Постмодернізм як один з найвизначніших напрямів мистецтва кінця ХХ ст.

У 395р. відбувся остаточний розподіл Римської імперії на Західну і Східну з центрами у Римі та Константинополі. Західна Римська імперія у 476 р. припинила своє існування. Так відійшла в небуття стара імперія, але стала надбанням історії антична культурна спадщина. Однак “римський міф” в інтерпретації Тіта Лівія Виявив надзвичайну живучість. Де в чому схожий на “американську мрію”, він по-сучасному виразно показує, як завдяки доблесті, патріотизму, мужності, дисциплінованості та волелюбству громадян маленьке провінційне містечко можна перетворити на світового владику.

 

 

ДІККЕНС ЧАРЛЬЗ (Dickens, Charles)  (1812-1870) – один із самих знаменитих англомовних романістів, прославлений творець яскравих комічних характерів і соціальний критик.

Чарльз Джон Хаффам Діккенс народився 7 лютого 1812 у Лендпорте біля Портсмута. У 1805 його батько, Джон Діккенс (1785/1786-1851), молодший син дворецького й економки в Кру-Холле (графство Стаффордшир), одержав посаду клерка у фінансовому керуванні морського відомства. У 1809 він женився на Елізабет Барроу (1789-1863) і був призначений на Портсмундську Верф. Чарльз був другим з восьми дітей. У 1816 Джон Діккенс був направлений у Чатем (графство Кент). До 1821 у нього було вже п'ятеро дітей. Читати Чарльза навчила мати, якийсь час він відвідував початкову школу, з дев'яти до дванадцяти років ходив у звичайну школу. Не по роках розвинутий, він з жадібністю прочитав усю домашню бібліотечку дешевих видань.

У 1822 Джон Діккенс був переведений у Лондон. Батьки із шістьма дітьми в страшному нестатку тулилися в Кемден-Тауні. Чарльз перестав ходити в школу; йому доводилося відносити в заставу срібні ложки, розпродавати сімейну бібліотеку, служити хлопчиком на побігеньках. У дванадцять років він почав працювати за шість шилінгів у тиждень на фабриці вакси в Хангерфорд-Стерз на Стренді. Він проробив там не більше чотирьох місяців, але цей час показався йому болісною, безнадійною вічністю і розбудив рішучість вибитися з бідності. 20 лютого 1824 його батько був арештований за борги й відправлений у в'язницю Маршалсі. Одержавши невелику спадщину, він розплатився з боргами і 28 травня того ж року був звільнений. Біля двох років Чарльз відвідував приватну школу за назвою Академія Веллінгтон-Хаус.

Працюючи молодшим клерком в одній з адвокатських контор, Чарльз почав вивчати стенографію, готуючи себе до діяльності газетного репортера. До листопада 1828 він став незалежним репортером суду Докторс-Коммонз. До свого вісімнадцятиліття Діккенс одержав читацький квиток у Британський музей і прийнявся ретельно поповнювати свої знання. На початку 1832 він став репортером «Парламентського дзеркала» («The Mirror of Parliament») і «Тру сан» («The True Sun»). Двадцятилітній юнак швидко виділився серед сотні завсідників репортерської галереї палати громад.

Любов Діккенса до дочки керуючого банком, Марії Біднелл, зміцнила його честолюбні прагнення. Але сімейство Біднеллів не харчувало розташування до простого репортера, батьку якого довелось сидіти в борговій в'язниці. Після поїздки в Париж «для завершення утворення» Марія охолонула до свого шанувальника. У плині попереднього року він почав писати белетристичні нариси про життя і характерні типи Лондона. Перший з них з'явився в «Манслі мегезін» («The Monthly Magazine») у грудні 1832. Чотири наступних вийшли протягом січня – серпня 1833, причому останній був підписаний псевдонімом Боз, прізвиськом молодшого брата Діккенса, Мозеса. Тепер Діккенс був постійним репортером «Морнінг хронікл» («The Morning Chronicle»), газети, що публікувала репортажі про значні події у всій Англії. У січні 1835 Дж. Хогарт, видавець «Івнінг хронікл» («The Evening Chronicle»), попросив Діккенса написати ряд нарисів про міське життя. Літературні зв'язки Хогарта – його тесть Дж. Томсон був другом Р. Бернса, а сам він – В. Скотта і його порадником у юридичних питаннях – зробили глибоке враження на починаючого письменника. Провесною того ж року він обручився з Кетрін Хогарт. 7 лютого 1836, до двадцатичетирьохліття Діккенса, усі його нариси, у т. ч. трохи що не публікувалися раніше добутків, вийшли окремим виданням за назвою Нариси Боза (Sketches by Boz). У нарисах, найчастіше не до кінця продуманих і трохи легковажних, уже видний талант починаючого автора; у них порушені майже всі подальші Діккенсовские мотиви: вулиці Лондона, суди й адвокати, в'язниці, Різдво, парламент, політики, сноби, співчуття бідним і пригнобленим.

За цією публікацією пішла пропозиція Чапмана і Холу написати повість у двадцятьох випусках до комічних гравюр відомого карикатуриста Р. Сеймура. Діккенс заперечив, що Записки Німрода, темою яких служили пригоди невдачливих лондонських спортсменів, уже приїлися; замість цього він запропонував написати про клуб диваків і настояв, щоб не він коментував ілюстрації Сеймура, а той зробив гравюри до його текстів. Видавці погодилися, і 2 квітня був виданий перший випуск Піквікського клубу. За два дні до цього Чарльз і Кетрін одружилися й поселилися в холостяцькій квартирі Діккенса. Спочатку відгуки були прохолодними,