деколи неявних, викликали дане порушення поведінка.

2. Емоційно і рухово-розгальмовані діти – всі ті діти, що відносяться до цього типу, реагують дуже бурхливо: якщо вони виражають захоплення або страждають, то їх експресивна поведінка буде обов'язкова дуже гучною.

3. Дуже сором’язливі, ранимі, образливі, боязкі, тривожні діти – це діти, що соромляться виражати свої емоції, тихо переживаючі свої проблеми, боячись звернути на себе увагу.

В поведінці і розвитку дітей дошкільного віку порушення поведінки (агресивність, запальність, пасивність, гіперактивність, соромливість), що часто зустрічаються, різні форми дитячої нервовості (невропатія, неврози, страхи) обумовлені, як правило, двома чинниками – помилками виховання або певною незрілістю, мінімальними поразками нервової системи. Для виявлення істинних причин поведінки дитини необхідно представляти симптоматику конкретних, часто зустрічаючихся порушень поведінки, знання яких дозволить правильно побудувати роботу з дитиною, а для визначення ступеня тяжкості розладу, що є у дитини, спиратися на критерії оцінки можливого відхилення в будь-якій поведінці.

Для експериментального дослідження нами було обрано ряд методик, які відповідали висунутій намі меті і завданням дослідження. Вибір діагностичних методик здійснювався по тому, наскільки дана методика визначає ступінь агресивності у дітей. Для того, щоб результати були максимально достовірними, були вибрано наступні декілька методик: анкета для батьків Лаврент’євої Г. П. і Тітаренко Т. М. ; бесіда з дітьми на тему: «Я і телевізор»; структуралізованний нагляд, що проводиться вихователем (методика діагностики агресивної поведінки дітей Лаврент’євої Г. П..

Напри кінець ми вирішили зробити порівняльний аналіз результатів трьох методик. В результаті чого отримали неоднозначну картину, але все-таки це допомогло нам виділити в групі дітей тих, хто імовірно характеризувався, як «агресивний». З 18 обстежених дітей до групи дітей з агресивною поведінкою нами були віднесено 3 дітей. В їх поведінці були відзначені ворожість, гнів; псування суспільної і особистої власності; негативне відношення до зауважень; бійки. Виявлені особливості даних дітей підтвердили необхідність проведення коректувальних заходів.

Для цього ми запропонували ряд коректувальних занять, як метод роботи при цьому ми обрали ігрову терапію. Було складено перспективний план занять, призначених для зменшення рівня агресивності, кожне з якого включало рішення задач всіх трьох етапів роботи. Пристосовуючись до потреб дітей, що йдуть по шляху зниження рівня агресивності, що актуалізуються, в процесі реалізації програма коректувалася і в неї вносилися зміни. На підставі запланованого і проведеного комплексу ігрових занять було виявлено позитивну динаміку поведінки агресивних дітей, зниження агресивних імпульсів, розширення поведінкового репертуару, розвиток уміння правильно розуміти свій емоційний стан і уміння адекватно його виразити, формування навиків позитивного спілкування, емпатії, співчуття, співпереживання.