Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Постмодернізм як один з найвизначніших напрямів мистецтва кінця ХХ ст.

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
23
Мова: 
Українська
Оцінка: 
1. Початок і еволюція постмодернізму
 
Сам термін виник 1917 року (отже, ще під час Першої світової війни, а не після Другої світової, як переважно вважають, визначаючи Жана-Франсуа Ліотара творцем поняття лише 1979 року) і символізував реакцію на модернізм у мистецтві, літературі, науці (якщо під модернізмом розуміти позитивізм та неопозитивізм). Такою найвиразнішою і, зрештою, терористичною реакцією на модернізм став тоталітаризм (ленінізм-сталінізм, фашизм, націонал-соціалізм). Тому, між іншим, дуже дивним виглядає зарахування тоталітаризму до модернізму, що дехто пропагує. Період 30-х років – це час розквіту антимодернізму чи постмодернізму. Він кінчається по-різному: у 40-х роках в Італії та Німеччині, лине в 60-х в Росії та ще пізніше – якщо взагалі закінчився – у Китаї, не кажучи вже про Корею й інші диктаторські режими. В Україні, у якій модернізм (у широкому розумінні цього терміна) не мав можливостей розвинутися й дійти до природного завершення, постмодернізм також було насаджено насильницьким способом. Немає жодних перешкод, щоб приєднатися до думки Михайла Енштейна, який датує виникнення постмодернізму в Росії добою сталінізму. Без такого підходу феномен сучасного постмодернізму, зокрема, у Центрально-Східній Європі буде незрозумілим. З досвіду ми знаємо добре, що наукова дискусія з сучасними т. зв. лібералами і т. зв. демократами, пропагандистами ідей «громадянського» (це сфальшований термін – в оригіналі: міщанського) суспільства у нас в Україні, якщо взагалі можлива на сцієнціарному рівні, то це не є вільна дискусія, оскільки неможлива вільна дискусія з фашистом, комуністом, релігійним фанатиком, феміністкою. Це жива спадщина постмодернізму.
Захід добре розумів постмодерністський характер розвитку культури і науки при тоталітарних режимах. Пропонуючи свою «начинку» для нової фази постмодернізму, що виник і термінологічно оформився в кінці 70-х років і замовчуючи його незручне генетичне коріння, дав цій світоглядній «начинці» назву лібералізму, демократії. Оголошуючи водночас, що хто не є прихильником такого постмодернізму – відсталий, чужий, навіть ворожий. Відомо з минулого, що, у свою чергу, демократія досить часто перетворювалася на добрий ґрунт для виникнення тоталітаризму.
Поширення постмодернізму проходило інтенсивними методами: від мистецтва і літератури до філософії, даілі до гуманітарних наук та врешті до політики й економіки (мета: глобалізація економічних і політичних процесів, при яких «хто проти пас» – того усунемо). Зразки – валютне доміно, балканізація Південно-Східної Європи, перетворення Іраку на ракетний полігон. Так що про свободу вибору, якою так хвалиться постмодерністське ліберальне суспільство, говорити важко. Таким є шлях еволюції постмодернізму І якщо тепер починає наростати антипостмодернізм, то він починається не від політики й економіки (від т. зв. демократії й т. зв. неолібералізму), а від мистецтва, літератури, гуманітарних наук, тобто таких ділянок, значення яких у сучасному «постіндустріальному» суспільстві незначне.
А питання, яке щільно в'яжеться з еволюцією постмодернізму на Заході та ситуацією в аналогічній, але значною мірою, вакуумній сфері в Центрально-Східній Європі – тобто з поєднанням західного постмодернізму зі східним посткомунізмом, як частковим спадкоємцем первісного тоталітарного антимодернізму – дуже часто просто ігнорують. Неслушно, бо це добре пояснює ситуацію на місцях.
Ще раз треба простежимо етапи розвитку постмодернізму, починаючи від 60-х років:
1) мистецтво і література з поступовим охопленням усіх їхніх видів;
2) філософія з виникненням нової постмодерністської, спочатку досить аморфної течії, з кристалізацією постмодерністської філософії історії;
3) засоби масової інформації для популяризації теорії та практики постмодернізму (наприклад, у музиці, театрі, кіно) ;
4) гуманітарні науки, насамперед літературознавство, історіографія, етнологія;
5) політика й економіка: лібералізація економіки як засіб глобалізації, захоплення світових ринків та політика, однак якраз без лібералізації, а з балканізацією та чеченізацією.
Як ідеологія, постмодернізм знову шукає для себе прихильників і виконавців, що не дотримуються незалежної думки (отже, насправді, заперечують лібералізацію мислення). Соціальний замовник знаходить для себе послушних виконавців, в основному, платних, рідше – безплатних ентузіастів.
Таке становище на ринку ідеологій у світовому масштабі спричинило останніми часами виникнення терміну постмодерністської шизофренії чи параної.
Визначення постмодернізму та його поширення
Відверто кажучи, якогось загальноприйнятого визначення що таке постмодернізм немає і воно не передбачається. Бо навіть французький філософ Жан-Франсуа Ліотар, що вважається одним із засновників постмодернізму і пропагандистом його поширення на філософію та гуманітарні науки і який написав збірку статей під претензійною назвою «Le postmoderne explique aux enfants» [«Постмодернізм пояснений дітям»] (1986), у статті «Відповідь на запитання: що таке постмодернізм?» не дав позитивного пояснення що саме є цим постмодернізмом, обмежуючись констатацією, чим він не є. Мабуть найкраще розуміти під постмодернізмом II сукупність певних тенденцій, що проявилися, починаючи від 60-х років XX ст., у культурній, політичній, а також, частково, науковій (в гуманітарних науках) самосвідомості розвинених країн Заходу і Сходу.
У цьому понятті поєднуються справді «пост», у розумінні «після», та «модерн», «модернізм», у розумінні «сучасність», однак без докладного визначення, що вважати цією «сучасністю». «Сучасність», після якої є й проти якої протестує постмодернізм, локалізують у часі від середини XVIII до початку XX ст. Це або Просвітительство з вірою в науку і прогрес, або раціоналізм новочасності, або література і мистецтво другої половини XIX ст. з їхніми експериментальними шуканнями, або авангард перших десятиріч XX ст. Постмодернізм – це заперечення всіх цих явищ, отже повернення
Фото Капча